У мене просто кипить усе всередині! Знову посварився з мамою, а теща навіть телефон не бере. Ми й наче маємо двох бабусь мою маму і маму дружини.
Та сказати, що ми “щасливчики” занадто голосно, адже це не бабусі, а просто їхні імена. Обидві живуть буквально за сотню метрів від дитячого садочка, куди ходить мій син, але вперто відмовляються забирати його звідти. Сам би забрав, та моя робоча зміна закінчується аж о 21:00, тому просто не встигаю. Часом і дружина не може, бо працює на заводі позмінно. Тут наші майже всі працюють на фабриці, тож для таких дітей у садочку зробили групу, в яку можна ходити аж до 22:00, але вона платна й тягне немало гривень, а це ще одна зайва витрата, що боляче бє по нашому сімейному бюджету. І це при живих бабусях!
Моя мама працює до 18:00 і щодня, повертаючись додому, проходить повз дитсадок. Зараз їй важливіша особиста свобода вона розлучилася з моїм вітчимом і хоче пожити для себе. Каже, що мусить відпочивати після роботи, робить собі маски для обличчя, аби виглядати молодше. Кожні вихідні у неї якісь плани то кіно, то виставка, то зустріч із подругами.
Сина із собою бере рідко та й то лише у вихідні. Аргументує це тим, що онук ламає їй всю звичну рутину, бігає по квартирі та заважає їй медитувати. Мама любить радити мені щодо виховання, але при цьому навідріз відмовляється брати участь у цьому процесі.
Мама моєї дружини то окрема історія. Свекруха за все життя не працювала ні дня завжди була домогосподаркою. Виховала чотирьох дітей з різницею не більше трьох років. Моя дружина найстарша. Здавалось би ідеальна людина для догляду за онуком, та ні, вона каже, що вже своє відіграла, до того ж зараз у неї й так повно домашніх справ: готувати, прибирати, прати, чекати ввечері своїх чоловіків із роботи, годувати, потім знову скоріш прибирати та вкладати всіх спати. Хоча її молодші сини 18 і 21 років вже давно самостійні й можуть самі про себе подбати.
Була якось ситуація, коли свекруха забрала сина, а потім так обурювалась, навіть небо здавалося їй гарячим, бо, мовляв, нічого не встигає, коли дитини забирає. А її чоловіки прийшли додому втомлені та голодні. Прямо сказала, що я народив для себе, а не для неї, і тому маю сам дивитись за своєю дитиною і забирати з садка. Ще додала, щоб більше не розраховували на її допомогу.
Якось нам вдалось домовитись, бо няня любила поспати, ходила у другу зміну, а я у першу. Потім вона звільнилась, і замість неї прийшла тітка, якій ввечері залишатись не хочеться, тому знову платимо за садочок додатково. І це сильно бє по нашому бюджету. Найбільше засмучує лицемірство наших бабусь на всі свята вони зявляються, розповідають, як люблять онука, хваляться подарунками, хто що купив. Але нам не треба подарунків, нам потрібна реальна допомога.
Сьогодні довелося телефонувати мамі і буквально благати її забрати сина із садочка, бо вже немає чим платити за цю вечірню групу. Від дідів і бабусь ні фінансово, ні дієвої підтримки не діждешся. Свекруха теж відмовляється допомагати грошима каже, що чоловіки їдять, аби вже більше не можуть, всі гроші на їжу йдуть. І я ж навіть не уявляю, як нам вибратися з цього становища. Усі зароблені з дружиною гроші йдуть на їжу, одяг і побут, а ще садочок стоїть і досі обходиться двічі дорожче. Як достукатись до наших бабусь, щоб вони справді допомагали, а не відкуповувалися подарунками?
