Коли його знайшли, всі відвернулися. А через два роки про нього пишуть у США та Японії
Ганна вийшла на город нарвати кропу до борщу і раптом, наче вкопана, застигла. Біля компостної купи, міцно притулившись одне до одного, жалібно пискали два крихітних кошеняти. Одне виглядало бігачем та пухнастим, а друге Ганна присіла навпочіпки та обережно підняла слабкого малюка на руки.
Йой, ти ж моя бідолашка, хто тебе так?
В очах кошеняти стільки гною, що майже не видно, а самі ті оченята посаджені так близько, що здається Господь вже йому між ними сантиметра пожалкував. Лапки дрібно тремтять, шерсть закоцюрбилася і збилася в кульки. Сестричка поруч повна протилежність: кругленька, чистенька, з правильними пропорціями суцільна кицька-мрія.
Ганна мовчки принесла аптечку, дістала очні краплі та акуратно почала протирати мордочку ваткою, змоченою у теплій воді.
Та виживеш, ну обовязково виживеш.
Перші тижні перетворились на нескінченне катання по ветеринарних клініках. Алергія на корм, розлади координації, слабенькі суглоби здавалось, у лікарів вже навіть не вистачає фантазії для діагнозів. Маля назвали Захарчиком, і той завзято боровся за життя, хоча кожен новий день для нього як марафон.
Дивись, які ми кумедні! Ганна хихотіла, коли Захарчик, пробуючи вмиватись, завалювався набік через кострубаті лапки. Захарчику, ти моє диво!
Сестру забрали швидко вродливій киці нові господарі знайшлись за три дні. А Захарчик так і залишився у Ганни. І, дивина, вона ні разу не засумнівалась у виборі.
Десь через пів року Ганна вперше уважно вдивилася в обличчя кота. Ті самі майже стисло посаджені очі, що раніше здавалися недоліком, тепер додавали йому вічне здивування ніби він щойно дізнався, що наш світ круглий, і ще не оговтався від шоку.
Захарчику, ти мені як сусід Степан, який раптом згадав про праску, сміялася Ганна, клацаючи нове фото.
Фотографій у телефоні накопичувалось дедалі більше. Ось Захар розтягнувся патріархально на дивані, ось з виразом та ви жартуєте? на мордочці, ось героїчно намагається застрибнути на підвіконник і знову пролітає мимо (координація не додалась).
Одного разу заглянула подруга.
Ого, Ганно, а це що за дива?
Це Захар, мій улюбленець.
А він завжди такий здивований?
Таке враження, що йому щойно розповіли, що президент міняється.
Подруга тут же схопила мобільник пару знімків.
Реєструй його на районний конкурс Найдовший хвіст! Заодно пройдемось подивимось на інших диваків.
Ганна лише плечима знизала. Хвіст у Захара, звісно, достойний, але щоб аж на рекорд хіба що у категорії За креативність. Але хай буде!
На конкурсі журі розглядало Захарчика довго, пошепки перемовлялося й переморгувалося. Ганні вже здавалося, що їх просто зламала його незвична зовнішність.
Ваш кіт суцільне унікальне щастя, підходить дівчина в футболці з тризубом, вам треба показати його в інтернеті! Зніміть відео, викладіть у соцмережі.
Думаєте, комусь стане цікаво?
Переконана!
Дома Ганна довго крутила телефон у руках, думала… Врешті глянула на Захара: той як сидів навскіс із виряченими очима, ніби щойно побачив жабу в банкоматі.
Ну що, Захарчику, прославимось?
Перше відео триста переглядів. Друге вже півтори тисячі. А третє
Третє відео просто знесло дах.
Ганно, ти це бачиш?! чоловік вискочив з планшетом. У твого Захара вже сімдесят тисяч підписників!
Ганна дивилася і не вірила. Усе миготіло повідомленнями:
Це наймиліше створіння, що я бачив!
Його морда моє відчуття від ранку понеділка!
Де брали такого кота? Дайте контакт!
Вигляд такий, ніби він і досі дивується, як це взагалі трапилось!
Стало зрозуміло: особистої сторінки не вистачає. Ганна створила для Захара окремий акаунт, викладала вже не просто світлини, а цілі історії: то він ганявся за сонячним зайчиком і стукався в шафу, то дрімав з напіввідкритими очима (віки йому не корились, що поробиш), то сидів на підвіконні з обличчям справжнього філософа, який шукає сенс життя.
Підписників все більше. Пятнадцять тисяч. Двадцять. Тридцять Ганна не встигала рахувати.
А уже й журналісти написали: спочатку міська газета, тоді обласна. Згодом всеукраїнське ЗМІ. І це ще був не кінець.
Ганно, тобі якийсь американець пише! чоловік простягає телефон. Питає про інтервю.
Виявилось, американське видання The Mirror хоче зробити сюжет про дивного кота з України. Потім приєдналися німецький журнал, австралійський сайт, японська газета.
Захарчику, ти тепер міжнародна селебріті, всміхнулася Ганна й погладила кота за вушком. Про тебе в Токіо розповідають, ти усвідомлюєш?
Захар подивився своїм вічно здивованим поглядом і викотився на спину, мовляв, Кажете, це важливо?
Потім з Німеччини приїхала знімальна група. Ганна переживала, що Захар злякається, стане нервовим чи втече під ліжко. Але той лишався собою: сидів косо, таращив очі, раз по раз пробував заплигнути на диван і промахувався.
Фантастиш! захоплювався оператор. Він такий щирий!
Після зйомок режисер міцно потиснув Ганні руку.
Дякую, що врятували такого кота. Світ стає теплішим завдяки таким людям, як ви.
Ганна проводжала знімальну групу з клубком у горлі. Невже це все відбувається саме з нею і тим самим кошеням, нікому не потрібним, знайденим біля бурякової грядки?
Ввечері Ганна сиділа на дивані, а Захар муркотів на її колінах. За вікном накрапав дощ, світла лампа створювала затишок.
Знаєш, Захарчику, шепотіла Ганна, коли я тебе забрала, багато хто казав, що марно тратити сили й гривні на такого неповноцінного кота. А тепер про тебе говорять у всьому світі. Люди пишуть, що твої фото допомагають їм пережити важкі дні, що ти даруєш їм посмішки у найпохмуріші ранки.
Захар замуркотів ще дужче і глянув на Ганну, ніби щойно зрозумів сенс життя.
Ти став доказом, що кожне створіння варте шансу. Що те, що одному здається дивиною, для іншого унікальна особливість. Що любов таки творить дива.
Телефон знову завібрував нове повідомлення, тепер із Литви.
Ганна усміхнулась. Вона й гадки не мала, що буде листуватися зі світом, що її домашній улюбленець стане зіркою, а історія про кволого кошеняти з городу дійде до людей у різних країнах. Але головне не це. Головне Захар жив, наскільки дозволяли його особливості, і був щасливим. Він не вмів лазити по деревах, але як ніхто вмів дарувати радість тисячам. А це куди важливіше.
Дякую, Захарчику, прошепотіла Ганна. За те, що ти є. Що боровся. Що показав мені та тисячам інших: безнадійних ситуацій не буває. Буває лише нестача любові й терпіння.
Захар блаженно заурчав і заплющив очі. І навіть уві сні на його мордочці залишалось легке здивування ніби він і досі не вірить, як усе обернулося.
А десь далеко люди гортали сторінку незвичного кота з Полтави, дивились фото й розуміли просту річ: краса відносна, а доброта абсолютна. Саме вона може зробити із нещасного, хворого кошеняти справжню зірку, що світить тисячам.
