Сестра моя одружилася чотири роки тому, і тепер вона мама чудового хлопчика трирічного, якого я обожнюю я для нього і тітка, і хрещена. Мені двадцять три, я навчаюся у Львівському університеті та працюю, тому вільні дні для мене особливо цінні й рідкісні. Балансувати між навчанням, роботою та особистим життям складно, але я докладаю зусиль, аби знаходити час і для близьких, і для друзів.
Сестра ж, мама мого маленького Назарчика, зараз без роботи. Одначе вона часто відвідує салони краси, і це мене дивує, адже її чоловік на заробітках у Києві вже тривалий час.
Одного дня сестра попросила мене підстрахувати її: вона записалася у салон, а забрати Назарчика з дитсадка нікому було. Я погодилася, бо того вечора після навчання мала трохи часу. Через тиждень чоловік сестри повернувся з відрядження і знову попросив мене посидіти з Назарчиком, бо вони хотіли провести час удвох. Я знову згодилася, залишилася з племінником до восьмої вечора. Та коли спробувала зателефонувати їм пізніше, ніхто не відповідав ні на дзвінки, ні на повідомлення. Назарчик з сумом чекав батьків, і лише опівночі вони повернулися додому, веселі після прогулянки містом.
Та це було ще не все. Кілька днів потому вони знову звернулись до мене, цього разу захотівши відсвяткувати день народження сестри чоловіка. Запитали, чи не зможу я посидіти з Назарчиком, бо вирішили, що йому буде нецікаво серед старших дітей. Я поставила межі: пояснила, що рада допомагати, але у мене своє життя, навчання і робота, і не можу постійно брати на себе їхні обовязки. Нагадала сестрі, що вона мама і має брати відповідальність за сина. Запропонувала взяти Назарчика на святкування, де йому могли б скласти компанію інші діти. Сестра сприйняла це болісно, навіть обурилася. Я звернулася до мами, яка підтримала мене й сказала сестрі, що та надто покладається на мене і не піклується самостійно про власну дитину.
Сестра все ще вдома і намагається перекладати свої обовязки на мене. Я ж впевнено стою на своєму: у мене своє життя і мрії, і вона має піклуватися про Назарчика самостійно.
