Оленка Сергіївна добре памятає той день, коли їй випало вирішувати долю чужої дитини. Це була середа, чоловік повернувся з роботи раніше, та ще й похмуріший за хмару. Без слів Тарас простягнув їй конверт.
Що сталося? питаю.
Оксани більше нема. Без моєї згоди Ярику не можна в дитячий будинок.
Про те, що у Тараса є син, Оленка знала ще до весілля. Історія банальна: служив у армії, там закохався. Після дембеля забрав дівчину до Львова, знімали кімнату. Але коханка швидко зібрала речі й подалася назад на Прикарпаття.
А потім прийшла телеграма мовляв, вітаю з сином. Чого у них не склалося Тарас не розповідав, і Оленка не дуже й питала. Було й було, нащо ворошити минуле?
Коли Оленка була на четвертому місяці, колишня несподівано зявилася із річним Яриком на порозі. Почала зясовувати стосунки, хотіла все повернути. Тарас не піддався, залишився з дружиною. Оленка не дорікала: яке може бути до нього питання за те, що сталося до знайомства?
Оксана подала на аліменти Тарас справно платив, колишня більше не виходила на звязок. Потім дізналися: жінка двічі заміж виходила, а після другого розлучення не витримала серце не витримало.
На цей момент у Оленки й Тараса вже народились свої двоє. Син Остап трохи молодший за Ярика, й доня Соломійка, якій недавно виповнився рік. Другу дитину вирішили завести вже після того, як купили власну хатинку під Львовом.
Деревяна, без особливих вигод, але чотири кімнати! Двір, баня, город після тісної зйомної квартири справжнє щастя! Остапчику стільки радості було, що він цілий тиждень не втихомирювався ганявся по хаті й по двору.
Виховувати чужу дитину такого Оленка й уявити не могла. Ярикові бачила всього раз, сім років тому й нічого про нього не знала. Який він? Що пережив? Страшно. Із своїм бешкетником ледве ради дає, а тут ще другий, майже одного віку Чи знайдуть спільну мову? А чоловік на роботі постійно, діти в основному на ній.
Усі ці думки промайнули у голові за секунду. Тарас мовчав, сів у коридорі, з лиця ні кровинки.
В Оленки аж серце стиснулося раптом уявила, що б робила сама, якби трапилась така біда з її Остапом. Як би вчинила, якби стуканула сирітська доля? Одразу все стало зрозуміло:
Тарасе, звісно, ми заберемо хлопчика до себе, навіть не обговорюється. Це ж твій син, а нашим дітям брат. Відмовимось як далі дивитися у вічі? Де двоє там і троє. Дамо раду, виростемо!
Через місяць Ярик приїхав. Тихий, соромязливий, чемний. Зовсім не схожий на заводного Остапа. Може, саме ця різниця й допомогла: раптом зявившийся старший брат лідерства не вимагав, тож хлопці швидко подружилися. А ще рятувала атмосферу Соломійка маленька, усміхнена, світанкова, здавалось, любила весь світ.
Восени Ярик пішов у перший клас. Вчився непогано видно, мама підготувала. Матеріально було складно, але Тарас крутився як міг, і з часом Оленка теж вийшла на роботу. Діти підросли стали гарними помічниками у господарстві, жили всі разом, не ділили: свій чи чужий всі рідні.
Коли Ярослав вступив до Львівського університету, Оленка тяжко захворіла. Довго лежала в обласній лікарні, склала операцію. Страшно було, але Оленка якось не дозволила собі впасти у відчай: знову й знову думала про дітей, які ще не на ногах, і дуже хотіла виростити їх, побачити дорослими, щасливими, дочекатися онуків. А от Тараса ця біда зламала страшенно почав прикладатися до пляшки.
В свої вісімнадцять Ярик став опорою для всієї родини. Перевівся на заочне, влаштувався працювати. Найбільше підтримував маму: майже щодня приходив до лікарні, читав їй уголос, питав, як готуються улюблені страви Остапчика й Соломійки, приносив на пробу. До останнього не розповідав матері, що Остап вліз у дурну компанію і ледь не загримів за ґрати на щастя, відбувся умовно.
Оленка одужала. З чоловіком стосунки зіпсувалися: слабкості та зради в важкі часи пробачити не змогла. Благо, дім великий живуть як сусіди. Тарас бореться із залежністю, але зриви бувають все одно.
Рік тому Ярик привів до будинку невістку ту саму дівчину, в яку ще в дитсадку закохався. Вона навчається на психолога, й одразу взялась рятувати свекра від зеленого змія. Життя триває. І дуже скоро по дому побігають онучата нещодавно молоде подружжя дізналося, що чекають двійню.
Щодня Оленка дякує Богові за старшого сина й вірить: жива лише тому, що колись змогла відкрити серце для дитини, яка їй не рідна за кровю, але рідна душею.
