Лелека, що зголосився підкинути мене до батьківської хати, трапився косою, як стара праска. Виронив мене прямо біля дитбудинку, чудо пернате. Махнув крилом, і все в моєму житті пішло наперекосяк.
До сорока років, правда, таки витяг себе з тої ями, куди мене лупонув той птах-недотепа. Хату збудував, жінку взяв, машину купив стареньку, але їде. Залишилося щось посадити і когось виростити.
Одного виростити разом із Ганною це ми зможемо. Про друге й не думали.
Оце якраз про город, урожай і огидний дощовий ранок я й мізкував, коли заливав каву. Сімейні труси неспішно розвівав сквозняк. Труси ці я придбав ще задовго до того, як обзавівся власною родиною. Яка вже тут іронія.
Хтось задзеленчав у скло балкону. Може, діти знову камінцями у голубів ціляться? На вас лелеки не вистачає, розбишаки.
Постукали вдруге. Потім втретє. Хто там? Третій поверх все-таки.
Посунув фіранку. А на балконі тупцяє той самий косоокий лелека з дитячих снів.
Вилітай звідси, курчава мара! гукнув я з переляку. Мій бутерброд якраз здійснив гідний трюк і зістрибнув із підвіконня головою вниз.
Ой, Петрович, пробач мені, лелека просунув свою довгу голову у щілину прочинених дверей, я признаю: був неправий, щипай! З правого крила бери воно більше.
Катись, спробував я витурити його неймовірну шию назад на балкон, вчепився обома руками.
Петрику, ну не дурій, захрипів птах, послухай, шо я скажу.
Ти ще й розмовляти надумав, не відступаю я, зараз вузла на шиї навяжу, балаболо пернате!
Я з вибаченнями прилетів…
Пізно, лелеко носатий!
Тут дзвінок запищав, як пожежник у ринку Ганна прийшла.
Дівайся геть, прошипів я лелеці, таки випхавши його на балкон. Щоб до мого повернення й сліду твого тут не було!
Розвернувся й побіг відчиняти двері.
Пробач, Петрику, лелека ще встиг вигукнути у відчинене вікно, я все виправив!
Ганна влетіла в квартиру мокра, але весела волосся прилипло до щік, а очі, як свічечки, сяють. Може, й вона лелеку зустріла?
Не давши й слова сказати, жбурнула парасольку кудись у кут, і повисла в мене на шиї.
Четверо! Четверо! кричить на всю квартиру.
Яких четверо? ошелешено витріщаюся на неї.
У нас буде четверня! Чотири маленьких українця-горобця!
І тут до мене доходить: слова лелеки і наші четвернята пазл склався. Вилітаю, як пущений з рогатки, на балкон. Косоокий лелека саме набирає висоту. Я намагаюся вхопити його за хвіст.
Не встиг.
Стривай, хитре перо! вигукую навздогін, стривай, курносий!
Я виправив! донеслось з неба.
Обертаюся. Позаду стоїть Ганна. Вона аж світиться і рюмсає від щастя.





