Перепрошую, почав один із поліцейських. Але ця пані наполягає, що ваш кіт перебрався до неї на балкон, напав на неї, а потім викрав її кошеня
Є в Києві такі будинки, які кутові, коли два підїзди зєднані під прямим кутом рівно девяносто градусів.
Якщо ж із внутрішнього боку є балкони, то в самому куті вони майже торкаються.
Оце «майже» максимум півтора метра.
Саме в такому будинку й трапилася одна історія
Я з дружиною, працюючи в тій самій фірмі, зазвичай поверталися додому разом на машині й мешкали на п’ятому поверсі.
Якось увечері, йдучи через двір, ми побачили, як на вуличного кота, якого підгодовували мешканці (і ми теж), напали бездомні собаки.
Я відлякав собак, але котові дісталося. На щастя, не критично. Ми підхопили його на руки й повернулися до машини.
У ветклініці київського Подолу йому обробили рани, зашили, поставили крапельницю і вкололи антибіотик, веліли приводити його тиждень щодня на уколи.
Так у нашій квартирі на прізвище поселився кіт Ганя.
Чому Ганя? можете спитати. Від слова «гангстер». Він мав суворий вигляд. Але насправді
Грозний Ганя доволі швидко звик до турботи й тепла. Днів через два він уже ніжився на мякому пледі на дивані, мурчав з насолодою й заплющував очі, коли дружина гладить його.
Он який балувань, сміялася вона, чухаючи йому животика.
Ганя морщився рани ще боліли, але продовжував мурчати. Йому це справді подобалося.
Відчувши себе вдома, очистивши шерсть, він невдовзі вже спав у нас на колінах, забувши про минулу жорстоку вуличну долю.
Давні холоди, голод і страх потроху відходили, як марево. Тепер він часто виходив на балкон, вмощувався на краю й спостерігав за подвірям. На вулицю вже не рвався. Він добре знав ціну тієї «волі».
Його зовсім не цікавили сусідські балкони, поки
Поки на майже дотичному балконі з сусіднього підїзду не зявилося кошеня маленьке, пухнасте, чистеньке.
Породистий захцянчик Звідки йому знати, що до чого? роздумував Ганя й відвертався гордовито, піднявши хвоста.
Втім наступного дня з того боку долинув дивний звук. Ганя прислухався хтось тихо плакав.
Підійшов ближче.
Кошеня забилося в куток й тихенько скиглило.
Гей! покликав Ганя. Чого верещиш? Що, не той корм принесли?
Малюк здригнувся і ще дужче притулився до стіни, мовчки дивлячись на великого кота.
Та чого ти ридаєш? перепитав Ганя.
Тоді кошеня прошепотіло з кутка:
Вона мене ляпнула капцем Знаєш, як боляче?
Ганя про капці не чув. Його вже балували й любили, прощали все але біль він ще памятав.
Капцем? перепитав він. За що?
Я вранці замяукав, зголоднів
І що?
За це й дісталося. І лементувала
Ганя замовк. Сірий клубочок тремтів, боячись навіть писнути.
У памяті ворухнулася його власна минула вулична доля холод, страх, пустий живіт.
Часто так? тихо спитав Ганя.
Майже завжди, схлипнув малюк. За будь-який шум. Їй не потрібен я
А подругам по телефону хизується, що дорогий. Каже, я на кілька тисяч гривень. А я й не знаю, що воно значить «дорогий»
Ганя знав. Його хазяйка часто казала: «Ти мій дорогенький».
Але тут воно звучало зовсім не так.
Ганя насупився. Його стало жаль малого. На вулиці він би вже знав, як діяти. А тепер
Він же домашній, улюблений кіт. Що зробиш у цій ситуації?
Кошеня покликали в квартиру. Воно попрямувало з опущеними вушками і маленьке мокре плямка залишилося на балконі від страху. Він зник у дверях.
Ганя подивився на ту пляму й згадав, як був маленьким, теж налякався так, що обмочився перед псом
Малого звали, якось дивно, Гривня.
Хоча, казав я дружині, більше підходило б Замориш.
Гривня звик до балконного сусідства й регулярно прибігав до Гані скаржитися:
Вона сьогодні сказала, шморгав носом, що якщо я не перестану шуміти, викине мене з балкона. Їй набридло прибирати
В Гані шерсть дибки йшла, а кігті самі випускалися.
Я часто чув, як кричить господиня малого, вигукує щось брутальне, а часом
Навіть чув глухий ляск капця по маленькому тілу.
Вирішити щось давно хотілося, але стримував страх.
Виганять, думав я. За це точно виганять.
На дворі чекали холод, голод й самотність. Не хотів втратити свою людську сімю.
Але думка, що вона може вбити малого, не відпускала.
Випадок той стався за кілька днів.
Я сидів на балконі та слухав: із сусідньої квартири долітали сварки. Жінка, вже лежачи в ліжку, знову волала на Гривню.
Відблиск від скляних дверей показував всю сцену: вона схопила капець, замахнулася на злякане кошеня і закричала:
Задушу тебе, гидото!
Я не зрозумів, як перестрибнув через той невеличкий просвіт.
Вона не встигла кинути капець: перед нею на ліжку зявилося щось.
Злютований кіт із бандитською мордою, з роззявленим ротом і зашипленим звуком, великою тінню Їй увиділося полумя у пащі, іскри зіниць
Вискочила вона й, простоволосою, обмоченою й зеленою від переляку, вибігла.
Через пару хвилин пролунав дзвінок у наші двері. На порозі стояла розпатлана сусідка зі злим поглядом.
Ваш кіт напав на мене!!! Він подряпав мене і викрав мого дорогого кошеня! Я дзвоню в поліцію!
Пані, спокійно сказала моя дружина, наш кіт вдома, він узагалі нікуди не виходить. І кошеня у нас нема.
Сусідка спалахнула, затремтіла, а потім, плюнувши лютим котячим шипінням, гучно гримнула дверима.
За десять хвилин прийшли поліціянти. За ними стояла наша сусідка, без пуття зясовуючи ситуацію.
Вибачте, почав один із офіцерів, ця пані стверджує, що ваш кіт перескочив до неї на балкон, напав і викрав кошеня
Що?! вирвалося в нас із дружиною.
У нас були абсолютно щирі обличчя.
Заходьте, будь ласка, запропонував я. Ось наш кіт спить на дивані, нікуди він не ходив. Ніякого кошеняти у нас немає.
Всі ввійшли. Ганя мирно сопів, розкинувшись на дивані.
Оце він! заверещала сусідка. Він напав на мене і вкрав мого Гривню!
Перепрошую, він у вас вкрав гривню? перепитали поліціянти.
Та що з вами не так?! Мого кошеня звати Гривня!
Офіцери переглянулися й вийшли на балкон.
Тут майже два метри, відзначив один.
І ви хочете сказати, що кіт перескочив таку відстань із кошеням у зубах? продовжив другий.
Ви мені не вірите?! знову заволала сусідка й кинулася нишпорити по нашій квартирі, волаючи: Гривня! Гривня!
Вона відкривала шафи, викидала білизну й ледь полиці не вивертала.
Поліцейські мусили її посадити й суворо сказати:
Пані, ви порушуєте закон. За такий безлад господарі можуть подати в суд.
Що? На мене?! Після того, як їхній кіт мене знівечив і мого кота вкрав?!
До речі, похмуро додав інший. Покажіть, де саме вас оцарапав або вкусив.
Сусідка замялася, а потім знову почала кричати:
Я на вас знайду управу!
Вибачте, але від вас сильно пахне сечею Чи не могли б ви встати з мого стільця? делікатно запитала дружина.
Очі сусідки вилізли з орбіт. Вона почервоніла, потім стала зеленою, аж нарешті білою.
Вискочила через двері й ляснула ними так, що посуд задзвенів.
Будете писати заяву? поцікавився офіцер.
Ні, відповіли ми разом.
Здається, у неї проблеми із головою, додала дружина.
Вибачаємося за клопіт, сказали офіцери й пішли.
Ми з дружиною повернулися до Гані, який вже прокинувся.
Ага сказав я.
Ага повторила вона.
Ганя винувато подивився, потім зіскочив і пішов до шафи.
Впевнено відкрив її лапою, застрибнув усередину й витяг з-під рушників сіренького кошеня.
Ой лишенько зітхнули ми в унісон.
Сіли на диван.
Ганя обережно підсунув до нас наляканого заморишa.
І що тепер? спитала дружина, влаштовуючи малого на колінах.
Замориш здригнувся й ще більше скрутився.
Не бійся, малий, лагідно сказав я.
Ми котиків не кривдимо, додала дружина, погладжуючи його. А ти, дорогенький Отримуєш догану. Не можна так робити. Не можна й все. Треба думати, як краще.
А як краще? здивувався я. Він урятував малого з лап відьми. За що його карати?
Та в нас же ніякого кошеняти немає! Поліція підтвердила!
Ото вже ця чоловіча солідарність усміхнулася дружина до Замориша. Може, й медаль йому вручити?
А чого б ні? Медаль! усміхнувся я. Ходімо, Ганю, я дам тобі курочки.
Тільки ти подивись на нього! обурено глянула дружина на кота, ніби чекаючи підтримки від Замориша.
Та кошеня несподівано витягнулось, ніжно обхопило її руку й притислося до долоні.
Дружина всміхнулася, лагідно сказала:
Ну, гаразд Вперше прощаю.
Я з Ганею рушив на кухню, залишаючи Замориша муркотіти на її колінах. Здається, він уперше зрозумів: коли тебе гладять, це може бути приємно.
І обмірковував: чому ж слово «дорогий» у вустах цієї жінки звучить зовсім інакше
Веду цю історію й розумію: справжня цінність не у грошах, а у серці, співчутті й відповідальності за тих, кого обрав.
