Водій, який погодився підвезти мене до батьківського дому, виявився страшенно косооким — висадив біля дитячого будинку, курка лисувата.

Лелека, що взявся підкинути мене до батьківської хати, виявився страшенно косооким. Покинув біля інтернату, наче перелякана курка.
І відразу все пішло шкереберть.
До сорока років, звісно, я вирвався з тієї ями, в яку мене закинув той нещасний птах.
Дім звів, жінку знайшов, машину стару Шкоду придбав. Лишилося щось посадити та когось виростити.
Одну дитину з Оленкою виростимо. Про другу навіть не мріяли.
Саме про посадку, ріст і гидке дощове ранок я й думав, коли заварював каву. Мої домашні штани мирно гойдав протяг. Ці штани зявилися у мене набагато раніше за саму родину. Яка іронія.
У скло балкона хтось тричі постукав. Малеча знову вчить голубів розуму камінням? Та на вас немає лелеки, бешкетники.
Знову стукіт. Ще. Хто там? Третій поверх.
Відсунув фіранку. На балконі човгав той самий косоокий лелека з дитячих снів.
Забирайся, заразо, крикнув я перелякано. І мій бутерброд полетів сторч головою на підлогу.
Петро Петрович, пробач мені, просунув лелека свою довгу шию крізь підхилену балконну дверку, винен, згоден, винен. Щипай! Краще з правого крила воно жирніше.
Вимітайся, я попробував виштовхати голову назад на вулицю, обома руками схопив ту лелечу шийку-палицю.
Пеетроо, не дурій, захрипів лелека, послухай, що кажу.
Ти ще й балакати зібрався, не вгамовувався я, зараз у вузол завяжу, птах нещасний.
Я з вибаченнями прилетів.
Запізно ти приповз, дзьобатий.
Дзвінок нетерпляче задзеленчав. Оленка повернулася.
Пропади, я таки виштовхав лелеку на балкон. Щоб духу твого тут не було, як я повернусь.
На автоматі розвернувся й побіг до дверей.
Пробач, Петро, лелека потягнувся до кватирки, пробач! Я все виправив!
Оленка увірвалася в квартиру мокра, але сяюча. Волосся приклеїлося до щік, в очах світло. Може, і їй лелека трапився?
Не встиг я й слова сказати, як вона кинула парасолю вбік і з розмаху обійняла мене.
Четверо! Четверо! вигукнула вона так, що аж стіни задрижали.
Що четверо? розгублено дивився я на неї.
У нас буде четверня! не вгамовувалася Оленка. Четверо малюків!
І тоді до мене нарешті дійшли слова лелеки й новина про нашу четверню. Вилетів на балкон кулею. Косоокий лелека щойно здійнявся до неба. Я кинувся схопити його за хвіст.
Не встиг.
Стій, проклятий! крикнув йому вслід. Стій, дзюбатий!
Виправив! долинуло зверху.
Я обернувся. За спиною стояла моя Оленка, і щастя текло по її щоках сльозами.