Чудова життєва роздум слів бракує
Жила-була жінка, Катерина Олексіївна, яка давно погано ладнала зі своїм чоловіком Степаном. Одного разу вона пережила зупинку серця. Ледь не померла. У цьому прикордонному стані до неї зявився янгол і сказав, що, зваживши її добрі та злі вчинки, не готовий пустити її до раю. Проте янгол дав їй ще кілька днів на землі аби вона встигла завершити ті добрі справи, яких бракувало їй для щастя. Катерина погодилась і повернулась додому до Степана, з яким вони вже давно не розмовляли. Вони були відчужені одне від одного, як два береги Дніпра.
Катерина подумала:
Треба помиритись із цією людиною. Він уже місяцями спить на дивані, і я вже давно не готую йому обіду. Він зараз прасує сорочку на роботу Зроблю йому приємний сюрприз.
Коли чоловік пішов із дому, вона випрала і попрасувала всі його речі. Зварила борщ, посмажила вареники з картоплею, поставила на стіл улюблені соняшники і запалила свічки. На дивані залишила записку:
«Я думаю, тобі буде зручніше спати в ліжку, яке колись було нашим. У тому самому, де ми разом чекали на наших дітей, де ночами тамували страхи обіймами і знаходили близькість. Любов нікуди не зникла вона живе там і чекає на нас. Якщо зможеш простити мені мої помилки зустрінь мене там».
Твоя Катря
Написавши останній рядок: «Якщо зможеш простити мені всі мої помилки», вона подумала:
Я зовсім зʼїхала з глузду? Я маю його просити пробачення? Це ж він, повертаючись з роботи, був злий, коли його скоротили на заводі в Харкові й довго не міг знайти нової. Мені довелося зводити кінці з кінцями на наші заощадження, ще й терпіти його роздратування. Він почав випивати, годинами сидів у кріслі, сердився на дітей, які просто хотіли бути щасливими. На мене кричав, коли я казала, що так далі не можна. Розвалив усе А тепер я маю просити прощення?
У пориві гніву розірвала листа. І в цю мить почула голос янгола:
Згадайте: ще кілька добрих справ і перед вами відчиниться рай. Без цього вам там не бути.
Катерина задумалася:
Чи варто?
І знову написала листа, цього разу додала ще більше ніжності:
«Я нічого тоді не розуміла. Не бачила твого страху після звільнення з роботи, після стількох років стабільності. Тобі було лячно. Я памятаю, як ти мріяв, чим ми займеться на пенсії. Я могла допомогти тобі здійснити ці мрії, а не змушувати тебе крутитися з тією таксовкою, яку ти так не любив.
Пригадую ніч, коли я знищила всі твої листи і спалила полотна з картинами. Мене дратувало, що ти сидиш у кімнаті й витрачаєш гроші на фарби або пишеш мені вірші. Замість сваритися, могла б допомогти тобі продати ці картини вони були гарними. Я теж боялась. Мені було затишно лише тоді, коли ти стабільно працював. Я не бачила твого болю.
Пробач мені, коханий. Обіцяю: відсьогодні все буде інакше. Я люблю тебе».
Твоя Катря
Коли Степан увійшов додому після роботи, одразу відчув зміни. В повітрі пахло свіжим хлібом, на столі миготіли свічки, звучала його улюблена пісня Тараса Петриненка, а на дивані чекала записка.
Коли Катерина вийшла з кухні з мискою вареників, побачила чоловіка зі сльозами на очах. Вона поставила обід і обійняла його. Говорити було не потрібно. Вони плакали разом, а потім Степан підняв її на руки й поніс у те саме ліжко. Вони любили один одного так, як у перший день.
Після вечері вони довго сиділи разом, згадували веселі моменти з дитинства своїх дітей, разом сміялися.
Пізніше, коли Катерина мила посуд, вона крізь вікно побачила в саду янгола. Вибігла до нього, обійнявши тремтячі руки:
Янголе, дозволь мені ще трошки тут залишитись. Я хочу допомогти йому повернутись до малювання, хочу відбудувати те, що зруйнувала. Обіцяю, невдовзі він стане щасливим. Тоді піду з тобою.
Янгол лагідно відповів:
Мені вже не потрібно тебе кудись забирати. Ти вже в раю, заслужила його. Головне не забудь пекло, в якому ти жила, і памятай: рай часто зовсім поруч.
Тієї ж миті Катерина почула голос з дому:
Катрусю, холодно вже, йди спати. Завтра буде новий день.
Вона подумала:
Так дякувати Богу, завтра буде новий день.
До роздумів:
Ти, хто нарікає на те, чого не отримуєш чи думав ти, скільки даєш сам?
Ти, хто страждає чи замислювався ти, скільки болю завдаєш іншим?
Ти, хто звинувачуєш інших у незнанні чи оцінював себе?
Ти, хто засуджуєш помилки чи бачиш свої власні?
Ти, хто називаєш себе справжнім другом чи чесний ти із собою?
Ти, хто скаржишся на брак чи бачиш, скільки вже маєш?
Ти, хто критикує світ чи зробив щось, щоб він став кращим?
Ти, хто мрієш про рай чи зробив крок, аби зменшити навколо пекло?
Ти, хто говориш, що скромний чи дійсно ти покірний?
Ти, хто засуджуєш зло чи сієш добро поряд себе?
Ти, хто нарікаєш на байдужість чи сам віддаєш любов?
Ти, хто боїшся бідності чи вмієш цінувати те, що маєш?
Ти, кого ранять терни чи садиш свої троянди?
Ти, хто боїшся темряви чи запалюєш світло для інших?
Ти, хто думаєш лише про себе чи дбаєш про когось ще?
Ти, хто відчуває себе малим чи робиш кроки для зростання?
Ти, хто боїшся самоти чи даруєш комусь свою присутність?
Ти, хто боїшся хвороби чи дбаєш про своє здоровя?
Ти, хто прагнеш миру чи намагаєшся не розпалювати суперечок?
Памятай: рай не десь за горами, він поруч у твоєму домі, серці й щоденних вчинках.
