Мама Катерина
Що ти тут плачеш? Розплакалась! І так на вулиці вогко, а ти ще й тут сліз розводиш!
Велика, статна жінка, широка, як хата, втомлено присіла на лавку біля Даринки.
Спека така сьогодні! А дощ зранку, ще й такий нарочно, як на зло. Тепер уся мокра, ніби щойно з парної! А лише півдня пройшло, а я вже вимокла хоч викручуй!
Жінка порилася в сумці, дістала пляшку з водою, покрутила ковпачок та відкрила.
Будеш? простягнула пляшку Даринці. Кажуть, як водички випєш легше на душі. Мені не допомагає. Хоч відро випю однаково.
Даринка з острахом поглядала на дивну сусідку. За що їй ще й це? Чим вона так прогнівила долю, що до її біди додалася ще ця зустріч? Точніше, саме ця жінка
Даринка ще з дитинства не любила огрядних людей. Та й сама не могла зрозуміти, як можна так занедбувати себе? Невже важко трохи розімятися, поменше їсти чи бодай подумати, що навколо є ще люди? Все ці складки, величезний одяг, піт, запах Фу! В голові у неї одразу виник спогад зі спа-комплексу, коли вони з подругами зустріли таку жінку в басейні.
Я у воду не піду, дівчата! Все, досить! Ліза, найкраща подруга Даринки, встала. Її підтягнуте, засмагле тіло було ідеальним. Та скільки ж часу вона проводить тренуючись у спортзалі з особистим тренером!
Чому? Ми ж домовлялися тут увесь день відпочити?
Ти ж бачиш оце? Ліза з презирством кивнула назад. Я навіть дивитися на це не можу, не те що знаходитись поруч. Противно
Далі був такий монолог, що Даринка не хотіла й пригадувати. Слова Лізи її тоді зачепили, але брехати сама собі вона не вміла була підсвідомо з нею згодна. “Не можеш привести себе до ладу сиди вдома!” думала тоді.
Зараз же вона була поруч з жінкою, котра втроє була повніша за ту, басейнову. І вийти сил немає. Сиділа тут вже кілька годин: спочатку плакала, а тоді й просто втупилася в бетонну стіну перед собою. Йти окрім як на вокзал їй було нікуди. Вже бездумно прислухалася до незнайомої сусідки, але раптом насторожилася.
Красуня яка! Чемодана немає, сумки теж Отже, не їдеш. Когось чекаєш? Чи тобі йти нікуди?
Даринка відвела погляд від стіни, але таки глянула на жінку.
Добре обличчя, румяні щоки, велика добра посмішка, котра одразу згасла, коли Даринка раптом схлипнула й несподівано для себе розридалася. Вона й сама не знала, чому ця жінка одразу пригорнула її, обійняла. Даринка схлипувала носом, притиснувши підстрижене волосся до тонкої тканини блузи потішниці. Блуза намокла, але ніякого запаху поту не було тільки легкий аромат польових квітів. Можливо, це пральний порошок, а може, справжні трави хоча пахне, як руки мами Так пахли руки її мами, яку Даринка майже не памятала мама рано загинула. Даринці пять як було, коли автокатастрофа змінила все. Згадувалась єдина галявина, де мама вплітала їй у волосся квітковий вінок. Мамині руки пахли саме так.
Чого сахаєшся? Хтось тебе образив?
Даринка затрясла головою, а потім кивнула.
Господи! Дитину ображати! жінка вийняла з торби пакунок з канапками та велике яблуко. Ось, бери!
Вона розгорнула пакунок. Даринку одразу звело зсередини не їла вже майже добу, а грошей на їжу не було.
Тримай! З шинкою, курячою. Корисно. Я сама робила. Їж! А то худа вже, аж страшно дивитися!
Я мяса не їм, прошепотіла Даринка і відвернулась.
Що? жінка вперто втиснула їй канапку в руку, відламала яблуко навпіл.
Та нічого Даринка дивилась на ці натруджені, трохи загрубілі руки й раптом усвідомила ідея з потягом була дурня. Вона жадібно вкусила канапку й застогнала від насолоди.
Смачно? Ну а решта дрібниці!
Жінка порухалася, зручно сіла, кинула оком на Даринку, яка вже націлилася на другий шматок.
Їж! Дійдеш до тями, розповіси: що сталося, що сидиш на вокзалі сама, без речей та, вибачай, без копійки?
Даринка мовчки кивнула, витираючи знову сльози.
Спочатку все розкажи, тоді поплачемо, а може й посміємось з того
І Даринка розповіла. Хоч і не хотілося, та куди дінешся? Її історія не занадто й драматична, але іншого життя ж усе одно не було.
З дому вона втекла напередодні, після того, як батько заявив: вона йому не рідна донька, бо в нього буде своя дитина. Досі не могла оговтатись. Людина, яку вона називала татом стільки років, виявляється не рідний. Мачуха Інна значно молодша, спільної мови вони так і не знайшли. Інна з першої хвилини знайомства зжала тонкі губи й проспівала: «Яка ж ти гарненька!» і стало ясно, що спокою не буде.
Підколки інколи, доноси, сльози Все як в дешевому романі. Даринка звикла, що тато завжди на її боці. Надто пізно зрозуміла, що все змінилося назавжди.
Останньою краплею був розмова в кабінеті батька. Спершу він показав їй документи вона удочерена в три місяці. «Ти мені не донька» після цих слів усе відвалилось. Хто справжній батько не сказав.
Всю ніч просиділа, дивлячись у стіну. Потім одягнула легку куртку й пішла. Куди не знала. На ранок прийшла на вокзал. Телефон сів, подруг близьких немає через постійні переїзди друзів знайти не вдалося. Ті, що є навряд чи допоможуть. Вся їхня компанія жила, як у мультику, «Люби себе!» така філософія.
Жінка вислухала мовчки, дістала пачку серветок подала Даринці.
Витри сльози.
Ще попорпалася в сумці, дістала старий ґудзиковий телефон.
Держи! Можеш подзвонити або смску написати, що все гаразд. Він може й не зразок батька, але лякати його більше сенсу немає.
Сів телефон
Так. Бери мій.
Вона уважно дивилась на Даринку, що набирала смс, а потім різко підвелась.
Мене звати тітка Катерина. Живу я за селом, у Миловому біля Києва. Поїдеш до мене? Раз тобі нікуди може, це і не найгірший варіант?
Чому?
А тому Що чужих дітей не буває. Не можна, щоб дитина була сама.
Я вже не дитина
Ще й яка! Вставай, ходімо! Треба квиток купити, бо електричка ось-ось
Так Даринка потрапила до Катерини Олексіївни.
По дорозі тітка Катерина її більше нічого не питала. Потім пояснить: «В душу лізти теж треба з розумом. Хтось одразу відкривається, а хтось ні. Головне дати час».
Втомлена Даринка заснула і прокинулась аж тоді, коли тітка Катерина легенько торкнула її за плече:
Прокидайся, доїхали!
На пероні тітку Катю щиро обняла висока худа жінка:
Мамо Катю! Дякую, що приїхала. Як там Ніна?
Все добре, з Ярком облаштувала. За кілька днів навідаюся, відказала Катерина. Доктор обіцяв, що допоможе
А це хто? жінка здивовано глянула на Даринку.
Менше питань, Світлано! Ми з дороги і їсти хочемо.
Гаразд! Поїхали!
Старенький «Ланос» розсмішив Даринку на даху був намальований Котигорошко.
О, це аерографію брат малював, Сашко. Бач, яка краса? сказала Світлана, показуючи на авто.
А ти малюєш? кинула вона Даринці.
Так Закінчила художню школу.
Ото брату скажеш у нього талант, але самоук.
На поворотах Світлана гнала так, що Даринка заплющувала очі.
Не женись, Світланко! Дитина не звикла до твоїх віражів, сміялася Катя.
Зараз познайомиться! Світлана різко загальмувала біля двору.
З двору висипало з десяток дітлахів.
Всі мої, дівчинко! сказала тітка Катерина. Не лякайся; я сама живу, але малеча мене любить, от і збігається у мій дім.
Перший тиждень усе у Катерини здавалося Даринці сном. Хто кому доводиться братом, сестрою, знайомим поки справжня Світлана все не пояснила.
От дивись Ось живуть Зіна, Михайло, Настуня, їх ти бачила. На сусідній вулиці Оля і Вірочка. Сестра моя з родиною на іншому кінці села. У Олі двоє дітей, Вірочку недавно заміж видали. Я з сімєю живу трохи далі, брат Сашко недалеко. А ще Ніна, у неї Ярко з вадами серця.
Я заплуталась
Нічого, це нормально. Усі ми тут як сімя, а тьотя Катерина всім мати.
Вона сама стільки дітей народила?
Світлана розсміялася:
Та ні! Ми всі її «знайди» і я, і Сашко, і Зіна, і тепер ти. Мене вона теж колись підібрала на вокзалі. Батьки пиячили, а побити могли щотижня, тож я втекла й залишилась, як була. Вона мене нагодувала, приютила, а потім удочерила. Потім Сашка, зовсім маленького. Тепер є й зовсім новенькі.
У неї своїх дітей немає?
Не судилося Здоровя підвело. У мами Каті цукровий діабет і проблеми із серцем. В юності була красуня, дуже розумна, хотіла бути лікаркою. Не вступила з першого разу, потім закохалася та вийшла заміж. Чоловік її знущався, навіть ламав ребра тому й діти не завелися. Повернулася додому сама, за батьками доглянула, захворіла. А тоді почала «знаходити» дітей. То ж для всієї нашої громади вона мама».
А на що вона живе, як стільки годувати й утримувати?
Допомога державна, та найбільше наш Семен. Пашенька це син Семена, теж колись Катя підібрала. У хлопця розлади розвитку, але батько багатий підприємець, допомагає нашій тьоті Каті грошима, юристами. Дітей у Катерини під опікою багато, а за законами мають право на житло.
Усе це Даринка слухала й дивувалася. Вперше в житті вона побачила справедливу велику сімю не по крові, а по душі. Поступово вона влилася в життя цієї громади, почала допомагати з дітьми, малювати на стінах школи малюнки до свят, влаштовувати концерти.
Даринка з Світланою часто сиділи на кухні, пили чай, обговорювали новини, майбутнє, ділились болем. Тут вперше Даринка розповіла все: про маму, про батька, про Інну, про свою хворобу операцію на хребті.
Не ображайся на батька, порадила Світлана. Він тебе як дочку прийняв, хоч і не рідний. Не кожен на таке здатен.
Тато мені багато дав. Просто Не хочу повертатися, навіть якщо запропонує допомогти з житлом. Самостійно стану на ноги.
І маєш на це право. Не родина а обирана сімя інколи багато значить.
Батько приїде за нею, проситиме пробачення й запропонує підтримку, але Даринка залишиться у Каті, попросить допомогти тільки з оплатою навчання. Вона зможе вступити на психологічний факультет у Київському університеті на заочне, знайти підробіток і поступово стане найкращим дитячим психологом у районі. До неї тягнутимуться діти і батьки.
Інна народить хлопчика, а Даринка по-людськи порадіє. Та частіше буде з новою родиною. Коли у Катерини трапиться інсульт, вона покине всі справи, щоб доглядати її. Стане її підтримкою, як колись її Катя підтримала. За півроку Катерина знову зможе пересуватись, хоч і повільно, а Сашко з Русланом зроблять гарну лавку біля двору.
Діти, онуки, сусіди щодня будуть з нею, шуткуватимуть про «трон» для Катерини, заварюватимуть зілля, кликатимуть дивитись футбол чи судити молодших у грі. Даринка повернеться до міста тільки, коли буде певна, що з Катериною все гаразд, і запросить маму Катю першою на своє весілля. Коли триматиме її за руку, почує ту саму відповідь:
Я завжди поруч, доню Завжди!
