Надія Петрівна памятає той день, коли їй довелося вирішувати долю чужої дитини, до дрібничок. То була середа, чоловік повернувся з роботи раніше, ніж зазвичай, як хмара на дощ. Мовчки простягнув їй конверт.
Що трапилось?
Віри більше немає. Без мого дозволу Діму не можуть відправити в притулок.
Ще до весілля Надія знала: у Павла є син. Така собі тривіальна історія. Зустрів свою першу любов, коли служив у армії, після дембеля привіз її з Луцька у Київ, орендували маленьку квартиру. Але дівчина швидко напакувала валізки й подалася додому. І якось надіслала телеграму: «Вітаю, у тебе син».
Чим і як у них не склалося Павло Надії не розповідав, та вона й не допитувалась. Чого там ту минувщину чіпати? Було й було.
На четвертому місяці вагітності Надії колишня раптом зявилася на порозі з однорічним Дімкою. Скандал, сльози, намагалась повернути чоловіка. Павло обрав залишитися з Надією. Вона не сердились: не з її ж ним почалося це життя!
Потім Віра подала на аліменти, Павло сумлінно платив ні дзвінків, ні листів більше не було. Уже потім дізналися: вона двічі одружувалась, а другого розлучення не витримала поклала собі край.
На той момент у Надії з Павлом уже було двоє син Володимир, трохи молодший за Діму, і мала Варвара, якій лише виповнився рік. Другу дитину вирішили народити після покупки власної хати.
Дерев’яна, без модних зручностей, але чотири кімнати, двір, власна банька й город! Після орендованої тісної квартири то було справжнє щастя! Вовка тиждень як понятий бігав навколо будинку і влаштовував “змагання” між кімнатами.
Виховувати чужу дитину? Ніколи такого не уявляла! Хіба з цим хуліганом-Вовкою іноді лад даси, а тут ще й другий, майже його ровесник. Як уживуться? Чоловік весь час на роботі, діти практично під опікою лише мами.
Усе це пронеслося в голові Надії буквально за секунду. А Павло мовчки сидів у коридорі, похмурий, наче хмара перед грозою.
Серце в Надії защеміло а якщо не дай Боже таке спіткало б їхнього Вовка? Як би вона сама діяла? Одразу стало все ясно:
Павле, ясна річ, забираємо хлопчика до себе. Це твій син, а нашим дітям брат. Їх не поділиш на “своїх” і “чужих”. Де двоє там і троє, ділимо все на трьох, впораємось!
За місяць Дімка оселився з ними. Тихий, боязкий, слухняний зовсім не схожий на розбишаку Вовку. Може, завдяки цій різниці швидко порозумілися: старший не тягнув ковдру лідера, спокійно прилаштувався до нових умов, і хлопці дружили. А ще рятувала атмосфера Варвара кумедна, мила, обожнювала всіх підряд.
Восени Діма пішов у перший клас. Вчився добре, видно було мама займалася з ним до школи. Матеріально було туго, але Павло крутився як міг, а з часом і Надія вийшла на роботу. Діти підросли і стали справжньою підмогою в господарстві. Коротко кажучи, жили душа в душу, дітей своїх та чужих ніколи не розрізняли.
Коли Дмитро поступив у університет, Надія тяжко захворіла. Довго лежала в лікарні, операція, переживань як на цілий колгосп. Сумувати сама собі не дозволяла: думала про дітей, які ще не на ногах, і твердо вірила мусить вижити для них. Мріяла побачити дорослих синів і доньку та ще й внучат дочекатись.
А Павла ця біда поламала. Взявся до пляшки так, що хоч святих винось!
Вісімнадцятирічний Дімка став стрижнем сімї. Перевівся на заочне, влаштувався працювати, всіляко підтримував маму: майже щодня приходив до лікарні, читав їй уголос, питав, як приготувати те, що люблять Вовка і Варя, і приносив покуштувати. Від мами останньою ховав, що Володя вліз у неприємності з поганою компанією і ледве не загримів на лаву підсудних. На щастя відбувся умовно.
Надія видужала. З чоловіком охололо: простити слабкість і зраду у складні дні не змогла. Гарно, що хатина велика живуть, як сусіди. Павло потроху намагається кинути, але час від часу таки зривається.
Рік тому Діма привів у дім невістку. Ту саму дівчину, яку вподобав ще у садочку. Вона якраз навчається на психолога й одразу взялася рятувати свекра від “зеленої мари”. Життя йде вперед. Незабаром у хаті бігатимуть внуки нещодавно молодята дізналися, що чекають двійню.
Щодня Надія дякує Богові за старшого сина і впевнена: жива дотепер лише тому, що колись змогла дати серцю місце для чужої дитини…






