Ти чого кричиш на мене?! обурився чоловік. Я тут твою дружину рятую і годую, а ти мені нерви тріпаєш?! Оце вже занадто! Вони горлали одне на одного хвилин тридцять, поки ворона не зірвала голос, а чоловік не знемігся
Повертався він додому після ранкової зміни з заводу. Попереду вихідні, і від цієї думки на душі ставало легше. Хоча, чесно кажучи, радів він не лише відпочинку. В суботу ввечері на нього чекала зустріч перше побачення з жінкою, з якою познайомився через інтернет.
Місяць вони переписувалися: розповідали про свою роботу, про те, що цікавить, ділилися думками про життя. В принципі, все як у всіх, хто знайомиться онлайн. І от нарешті домовились зустрітись залишилося лише подзвонити в затишне кафе, забронювати столик і підібрати щось нормальне з одягу.
Замріяний, він уже майже дійшов до свого підїзду жив у звичайній багатоповерхівці, на четвертому поверсі в маленькій квартирі. Пятдесят метрів лишилось, думаючи: зроби ще один крок і життя могло б крутонути геть по-іншому, але
Ах ці “але”…
Прямо біля входу, з дерева, на яке ніколи не звертав уваги, раптом гепнула ворона. Птах несамовито билася, пронизливо крукала, а на гілках зверху носилася уся зграя. Орали так, ніби кінець світу настав.
Ой тільки цього мені бракувало, пробурмотів він.
Ворона намагалася піднятися, але знову падала. Він помітив, що права лапка в неї явно зламана.
І що тепер з тобою робити? запитав сам себе вголос.
Пройти повз не вдалося. Знявши куртку, обережно накрив нещасну, підхопив і пішов додому. А за спиною пронизливий, майже розпачливий крик зграї.
Удома він повільно розгорнув куртку, намагаючись роздивитися перелом. Натомість ворона одразу вчепилася дзьобом у палець.
Біда з тобою пирхнув він, і, ледве стримуючись, замотав їй дзьоб ганчіркою.
Дзвінки у ветеринарні клініки нічого не дали птахами там не займалися. І серед знайомих теж ніхто допомогти не міг. Тоді подумав: “Я ж механік, вже щось та й придумаю сам”.
На початок вирішив влаштувати ворону в невисоку коробку, вистеливши всередині мяким рушником, і поставив на підвіконня. І відразу придумав їй імя Оксана.
Години дві майстрував їй шину: вирізав жолобок у деревяному брусочку, скріпив усе ізострічкою, щоб лапка трималась. Закінчивши, зняв ганчірку з дзьоба.
Оксана миттю намагалась його знову цапнути.
Спокійно, я ж рятую тебе. Треба ще й годувати буде.
Пошукав у інтернеті, записав два місця: рибальський магазин і аптеку. В магазині купив опаришів і червяків, а в аптеці пінцет і шприц. Прийшов додому, приготував корм.
Примушений був насильно відкривати дзьоба та засовувати їй червяків. Води давав через шприц. Оксана огризалася, крукала і люто огризалася. Він же бурчав, але не здавався.
Зрештою стомилися обидва. Оксана наїлася, напилася, втомлена болем і боротьбою, заснула. І він разом з нею.
На ранок усе по-новому: годування, крукання, впертість з обох сторін. Тут він помітив: за склом сидить великий ворон і зосереджено спостерігає.
Сам не знаючи, навіщо, він відчинив вікно.
Ти, певно, чоловік Оксани? Заходь, поглянь сам. Я ж допомагаю їй.
Ворон внимательно подивився, нахилив голову й одним оком втупився на Оксану у коробці. Обережно ступив у кімнату.
Оксана тихо заскрипіла. Ворон став навпроти чоловіка, розправив крила і гучно прокричав.
Та ти чого ореш на мене?! обурився господар. Я ж лікую і годую твою дружину, а ти на мене ще й кричиш? Ну треба ж!
І понеслося чоловік і птах горлали одне одному хвилин з тридцять, доки ворон не втратив голос, а чоловік не замовк з утоми.
Тоді він мовчки підсунув до ворона дві мисочки з опаришами та червяками. Без слів.
Ворон уважно оглянув корм, ніби перевірив якість, а потім почав їсти.
Ну от, а для кого, думаєш, я це все купував?! посміхнувся чоловік.
Наївшись, ворон підійшов до Оксани і став лагідно приводити їй у порядок пірячко.
Диви, які сімейні милості здивовано зітхнув чоловік. Не хвилюйся, я витягну твою Оксану. Юш чоловік переконай її не кусатися і нормально їсти.
Вночі ворон полетів, а вранці знову зявився: постукав дзьобом у шибку, дочекався, доки впустять, перевірив Оксану й поснідав.
Доброго ранку, усміхнувся чоловік. Здається, ми з тобою починаємо розумітися
Поки він годував Оксану й бурмотів їй щось лагідне, її “чоловік” спостерігав і не втручався.
І тут чоловіка наче підкинули током.
О, Боже! схопився за голову. Я ж комусь обіцяв подзвонити! Я не забронював столик!
Вхопив телефон, набрав номер.
Вибачте, будь ласка почав він і чесно розповів про все: чому не подзвонив і не забронював ресторан.
Тобто якась там ворона для вас важливіша за зустріч зі мною?! перебила жінка образливо.
Та ні, ви не так зрозуміли Просто так вийшло
То й живіть із своєю вороною! кинула і поклала трубку.
Ну все, тяжко зітхнув чоловік, озираючись на ворона. Побачення закінчилось, не встигнувши розпочатися
І тут великий ворон стрімко підлетів на стіл перед ним. Розправив крила, випнув груди і гордо походив туди-сюди.
Чоловік не втримав усмішку.
Може, ти мене і не зрозумів, але підтримка твоя відчувається. Типу, здаватися не можна? Треба триматися молодцем?
У цей момент подзвонили у двері. На порозі була сусідка з пятого поверху така приємна жінка, яка завжди щиро усміхалася йому у ліфті.
Перепрошую, трохи ніяково почала вона. У вас під вікном вже кілька днів вовтузиться група ворон. Все добре? Може, щось сталося?
Це складно пояснити, зніяковів він. Може, зайдете й самі подивитеся?
Вона зайшла і зависла, побачивши картину.
Ви рятуєте ворону?
Оксану, уточнив чоловік.
Тоді ворон нехай буде Остап, розсміялася сусідка.
Її сміх пролунав, як срібні дзвіночки. І він раптом зрозумів, що давно не чув нічого милішого. Дивився на неї і подумав та хай йому грець із тим побаченням.
Остап ще раз гордо пройшовся по столу, розправляючи крила, і сусідка знову розсміялась.
І з того часу якось усе змінилося стало простіше. Остап явно симпатизував гості: варто їй було зявитися одразу чепурився та підходив ближче. Сусідка сміялась, трохи ніяковіючи.
Оксана нарешті зрозуміла, що їй тут допомагають, перестала чинити опір і почала їсти вже сама. Відновлювалась вона швидше. Чоловік навіть дав сусідці другий ключ коли його не було, вона приходила годувати пташку.
З кожним днем жінка йому все більше подобалася. Він давно вже думав запросити її на побачення, як сталося ще одне.
Повертався він пізно ввечері після другої зміни. День був особливий: під час обіду забіг у ювелірний, купив сусідці срібний ланцюжок з маленьким червоним сердечком, думав, як вручить.
Іде, усміхається, аж тут під ліхтарем з темряви виходять двоє.
Гаманець, телефон і годинник давай! один, виймаючи ніж.
І куртку теж, другий.
Злякатися навіть не встиг.
Зверху налетіла чорна крукочуча хмара. Закричали нападники від жаху й болю. Десятки дзьобів били з такою силою, що важко передати. Зграя ворон врятувала чоловіка.
Він кинувся до дому, а зранку
На порозі стояла бліда сусідка, тремтячи від хвилювання.
Господи! вигукнула вона, обіймаючи його. Ти живий! Я так боялася, думала, що це на тебе напали
Що трапилося? лагідно гладячи її по волоссю, запитав він.
Цієї ночі стая ворон напала на двох грабіжників. Їх просто пошматували зараз у лікарні, стан важкий.
Він посміхнувся й пригадав:
До речі, я тобі подарунок купив.
Ой, не треба знітилася вона.
Та як він показав їй ланцюжок із сердечком, вона посміхнулася й цмокнула його в щоку.
Яка краса. Дякую, сказала і простягла руку, але
Ах ці “але”!
Мов блискавка, Остап вихопив прикрасу з його долоні, мяко приземлився біля майже здорової Оксани й поклав трофей їй під лапку.
Обидва розсміялися.
Куплю ще, пообіцяв він.
Остап пишно розправив крила і переможно каркнув. Оксана обережно сховала ланцюжок у свою коробку.
А чоловік із сусідкою цілувалися просто на порозі.
Та яка різниця?
Бо це ж сімейна справаА Остап із Оксаною, сидячи поруч на підвіконні, уважно спостерігали за ними з мудрим, майже людським розумінням. За вікном обережно сходило сонце, і тихий ранок наповнював кімнату спокоєм і теплом.
З того дня вони стали майже родиною чоловік, добра сусідка, і двоє чорних птахів, що час від часу вилітали у високе небо, але щоразу поверталися додому. У сірому місті, серед тисяч буденних людських історій, хтось зміг простягнути крило допомоги, і життя крутонулось зовсім інакше.
І що найцікавіше попереду на них чекало ще багато субот, нових шансів і сміху, а всі “але” здавались тепер такими дріб’язковими. Бо справжня зустріч часто прилітає з неба, каркає під вікном і тихо дарує серце там, де його ніхто не чекав.
