Усі морочили голову брату, а ошуканою чомусь завжди почувалася Варвара
Посеред ночі задзеленчав мобільний.
Доньо, біда! Пожежа Усе палає! голос улюбленої мами тремтів, у трубці тріщало полумя, щось гупало, люди галасували.
Сонці як рукою зняло.
Мамин двоповерховий дім під Львовом, аж за пятнадцять верст від міста. Хата старезна, хоч і чимала. Місто ж усе розбудовується, а село наче хитро сунеться ближче до цивілізації. Варвара згадувала скільки вже років тому будинку?
Здавна, ще прадід Іван хату клепав, а дід Микола до літа добудував поверх, тоді вже батько модернізував, з холодної хижі зробили більш-менш житьову.
І прибудували веранду з ялинки. На вигляд хата файна і ґанок, і муровані колони. Та тільки здалеку. Зимою як у холодильнику, літом сирість така, що навіть кота не виженеш.
Поволі дім гнив. Всі це знали, але мама Надія вперлася:
Хата стоїть і стояти буде! Ремонт і все.
Вона ж господиня. Батько вже давно на цвинтарі їй слово й останнє.
Грошей на нову хату нема, а на ремонт сяк-так нашкрябати можна, підсумовувала мама.
Мамусю, ну навіщо тобі такий слон посеред городу? На маленьку хатку зараз вистачить ще й на клумби для твоїх фіалок і півоній місця набереться! переконувала Варвара.
З-за кутків відразу чути було голос брата Остапа:
Варю, нічого ти не тямиш! То ж рідне обійстя, наш родинний замок, не можна просто так знести і нове зліпити! Нормальний ремонт і ще сто літ простоїть!
Як не дивно, мама завжди тримала Остапа. Така вже спілка була: Остап мамина надія. Що б не пропонувала Варвара, все на багнети.
Вона зрозуміла: марно сперечатись. Як Остап черговий геніальний ремонт-проєкт завалював, Варвара тільки зітхала Самі ж і захотіли.
Ну, ремонт то ремонт.
Варю, без тебе не впораємось. Долучишся трохи, якщо забракне. У мене є деякі гривні от-от, продала на Дрогобиччі квартиру, що залишилася після тітки Ганни. Сама жила за тридевять земель, навіщо та квартира?
Ти правда продала квартиру у Львові заради цього сараю? На ті гроші три хати можна підняти!
Половина квартири моя, інша половина її синові Богдану.
Ти ж його змусила продати?
Він просто викупив мою частку. Продешевила, зате не морочили голову.
Мам, скажи чесно: ти не бідна (і ми не бідуємо) можна було…
Просто подарувати? У мене ж теж діти.
Може ти й права Тоді вибачайте, самі розбирайтеся.
Місяць по тому дзвінок упівночі.
Дім палав.
Варвара з чоловіком Михайлом примчали, а там згарище й попіл. Уже не рятувати.
Варюню, маму давай посели у нашій однушці на Сихові якраз квартиранти зїхали, запропонував Михайло.
То ж твоя квартира, Мишко
Варваро, все спільне, нема чого ділити! Мамі твій притулок потрібен. Не буде вже тих заробітків з оренди, але нічого нам вистачить.
Перевезли матусю, купили, що треба, влаштували ніби все добре. Якось Варвара без попередження заскочила привезла борщу й гостинців, подивиться, може допомога потрібна.
Заходить телевізор Samsung працює. Той самий, що Варвара дарувала на мамин ювілей. Пахне свіжозвареною кавою.
Мамо, це ж той телевізор, що на згарищі пропав! І кавоварка ціла?
А ти думала, я їх на чорному ринку купила? Усе перед ремонтом вивезли! Там уже одні стіни лишались все.
Навіть не сказала, що врятувала?
Ще й страховка була я сказала як сказала.
А меблі?
Вже у Остапа. Купив квартиру, ще не обжився, а тут усе потрібне.
Купив? На які шиши?!
Я не питала, хай Бог розбирається
Варвара зрозуміла: знову щось мамця приховала. Їй хоч греблю гати, брату все. Печально, але типовий сюжет.
А що з ділянкою будеш робити? Земля гарна, грошей трохи маєш, ще й страховка.
Продавати буду. Квартиру ж маю, а синові знов борги залізли
Може, нову квартиру купиш собі?
А цю що викинеш маму на вулицю?
Але ж це Мишкова квартира
Не обіднієте без тієї однушки.
А може новий дім збудуємо? У всіх сусідів краса, як у брошурі!
Ой, досить. Будинок уже відійшов своє передавався з діда-прадіда по чоловічій лінії, а Остап хоче ближче до цивілізації, у село його і в полі не заженеш.
Умовляти не буду
Мишку, мама землі збирається віддати.
Було б класно збудувати там щось для нас. Як мій покійний тесть любив у тіні старої липи каву сьорбати
Шкода, що липа засохла ніби знак був Може, нам самим зайнятися цим?
Я б із радістю там поселився. Нам самим цікаво! Діти потім водитимуть онуків у сад.
Ти вже як про пенсію мрієш
А що, нормально! Хай і мама переїде потім.
Ми збудуємо, а земля ж твоя
Треба все по-людськи: купити, щоб потім жодних скарг. Бо в мене ж є невдаха-брат.
Я так і зроблю треба купувати, поки хтось чужий не перегнав.
Мамі напряму не кажи буде хитрувати, ще ціну підніме.
Просто купимо, як чужі?
А чого ж ви зі мною не поговорили? визирає мама.
Мама, гроші потрібні? Так а за ділянку купиш собі кращу квартиру.
Я ще подумаю Поспішати не варто.
Варвара з Михайлом купили ділянку, збудували будинок. Вклали всі заначки, узяли кредит усе по дорослому. Оренда здаваних квартир допомагала.
Мамо, то ж твій телевізор! І кавоварка твоя!
Не крала просто зберегла до ліпших часів. Меблі у Остапа.
У нього вже нова квартира?!
Купив! Як я не питалась.
Знову мама крутить свої свічки. Варвара як завжди у ролі ошуканої.
Згодом мама схаменулася:
Все, все! Продам ділянку і хай буде що буде.
Зробили. Варвара з Михайлом квартирують, діти радіють, бабуся у своїй квартирі тягне дожиття. Гроші від ділянки Остапу, на погашення його міських боргів.
Страховку так і не виплатили пожежа виявилася не просто стихією, а ще й добре продуманою справою: речі вивезли, підпал підлаштували, а грошей не дочекались.
Мама приїжджала у гості, зітхала:
Хороший у вас дім, просторо. А у Остапа весь час якісь проблеми. Знов у двушці тулиться, дітям простору не вистачає.
Мам, ми ж намагалися вмовити тебе на будинок ще ДО пожежі. Цей був би менший, зате теплий, зручний.
Ти пропонувала. А я от вам що скажу: давайте міняємось! Я повертаюся у вашу квартиру, а сюди знову я сама. А може, Остап оселиться: все ж СИНОВІ має належати!
Що, серйозно? Ми будували, і знову по чоловічій лінії Якби батьківський не згорів, Остап давно б спродав його!
Здавна заведено! Так наш рід ведеться!
Як довго ведеться? Хаті вісімдесят років
Дарма сперечатися. Давайте обмінюємось, і баста.
Який обмін? Мама, ми тебе тільки зареєстрували у квартирі, нічого більше!
Все віддала Остапу, навіщо нова квартира Не заздри йому!
Ми все самі заробили! І взагалі, тепер спадкоємці ми з Михайлом. От і все.
Якось у гості завітав двоюрідний брат Василь зі столиці.
Та прийшов подивитись, як тут бідні родичі живуть. Їду і думаю: тітка казала, всі бідкатимуться, а тут такий маєток!
Тітка? Нічого нового
Мушу зізнатися: кредит виплачував до пенсії, але квартируйтеся тепер. Ось мама просила передати сережки: золото сестрин подарунок!
Ага, ще на похоронах вона мені в очі сказала, що все золото її. Добре хоч я скриньку заховала, а то Федьку б усе дісталося!
То лиш собі залиш, не віддавай нікому! Ми працюємо а хтось працює язиком.
Ні, справді? Все розкажеш?
Аякже, ще й з приправою.
Мама тепер гостює рідко ноги підводять. У Остапа все складно, його знову хтось ошуканув. А Варвара з Михайлом спокійно живуть, діти бігають, Василь зачастив із Києва. Життя триває кожен, як уміє, кує своє щастя.
