У офісі того дня, ще у довоєнні 2000-ті, стояв звичний гомін. Зайшла керівниця з якоюсь тихою дівчиною.
Знайомтесь, дівчата, це Соломія. Відтепер працюватиме з вами замість Костя. Його підвищили. Переконана, впораєтесь разом, промовила Тамара Петрівна і пішла.
Соломія сіла на колишнє місце Костя. Вийняла гарну чашку та невеликий фотопортрет гарного чоловіка. Без зайвих слів поринула в роботу, наче працювала тут уже роками.
Пролунав дзвоник усі, як по команді, встали й рушили на обід у кавярню неподалік. Лишилася тільки Марина. Допитливість не давала їй спокою чий же портрет те новенька поставила на стіл?
З гарної рамки на Марину дивився чоловік із щирою посмішкою та рівними білими зубами.
Хто це може бути? думала Марина, артист, може, спортсмен?
Вона клацнула телефоном і пішла на обід. У кафе дівчата слухали новеньку, що розповідала про себе:
Ми із Сергієм познайомилися три роки тому, при таких обставинах, які здаються майже неймовірними
Розкажи, розкажи! нетерпляче просили співробітниці.
Соломія згадала, як це було. Три роки тому вона працювала у великій компанії в Києві. То логіст щось наплутав, чи вона іншій фірмі відправили не той товар. Слово за слово, а розбиратись послали саме її.
Соломія була не гіршим фахівцем і чудовим перемовником. Але зовнішністю вона не вирізнялася проста, без макіяжу, справжня «сіра миша». Хоч коли починались офіційні розмови, ставала впевненою й стриманою, ніби змія-удавка, яка мяко охоплює здобич, і таки добивалася свого.
Начальник відправив на переговори саме її. На рецепції сказали:
Кабінет 312. Сергій Омельченко.
Вона зайшла без стуку, акуратно представилась:
Мене звати Соломія. Ми вам випадково не той товар відіслали, вибачте.
Відразу пояснила ситуацію. Сергій лише дивився на неї, не вірячи своїм очам.
Та це ж вона він же бачив її уві сні
Вогнисто-русяве волосся трішки хилилося на плече, а зелені очі дивилися просто, чесно. Вона говорила рівно й спокійно.
Вона готувалась, як звикла, до жорстких перемовин, проте Сергій раптом сказав:
Соломіє, жодних претензій не буде, сподіваюсь, це більше не повториться.
Вона чемно попрощалась і пішла. Через два дні Сергій вже очікував її біля центрального входу. Соломія вийшла останньою.
Соломійко! гукнув він, махаючи рукою, ми з вами спілкувалися два дні тому.
Вітаю, Сергію, памятаю, озвалася вона спокійно, без жодного кокетства.
У мене квитки у театр, не хочете піти разом? Мама захворіла, трохи злукавив Сергій.
Можу, а що за вистава?
За дві години, часу вдосталь. Треба перевдягтися підвезу.
Ловко зроблено, подумала Соломія і погодилась.
Він чекав під її домом. Коли вона вийшла, він побачив зовсім іншу Соломію: чорна сукня, підкреслена талія, ледь помітний вечірній макіяж і витончені підбори.
На виставі він сидів поруч, іноді поглядав на неї. Було видно вона знала всі нюанси сюжету й читала цю пєсу.
Після театру Сергій запропонував поїсти в ресторан, але Соломія чемно відмовилася завтра були складні переговори.
В кінці тижня вони знову гуляли разом. За два місяці Сергій знову сказав:
Маму хотів би з тобою познайомити, згодна?
Я теж мріяла її зустріти.
Мама, Ганна Степанівна, прийняла Соломію тепло: пригощали чаєм із варенням з айви, абрикосовим пирогом і домашніми смаколиками. У розмові Соломія розповідала про свою бабусю з-під Тернополя й те, як варили варення зі садових яблук, ділилась спогадами про батька-літчика, який загинув під час випробувань, та маму, котра вчителювала історію в школі.
Сергій провів Соломію додому.
Ти дуже сподобалась мамі, я цьому радий.
З того часу зустрічатися стали майже щодня. А через рік зіграли весілля.
Дівчата у кафе слухали її з захватом і тихою заздрістю. Марина ж думала:
Ну що він у ній знайшов, у цій «сірій мишці»? Ні шику, ні краси. Чому щастить таким? Я ж гарна, струнка, завжди за мною залицяються то виявляються одруженими, то одразу кличуть до себе.
Повернувшись із обіду, дівчата повернулися в офіс. Марина підступила до Світлани:
Дивись, це її чоловік! Ти віриш? Я ні! Здається, вона щось вигадує. Хіба такий може її вподобати?
Після роботи всі повиходили з офісу, слідом і Соломія. До воріт підїхав легковик. Вийшов Сергій.
Соломійко, я тут! махнув рукою.
Це був той самий чоловік із фотографії.
Невже її чоловік?! не вірила своїм очам Марина. А чому не я? Адже я краща
Так дівчата стояли й дивилися їм услід. У кожної крутились свої думки.
Часто, коли бачиш таку пару, виникає питання: «Що він у ній знайшов?» Мабуть, кожен знаходить своє неповторне. Адже зовнішність не головне. З гарними фліртують, але одружуються з іншими. А чому так? Можливо, спитати варто у самого чоловікаІ тільки одна Соломія, тримаючи чоловіка під руку, мяко всміхалась. Вона знала: щастя не в косметиці чи модних речах, а в тому, як тебе чують і люблять саме за те, ким ти є. Бо її вибрали не за зовнішній блиск, а за тепло, яке вона несла всередині.
І вже коли вечірнє повітря розчиняло їхні силуети на фоні вогнів, Марина й дівчата ще довго стояли на ганку. Але подумки кожна з них ловила себе на тому, що хоче, щоб колись її також хтось просто чекав під офісом без квітів і гучних слів, але з тим світлом у погляді, від якого навіть звичайна «сіра мишка» розцвітає так, що не порівняти із жодними яскравими декораціями.
А на завтра в офісі стане на одну заздрість менше й на одну мрію більше мрію бути побаченою по-справжньому й самого себе дозволити розцвісти.
