Це зовсім недобре! Все ж таки, вона його мама! Він міг би забрати її до себе! такі слова я часто чую від близьких мого дружини. Я знаю, що й мої друзі думають подібне, але ніхто не каже мені це прямо. Причина у ситуації з моєю тещею.
Тетяна, їй вже 83 роки, важить понад сто кілограмів і часто хворіє. Чому ти не береш Тетяну до себе? запитав мене двоюрідний брат кілька років тому. Добре, що ти допомагаєш їй щодня, але ж якщо щось станеться вночі? Їй важко самій. Зрештою, твій Андрій її єдине опертя.
Очевидно, що бабусю буде доглядати її єдиний син, його дружина та їхній син. Останні пять років Тетяна не виходила з квартири ані разу. Вона страждає через біль у ногах, а вага заважає навіть просто ходити. Все почалось ще тридцять років тому тоді моя теща була молода, енергійна й авторитетна.
Кого ти привів до мене? з обуренням сказала мати мого майбутнього чоловіка, Андрія. Заради “цієї” я пожертвувала всім?
Після цих слів ми мовчки йшли до автобуса. На той час мама чоловіка мешкала на престижному Фонтані в Одесі, у великому й гарному будинку. Її чоловік мав поважну посаду, тому Тетяна довго непогано жила, навіть після його смерті. Того дня Андрій пішов за мною; я справді мала удачу з чоловіком він не сліпо слухав маму, але поважав старших. Він старався мене заспокоїти, наголошуючи, що така вже в неї вдача.
Після весілля ми почали збирати гроші на власну квартиру. Андрій поїхав на роботу, не повертався додому пів року. За кілька років ми купили домівку й довели його до ладу. Я рідко відвідувала Тетяну. Вона постійно говорила Андрію й усім навколо, що я не дозволяю її синові їй допомагати. “Як це не дозволяє?” і так далі.
Вона вирішила переїхати до міста, але грошей, які отримала за будинок, не вистачило. Тетяна запропонувала нам докластися, пообіцяла, що квартира залишиться у спадок нашому сину, її онуку. Але у нотаріуса раптом заявила, що майно має залишитись їй, тому що подруга порадила: бабусі часто лишаються без житла. Потім сказала, що лишить квартиру тому, хто доглядатиме її на старості. Вона хотіла бути господинею! Казала, що ми її обдуримо й залишимо ні з чим.
Відтоді минуло майже двадцять років. У нотаріальній конторі всі почули її наполегливі скарги, нам було дуже незручно. Ми вирішили відступити. Вона переїхала майже одразу й навіть дрібний ремонт не дала зробити. Жила там майже місяць, а потім почала нарікати все старе, сиплеться, ламається. У всьому винна я: я знайшла невдалу квартиру і хотіла її обдурити.
Тетяна любила дітей двоюрідної сестри, а свого онука ігнорувала, навіть вдавала, що не памятає дату його народження! Кілька років тому теща захворіла. Вона настільки набрала вагу, що не могла самостійно пересуватись у квартирі. Я приносив їй здорову їжу, яку призначив лікар. Тетяна кричала і відмовлялась їсти, казала, що тільки двоюрідна сестра годує її як слід, а я морю її голодом.
Минулого року Андрій почав просити, щоб я забрав маму до нас. За його словами, вона все зрозуміла і буде слухати лікаря.
Гаразд, погодився я, але поставив умови: кухня тільки для мене, готую я і вирішую, що їмо, і ніхто з її родички не має приходити.
Тетяна була обурена і не хотіла на це погоджуватись, бо думала, що прийде і керуватиме нашою домівкою. Але у нас одна законна господиня і це я! Я змушений був її відвідувати, прибирати, готувати, навіть залишатись на ніч. Двоюрідна сестра лише зателефонувала й висловила стурбованість її долею.
Тетяна скаржилась телефоном, що я морю її голодом: не даю цукерок, ковбаси. Просила приїхати й принести тістечка. Але родичка, посилаючись на зайнятість, відкладала візит, хоча жила втроє ближче, ніж я. Вона приходила лише раз на місяць і приносила щось шкідливе, а я займався доглядом щодня.
Одного разу теща зателефонувала сестрі й поскаржилася, що зникли її намисто й хрестик. Сказала, що ми обоє були того дня у неї, але певна, що це я взяв.
Я без слів виклав їй їжу на стіл і зняв з тумбочки ланцюжок із хрестиком, які впали з полиці. Вдома я все розповів Андрію й вирішив більше не відвідувати її. Запропонував відправити Тетяну до пансіонату для літніх людей. Андрій погодився.
Мій особистий урок у тому, що треба цінувати спокій у власній родині і не дозволяти чужим людям руйнувати його, навіть якщо вони близькі родичі. Не існує ідеальної вдячності, але є межа терпінню.
