До 38 років моя мама і тато не могли мати дітей. Лікарі вже розводили руками, ніхто не міг сказати, в чому проблема. Мама навіть в якийсь момент здалася, прийняла своє життя без дітей і почала просто жити далі. Тато до цього ставився абсолютно спокійно, постійно повторював: «Не переймайся, все добре». Складалося таке враження, ніби він взагалі не хоче дітей.
Мама, хоч і вже не мала надії, все ж просила Бога дати їй хоч одну дитину. І, чи то з Божої волі, чи просто випадково народилась я.
Щастя мами було безмежне. Але тато на той час вже почав ставитись до мами холодно, а мої нічні плачі його добряче нервували. За рік у нас зявилися двоє братів-близнюків. Мама вже дякувала Богу, як могла, і відчувала себе найщасливішою справжньою мамою. Що ж відбувалось у тата? Для нього діти були ні до чого. І він вирішив підставити маму.
Він вмовив її продати квартиру. Сказав, що нам всім потрібна більша оселя, тому треба продати стару і взяти нову, а частину грошей взяти в кредит. Мама йому повірила. Але щойно тато отримав гривні зник. І досі не знаємо, де він.
Так мама залишилась із трьома дітьми фактично без даху над головою. Куди їй було йти? Перебрались ми до бабусі й дідуся. Жили всі разом, чотири дитини та двоє старших у двокімнатній квартирі в Києві. Мама після цього втратила будь-яку віру в чоловіків і стосунки, а ще й працювала без відпочинку. Це ж треба було трьох дітей нагодувати, вчити й одягати не жарти.
Так ми й жили. Пройшло кілька років, спочатку померла бабуся, потім дідусь, в квартирі стало більше простору. Одного разу мама взяла нас усіх до парку, то було літо, десь на Подолі. Близько до дитячого майданчика підійшов чоловік її віку, почав знайомитись, а мама відмовляла, відмовляла… Але ми ще кілька разів ходили в той парк. Зрештою мама дала йому номер телефону, вони почали зустрічатись і через певний час пішли на побачення.
Через два місяці ми переїхали у простору трикімнатну квартиру разом з Олександром. Він став нам вітчимом. Якщо чесно, назвати той період дитинства щасливим це ще мало сказано. Олександр замінив нашого тата разом тішились перемогам і плакали через невдачі. Тепер ми дорослі і називаємо Олександра татом. Тож жінка з дітьми не завжди проблема. Шанс на щастя завжди є. Наш біологічний тато кинув маму та нас, а вітчим став справжнім чоловіком і зробив з нас щасливу родину.
