Друга теща
Жінка в халаті прибиральниці тихенько зазирнула до кабінету власника клініки естетичної хірургії «Мрія». Її звали Мар’яна, і зараз вона старалась говорити якомога тихіше, щоб не дратувати керівництво.
Чула, у нас вакансія молодшого масажиста зявилась…
Тимур Коваленко підняв очі й суворо глянув на неї. В ту хвилину він був злий як ніколи: щойно йому доповіли, що важливі перемовини з інвесторами зірвалися, а голова розколювалася від напруги.
І що, ви, з шваброю, хочете клієнтам масаж робити?
Та ні, але я пройшла онлайн-курси. І резюме написала, несміливо сказала Мар’яна і протягнула йому зімятий папірець із кишені.
У цей момент до кабінету зайшов заступник Коваленка Лев Бондар. Тимур, масажуючи скроні, зірвався на крик:
Левко, та чого в нас тут прибиральниці шастають, де й коли заманеться? Випровадь її негайно з мого кабінету! Поломийка уявила себе великим масажистом! Проведи профілактичну роботу, щоб більше не сунулася зі своїми дурницями!
Не дочекавшись відповіді, він вихопив папір, розірвав його на клапті й кинув під ноги Мар’яні.
Ущемлена, Мар’яна присіла на корточки й стала збирати жалюгідні клаптики. Сльози застили очі. Лев Бондар без зайвих церемоній взяв її під лікоть, проштовхав у коридор на очах у відвідувачів та персоналу, а потім заштовхав у крихітну комору для інвентарю.
Там, на краю старої скриньки з піском, що стояла ще, мабуть, із совєтських часів, Мар’яна безсило сіла й розплакалася.
В «Мрії» вона працювала зовсім недавно. Про миття підлог вона не мріяла просто тут платили значно більше, ніж деінде. До того ж сам Тимур Миколайович вважався поважною людиною. Про нього казали: трудоголік, сам себе зробив, клініку руками збудував.
І це була правда. Коваленко виріс у дитбудинку. Ні матері, ні батька не знав, усе життя шукав хоч якісь сліди рідних, та не знайшов. Зате зумів стати спершу хірургом, а потім фахівцем із естетичної медицини. До нього, за великі гроші, приїздили навіть київські актриси й світські левиці. Раз на рік він піднімав ціни й ні в чому собі не відмовляв.
Саме тому Мар’яна й наважилась: дізналась про вакансію й вирішила бодай спробувати.
Вона мріяла стати масажисткою. Читала підручники, самотужки опанувала програму медучилища, наскільки могла. Але без диплому працювати за фахом не дозволяли. Мар’яна потроху відкладала на навчання, та чоловік втік, прихопивши всі гроші, і залишив її із маленькою донькою без копійки.
Згодом виявилося, що Стас був судимий за дрібні шахрайства й узагалі виявився авантюристом із вигаданою біографією. Розлучення тяглося довго: на суди не зявлявся. Заради донечки Соломійки Мар’яна терпіла все, і саме тоді почалися її поневіряння.
З дитиною на роботу брали неохоче. Втрьох Мар’яна, донька й мама, Ганна Степанівна вони тулились у крихітній квартирці. Не розкошували, а то й жили на мамину пенсію. Ганна Степанівна була невиправною оптимісткою: колишня гімнастка, вольова й уперта. Взяла на себе турботу про онучку, і тільки так Мар’яна змогла знайти хоч якусь роботу.
А потім, прагнучи наблизитися до своєї мрії, закінчила дешеві курси масажу. Саме сертифікат з тих курсів і порвав щойно Коваленко.
Витерла сльози, піднялась і пішла домивати підлоги. На неї косилися, перешіптувалися. Зате вдома мама зустріла її новиною: Соломійка виграла міський конкурс малюнка. У малої справді талант, тому Мар’яна намагалася купувати якісні фарби й матеріали. Соломійка відвідувала підготовчий клас художньої школи, і це для Маряни було справжнім дивом.
Відро стало нестерпно важким. Коли Мар’яна потягла його виливати, поміч допоміг Федір Петрович двірник, єдиний, хто не задирав носа в клініці. Старший чоловік, Федір Петрович ставився до Тимура поблажливо, навіть з іронією мабуть, памятаючи, звідки він вийшов.
Федір Петрович ніколи її не ображав. Навпаки, частував пиріжками, які пік на вихідних, розраджував і підбадьорював. Саме його підтримка додала Маряні впевненості, аби наважитись на розмову з власником клініки.
Побачивши Федора Петровича, вона знову розплакалась.
Він обережно пригорнув її.
Не плач, дитино. Все обернеться на краще.
Краще б я не пробувала, схлипнула Мар’яна. Тільки собі нашкодила.
Тимур сьогодні не в дусі. Може, спробуєш якось ще? лагідно запропонував Федір Петрович.
Мені сказали до нього й не наближатися, сумно відповіла Мар’яна. Не знаю, нащо полізла… Захотілось вирватись із низів. Думала, Коваленко людина а він просто зажерливий пан.
Двірник лиш знизав плечима. Маряна віднесла інвентар, а дорогою додому міркувала, як вкотре буде не вистачати грошей. Соломійка просила якусь дорогу іграшку, а де взяти невідомо.
Вдома все було не так. Ганна Степанівна сиділа в кімнаті й безуспішно приховувала сльози. Дочку стиснуло в серці. Мама була кременем, але коли вже вона розплачеться значить, лихо близько.
Мамо, що сталось? схвильовано спитала Маряна.
Та все нормально, відмахнулась Ганна Степанівна.
Мамо, не приховуй, наполягла Мар’яна.
Мама заплакала:
Були планові огляди для всіх, і в мене знайшли болячку. Операція потрібна. Без неї може, рік протримаюся, не більше. Черга страшна. Платно не потягнемо. А обстеження робити тільки у Львові, у нас апаратури немає. Поїздка, аналізи дорого
Мамо, ми щось придумаємо, кинулась до матері Маряна.
Та на твою зарплату прибиральниці й мою пенсію сильно не розгуляєшся, сумно зітхнула Ганна Степанівна.
Всю ніч Маряна не спала, перебирала варіанти. Вранці вирішила: інших виходів нема. Треба ще раз спробувати поговорити з Коваленком, хай би що.
Та її навіть не пустили до клініки: сказали, що скоротили штат і вона звільнена. Видали три мінімальних оклади у гривнях і відправили додому.
Федір Петрович на прощання змусив Мар’яну записати свій номер. Вона несвідомо набирала цифри, гадаючи: що ж тепер? На місяць вистачить, а далі?
Здаватись вона не звикла. Мамі повідомила про звільнення мимохідь, ніби сама вирішила піти. Далі взялась шукати вакансії. Без фаху зарплати мізерні. Раптом трапилось оголошення: потрібна доглядальниця. Медична освіта не обовязкова, головне готувати, прибирати, допомагати по господарству.
Мар’яна зітхнула: це не гірше від миття підлог. Залишила резюме. Передзвонили майже одразу: вакансія від агентства, а клієнтка самотня багата жінка.
Попросили приїхати з медичною і трудовою книжкою. Скоро Маряна вже сиділа навпроти Тамари, керівниці відділу кадрів, що проводила співбесіду.
Скажу чесно, без ілюзій, холодно почала Тамара. Клієнтка складна, ви будете вже десятою доглядальницею. Довго не витримують.
Маряна напружилася, мовчала.
Прізвище, певно, чули. Мирослава Дмитрівна Мельник, псевдонім, звісно. Колишня прима львівського оперного театру. Жінка з характером, але грошей море. Кажуть, багаті залицяльники добре залишали.
Мені не важливо, тихо промовила Мар’яна. Зараз не час обирати.
Якщо у вас є дитина, врахуйте, пані Мирослава дітей не потерпає. Тварин теж. По дому переміщується з ходунками, а при доглядальниці в інвалідному кріслі. Я попередила. Випробувальний строк три місяці. Витримаєте контракт на рік і подвійна ставка.
Мар’яна тільки кивнула. Це був шанс врятувати маму навіть стартова платня вдвічі вища від попередньої.
Виходити потрібно було вже зранку.
Ввечері вирішила знайти щось про Мирославу. Трапилися старі афіші десятирічної давнини повненька жінка з чорними, мов ніч, волоссям і орлиним поглядом. Проте, побачене не підготувало її до реальності.
Двері відчинив охоронець. Мирославі належав справжній старовинний особняк у центрі Львова. Маряна була вражена розкішшю.
Чого витріщилась? Щось хочеш вкрасти? пролунав скрипучий голос.
У хол вїхала сучасна електрична коляска, в якій сиділа зовсім сива і худа жінка, схожа на пташеня, що випало з гнізда. Сухорлява, з гострим, пронзливим поглядом.
Доброго дня, Мирославо Дмитрівно, пробурмотіла Мар’яна.
Голосніше кажи! Не мямлі! Руки тримай на виду, а не в кишенях, бахіли вдягни, паркет у мене ексклюзив! гаркнула господиня.
Маряна натягнула на взуття м’які чохли, потім поспішила за Мирославою.
Розчеши мені волосся, охайно! рявкнула та. Не цією гребінкою! Хто тебе вчив?! Зніми сітку, потім парик візьми, його прочеши!
Вибачте, не зовсім зрозуміла, збентежено відповіла Мар’яна.
Ай, знову прислали дурепу… скривилася хазяйка. Де вас виточують? На якій фабриці? Чай неси, холодний, зараз!
Мар’яна рушила на кухню.
Не гупай! Під тобою підлога провалиться! кричала Мирослава.
Чай господиня довго розглядала, немов шукаючи отруту, а тоді зненацька хлюпнула гаряче Мар’яні в обличчя.
Сама винна, мене підштовхнула.
Маряна глибоко вдихнула.
Розуміла. Де тут помитись?
Ванна для обслуги на першому поверсі, біля дверей, буркнула Мирослава.
Ви й не відповісте мені? додала, коли Маряна рушила.
А навіщо? спокійно відповіла Маряна. Он скільки ще фокусів у запасі?
Ха, йди, пробурмотіла господиня. Полотенця там, візьми піжаму з гостьової. Свою кидай у прання.
Маряна усе виконала. Аж до вечора Мирослава знущалася з нової працівниці, випробовувала на міцність. Мар’яна все мовчки терпіла, розуміючи: це тест.
Ввечері Мирослава втомилася й заспокоїлася. Перед сном Мар’яна зробила їй легкий масаж. Побачивши, що пані заснула, прибрала перуку на підставку й пішла додому.
Зранку охоронець, зустрічаючи її, запитав, сміючись:
Що ти вчора з нашою такою зробила? Досі спить, як немовля.
Нічого особливого, знизала плечима Маряна. Може, просто втомилася.
Того дня Мирослава заявила, що Маряна погано вдягається і ні чоловіка, ні роботи не знайде. Мар’яна покірно мовчала.
Потім Мирослава наказала організувати прихід майстрині з манікюру, вдяглася в японський халат і поїхала в так званий будуар.
Згодом стало ясно, для чого ця підготовка.
Після обіду в дім зявився елегантний сивий чоловік старий друг Остап, якого пані звеліла пригощати кавою.
Маряна з усіма пересторогами приготувала напій, і цього разу все минуло спокійно.
Увечері Мирослава раптом запитала:
Що ти вчора зі мною робила?
Масаж, тихо відповіла Мар’яна.
Ти фахівець?
Ні, самоучка.
Роби ще, дозволила Мирослава.
Відтак кожен вечір Мар’яна робила пані легкий масаж.
Три місяці випробувального строку промайнули непомітно. Маряна мала лише один вихідний і майже не бачила дочку, зате могла забезпечити лікування мамі.
Відносини з господинею поступово налаштовувалися. Мирослава ніби вивчала Маряну її витримку й характер. Якось запитала:
А твої близькі що на твій графік кажуть?
В мене тільки мама і донька.
А скільки років малій? Захоплюється чимось?
Майже шість. Гарно малює, коротко відповіла Маряна, памятаючи про заборону приводити дитину.
Веди, познайомимося, дозволила господиня.
Так Соломійка стала іноді бувати у мами на роботі. Більшу частину часу малювала. Якось намалювала портрет Мирослави так схоже, що пані наказала вставити його в рамку та повісити на стіну.
Поступово між усіма виникла тепла довіра. Маряна навчилася не боятись втратити місце.
У Мирослави була складна хвороба суглобів, при якій операції не допомагали. Коли в неї боліли ноги, Мар’яна довго робила їй масаж, і трохи легшало. Одного разу господиня попросила Мар’яну з Соломійкою заночувати й виділила їм кімнату.
Засинаючи під рівне сопіння дитини, Мар’яна подумала: от би й жити тут Їй вже подобався цей старовинний львівський дім.
Наступного дня Мирославі стало краще. Вони снідали всім разом, а Маряна тим часом мала прибрати кабінет такі справи хазяйка довіряла лише їй.
Розкладаючи речі й витираючи пил, Маряна наштовхнулася на старий альбом із фотографіями. Закінчивши, принесла його в гостину.
Мирославо Дмитрівно, можна подивитись?
Ох, були часи! зітхнула пані. Давай поглянемо.
Втрьох сіли за столом. Спершу фото дитинства, аж тут Соломійка зойкнула:
О, це ж бабуся! Така ж фотка вдома є!
Мар’яна не повірила очам: справді, на фото молода Ганна Степанівна.
Звідки у вас фото моєї мами? Ви знайомі? Мар’яна була приголомшена.
Мирослава довго вдивлялась:
Ти Мар’янина дочка? Оце так. Все думала, на кого ти схожа. Тепер ясно.
Ви мами подруги? здивувалась Маряна.
Та ми з Анькою були нерозлий вода! З тренувань тікали, я з консерваторії. Разом танцювали. Жили в одному дворі. Але потім виросли. У мами твого тоді зявився тренер, красень Ігор. Ми через нього й посварились. Він зі мною залишився, а твоя мама через це втратила місце у збірній
Я й не знала, вражено прошепотіла Мар’яна.
А я тоді ще й прізвище змінила, всміхнулась Мирослава. Була Бондар, а після шлюбу стала Мельник. Тричі була заміжня, але діти не вийшли
Після цього Мар’яна лише й думала, як організувати зустріч двох колишніх подруг. Випадок трапився раптово.
Мирослава знову попросила залишитись ночувати. А в Соломійки була ранкова екскурсія з садочком, довелося просити маму її забрати.
Ганна Степанівна прийшла в звичному поношеному пальті. Мирослава вже збиралась до сну, та все ж вийшла в хол, де Мар’яна складала речі дитині.
Хто там? Я нікого не чекала, суворо спитала Мирослава.
Привіт, Мирославо, холодно сказала Ганна Степанівна. Не скажу, що рада тебе бачити.
Навзаєм, пирхнула пані. Життя тебе добряче попиляло.
Не більше, ніж усіх, відповіла Ганна Степанівна. У мене є дочка і онука. А за тобою, як бачу, чужі люди стежать. Чи допомогли тобі всі чоловіки?
В тебе навіть стільки не було, відказала Мирослава. Та я знаю, ти досі з дівочим прізвищем…
Ганна Степанівна раптом усміхнулась тепло:
Ой, Мирось, ти ж нічого не зрозуміла життя. Я стежила за твоїми успіхами, пишалась, що наша дівчинка стала примою. І ніколи тобі зла не бажала. Пять років тому, памятаєш той дзвінок?
Мирослава поблідла.
Коли тебе обводив навколо пальця один актор, продовжила Ганна Степанівна. Я підслухала, як він хвалився, що забере в тебе квартиру і заживе з молодою. Я й дзвонила, голос змінила.
То це ти мене врятувала? шепотіла Мирослава.
Не зуміла тебе ненавидіти, зітхнула Ганна Степанівна. Просто зробила, як серце веліло.
Мирослава опустила очі:
Ти ж справді мене врятувала Я після твого дзвінка найняла слідчого.
Молодець, кивнула Ганна Степанівна. Ну все, нам час. Соломійка хоче спати.
Ганю, а ти зараз як живеш? запитала Мирослава.
В малосімейці, всміхнулась Ганна. Не палац, але нам вистачає.
Так, вирішено: завтра всі переїжджаєте до мене. Кімнат багато. Для Соломійки зробимо дитячу! І не сперечайся. Потрібно все надолужити.
Ганна Степанівна приречено сперлась на лавку.
Вісім місяців… прохрипіла вона.
Онкологія? сполохано спитала Мирослава.
Ні, серце. Але на операцію грошей не зібрати, втомлено скрушно сказала Ганна. Здоров’я не накопиш.
Добре, з переїздом вирішуємо. І не сперечайся. Я тобі винна. А ще досі шкодую, що забрала в тебе Ігоря.
Ти б ще згадала того Ваську зі школи, засміялась Ганна Степанівна. Сьогодні ми додому, а завтра поговоримо.
Мій водій довезе вас, а вранці приїде за речами разом із Мар’яною, рішуче сказала Мирослава.
Ввечері Мирослава довго не могла заснути. Розпитувала Мар’яну про мамину хворобу, згадувала молодість, жалкувала про змарноване життя.
За тиждень все змінилося: особняк зазвучав дитячими голосами. Мирослава заходилася ремонтом обирали шпалери, меблі, світильники. Вечорами сиділи разом, пили чай, ділилися спогадами.
Якось за вечерею Мирослава заявила:
Твоя операція призначена за два тижні. Хірург Валентин Голуб, син професора. Не кокетуй надто сильно.
Ти дістала квоту?! вразилась Ганна Степанівна. Навіщо?
Я все оплатила сама, не сперечайся. Не забирати ж гроші в могилу. А Соломійці потрібна активна бабуся, коли друга вже на колесах!
Через два тижні Ганна Степанівна лежала в найкращій палаті міської клініки. Оперував її молодий талановитий кардіохірург Валентин Голуб. Він одразу сподобався і Мар’яні, і мамі своїм теплом і людяністю.
Зізнаюсь, якось сказав він Маряні, рідко бачу такі гармонійні сімї. Вашій мамі пощастило й дочкою, і онукою.
В мене лише донька, ніяково зізналась Маряна.
Не сумніваюсь, найкраща! усміхнувся Валентин.
Я певна: ви ще зустрінете свою жінку, ледь чутно сказала Мар’яна.
Може, вже й зустрів, несміливо відповів Валентин, відвертаючись.
Вона й сама відчула, що дивиться на лікаря інакше: у Валентина світились очі людини, що розуміє чужий біль.
Реабілітація мами тривала тиждень. Мар’яна працювала, а Мирослава й Соломійка ставали справжньою сімєю. Соломійка вже кликала стару приму «бабусею».
Але Мирославі ставало важче, навіть з коляскою. Мар’яна робила їй спеціальний масаж, що полегшував біль. Якось пані перед сном сказала:
Тобі час вчитись на справжнього масажиста, на очних курсах, із дипломом. Я все оплачу. Станеш реабілітологом, а не лише доглядальницею.
Це ж дуже дорого… здивувалась Мар’яна.
Вважай, що я твоя фея-хрещена, підморгнула Мирослава. І потім, мати власного масажиста справа вигідна.
Мар’яна погодилася. Мирослава утримувала всю сімю, та Мар’яна не збиралась «сидіти на шиї», бо відчувала: її зусилля окупляться.
Викладати на курсах масажу їй пощастило у Семена Олексійовича знаного майстра. Він відразу помітив її старанність і наприкінці навчання спитав:
Знаєте спа-салон «Лілея»?
Знаю, це ж найкращий у місті, усміхнулась Мар’яна.
Я власник, сказав Семен Олексійович. Хочете до нас? Робота важка відновлення після операцій і травм. Але я у вас впевнений.
Маряна насилу стримала сльози таке щастя їй й не снилося.
Ще півроку тому до неї записувались уже як до фахівчині, а не тільки до шефа.
У цей самий час стосунки з Валентином ставали дружнішими, а згодом і щирішими. По вихідних гуляли всі разом: цирк, театр, парки.
Ганна Степанівна повернулась до театру, а Мирославі ставало щораз важче. Мар’яна допомагала їй і підтримкою, і турботою.
За порадою Валентина все більше пацієнтів проходили у Мар’яни курс відновлення: кардіологічна реабілітація потребує делікатної роботи. Вони багато спілкувалися, і раптом Мар’яна зрозуміла: дім Мирослави став їй рідним, а Валентин близьким.
І тоді Мирослава сказала Валентину на прощання:
Лише гляди мені ображати Маряночку й Соломійку тобі не дам. Вони мої, тепер уже українська родина
Сьогодні, занотовуючи ці спогади, раптом зрозумів: важливо не лише те, яку освіту ти маєш і в яких стінах працюєш. Найцінніше це люди поруч. Справжня сімя може вирости невидимими нитками там, де раніше були лише дрібні образи, змагання і самотність. Потрібно лиш вчасно простягнути руку, навчитися приймати і ділитися і тоді доля, навіть через випробування, приведе тебе додому.
