Деякі дивацтва сімейства Оленки Красавенко
Оленка з собакою знову вийшла
Ой, дивись, що вона знову наробила з тією бідною твариною! Хвіст у Жуї вже не фіолетовий, а рожевий! Диви, як весело ним крутить!
Ну що поробиш, така вже дівчина, з характером. Зате добра, совісна! Далеко не кожну таку зараз зустрінеш. Бабуся захворіла Оленка днями і ночами її доглядала, без перепочинку до лікарень носилася й усе життя своє молоде відклала.
Ти це так кажеш! Он, вчора бачила, як її якийсь гарний хлопець під будинком зустрічав. З машини вийшла і йому в губи цілував!
Та може, то таксист!
Ага, розкажи! Звідки таксисти в нас руки дівчатам цілують?!
Он як!
Я ж кажу: дурні ви! Це точно Оленка наша скоро заміж іде.
Ну й добре! Бабуся їй зрадіє! Яку дівчину виростила розумницю, красуню! Якби не її професія була б ідеальна!
А чим тобі професія не догодила?
Слідча?! Це, по-твоєму, жіноча справа?
Не говори дурниць! Зараз мало хто, як її бабуся, закони шанує. Оленка слідча чудова! Про неї вже і у Вечірньому Києві писали, і по телевізору сюжет був. А ти все критикуєш!
Я нічого не кажу! Хай їй щастить! Я з дитинства знала вона ще себе покаже! Памятаєш, якою була мала?
Ну! Вся в бабусю запальна дівка!
Доки сусідки біля підїзду перемовляються, та, про кого йдеться, Оленка, чемно киває їм, прошмигує повз і раптом прискорює ходу доганяє свою Жую, яка радісно стрибає стежиною з весело рожевим хвостом, немов ранкова зоря.
Куди це вона поспішає?
Катерину зустрічає! Сьогодні злітається!
Звідки знаєш?
Сама ж Оленка казала. О, диви таксі підїхало!
З машини вийшла висока дівчина, навіть слова не сказала просто притисла Оленку до себе, а потім посвистала Жуї під ноги.
Оля, ну що ти знову з твариною наробила?..
Та гарно ж, тобі не подобається? Бабусин улюблений відтінок!
Ох, як же я скучила, моя дивакувата!
Оленка захихотіла і ще раз міцно обійняла сестру.
Про те, що Оленка Красавенко дівчина з легким прибабахом, знає весь мікрорайон. Власне, дивацтва ці зявилися ще з глибокого Оленчиного дитинства. Тоненька дівчинка з косичками і старосвітськими бантами витвір рук турботливої бабусі завжди привітно усміхалась сусідам.
Як ваші справи?
Але на це питання від неї швидко переставали відповідати навіть ті, хто не мав у шафах ніяких скелетів або балакучих папуг, здатних видати всі родинні таємниці.
Все через те, що Оленки трохи побоювались. Дівча дуже вже було балакуче, та й не просто мала талант усе пам’ятати і складати, і обовязково скаже саме тій людині, кого це торкається.
Тітко Таню, а поки ви на роботі, до тьоті Іри з сімнадцятої ходив ваш Сеня! Із квітами, такими, як на день народження вам ніс. Тільки букет великий! Я попросила понюхати не дав, пішов до Іри. Чому їй можна, а мені ні?
Тетяна, яка звикла слухати байки чоловіка про перевтому, аж здригалася, крадькома озиралася й тягла тітку Любов не вітатись з бабусею.
Олю, навіщо ти з тьотю Танею розмовляєш, коли вона тебе про це не питала? сердиться бабуся, але пояснювати не спішить.
Оленка образилася. Щиро не розуміла, за що на неї сердяться. Вона ж нічого поганого не сказала? Чи сказала?
Як тільки відбувалася така історія, бабуся робилася схожа на сірий памятник з Майдану, де Оленька любила гуляти неділями, стискала внучку за руку та мовчала камяним мовчанням, кидаючи суворий погляд. Це означало: сьогодні цукерок не буде.
Хоч Оленка цим дуже переймалася, зрештою розуміла є різниця між бабусею і памятником. У бабусі на голові голуби не сидять а у вождя світового пролетаріату що не день, то памятник облуплений
Про вождя їй розповів прийомний дідусь єдиний, хто на всі її чому? відповідав прямо:
Чого він лисий?
Хвилювався багато!
Може, і правда, робота в нього важка була
Ще й яка! Але зубному дитячому, певно, було б складніше!
Оленка уявила памятник у кабінеті дідуся, і їй стало смішно.
Дідусь сміявся з нею, а потім купував секретне морозиво секретне, бо бабуся строго забороняла ласощі до обіду. Про цю таємницю Оленка ніколи й не проговорилась.
Олю, тільки не кажи бабусі, що їла морозиво!
Буде сварка?
Ще яка! Знаєш же, бабуся серйозна
Сам не слухаєшся!
Бо я чоловік.
Тоді скажемо їй?
Ні! Слухатись одне, а лишній раз жінку злити інше.
Боїшся?
Мудрий я, просто.
На цьому діалог закінчувався букетом півоній для бабусі щоб радісну фізіономію Оленки не викрили.
Прийомний дід зявився в житті Оленки, коли та ще ледь почала ходити. Бабуся, яка її виростила, вирішила вдруге вийти заміж за давнього залицяльника. І хоч різниця між ними видна була одразу вона висока й статна, він маленький, кремезний, як гриб-боровик, щось поєднувало їх міцніше за все.
Бабуся, попри свій раціоналізм, завжди мріяла, щоб їй читали вірші під місяцем, носили на веранду свіжу бузину, а вуличні серенади будили серце. Але ніхто не впізнавав її романтичну душу.
Перший чоловік звертав увагу лише на її професійні досягнення, з квітами зявлявся на день народження, а романтикою вважав вірші Маяковського навпіл із матеріалами з прокуратури.
І коли ця довга ніч скінчилась народженням Оленки, бабуся змінилась. Більше її серце не було самотнє.
Оленчину маму всюди кликали за археологічні розвідки по Україні, тата разом з нею. А бабуся з дідом прийняли дівча так щиро, що вона вірила це й є справжня родина.
Оленка росла і тішила всіх. Коли їй виповнився рік, бабуся взяла дівчина до Петра Веніаміновича стоматолога-сусіда.
Любо, йди до Петра. Він діток не лякає!
Так у родині зявився прийомний дід.
Діти Оленчиних бабусі й дідуся виїжджали на дачу у Ворзелі навесні і поверталися восени. Там у сосновому лісі завжди було багато дітей, і Оленка виробила там характери, які далі визначили її долю.
Вона легко здобула друзів: Світланку, близнюків Миколу і Грицька, Зіну майбутню балерину. А коли їй виповнилося шість, в її житті зявилася Катруся.
Катруся була іншою: вперта, трохи грубувата, чумазенька, але зі справжньою вдачею.
Першу зустріч вони згадують усе життя: Оленка сидить у альтанці, Катя витягує полуницю з-під столу, і між криками знайомляться.
Ну й що, що рукі грязні? На дачі всі такі!
Любов Миколаївна (бабуся) біжить подивитись, що трапилося, а побачивши Катю, лише посміхається: Грайте, дівчата, а цукерки на столі!
Катруся була онукою давнього друга-бабусі Семена Михайловича, який після трагедії лишився з онучкою самотній. Сусідка вмовила його зняти дачу поряд, щоб діти могли бути разом. Для Катрусі й Оленки це був подарунок у кожної зявилася сестра.
Катя навчила Оленку розрізняти, де говорити, а де мовчати, і спрямувала її у справжню справу слідчої. Дільнична, що треба!
Оленчин дитсадок був особливий: соціалізацію замінили друзі на дачі, організованість бабусина вимогливість, сухий закон і порядок вдома родинна справа.
Після смерті Семена Катя залишилася з родиною Оленки. Відтоді вони стали справжніми сестрами не схожі ні характером, ні вподобаннями, але нерозлучні.
Оленку хтось вважав дивакуватою, хтось крутив пальцем біля скроні, але мало хто міг повторити її особливий шлях. Вірна мета і підтримка рідних давали сили рухатись вперед. Бо коли за спиною стоїть любов, що може піти не так?
Сама ж Любов Миколаївна строго дивиться та висуває чергову вимогу:
Оленько, ти хоч щось сьогодні їла? Катруся, і ти така ж! Петре, відпусти вже Жую, помийте руки, кляті бешкетники! Природа вам не догодила, то навіщо собакі рожевий хвіст? Бистріше до столу, борщ застигне!
