Я два місяці водив 56-річну жінку по ресторанах. Але варто було запросити її до себе, як пані одразу скинула маску
Пять років тому я спокійно розлучився і звик до типового холостяцького укладу. Але останнім часом усе частіше повертаюсь додому і розумію, що самотність починає набридати.
Мені 56, здоровя в порядку, сил вистачає. Я зареєструвався на українському сайті знайомств, сподіваючись знайти жінку для спільного життя. І, як не дивно, вже перші дні спілкування показали: мені дійсно поталанило зустрів цікаву людину.
Анкета була проста і чесна:
«Ганна, 56 років, вдова, шукаю порядного чоловіка для серйозних стосунків».
На фото жінка без пафосу, з лагідним поглядом. Переписуватись почали майже одразу. Я чесно зазначив, що не хочу віртуальних знайомств без майбутнього, шукаю справжню супутницю, з якою можна ділити побут і разом вирушати у відпустку. Вона погодилась, і вже на найближчий вікенд ми домовились зустрітись у центрі Києва.
Перша зустріч пройшла чудово. Довго гуляли Андріївським узвозом, погода була неймовірна. Вона захоплено розповідала про своїх онуків і роботу, а я уважно слухав. Подобалось, що вона врівноважена, не балакуча. Потім запросив її у кавярню усе оплатив, бо вважаю, що коли чоловік запрошує жінку, має сам платити: у мене такі принципи.
Почалось наше “цукерково-букетне” життя. Цукерки й букети купував я, а вечори ми проводили разом. Щопятниці й щосуботи театри та ресторани, виставки, концерти, прогулянки пейзажною алеєю та обіди на природі. Я не скупий чоловік, але якщо перерахувати витрати за ці два місяці зустрічей, стає трохи не по собі.
Ми ходили у театр ім. Франка, після якого зазвичай йшли вечеряти до затишного ресторану. Інколи їздили на виставки, інколи обирали поїздку у Пущу-Водицю на пікнік.
Я намагався бути справжнім джентльменом і вірив, що ми повільно зближаємось. Вона щиро всміхалась, брала мене під руку і говорила:
Григорій, так приємно з тобою проводити час. Ти такий шляхетний чоловік.
Мені було приємно це чути.
Насторожуючі дзвіночки у кінотеатрі
Озираючись назад, розумію, що багато чого було видно відразу.
По-перше, вона жодного разу не запросила мене до себе. Навіть на філіжанку кави! Завжди знаходились причини: «Ой, у мене не прибрано», «Сьогодні онука ночує», «Я так втомлена після роботи, ходімо краще в кафе». Думав, може, соромиться одна жінка могла і відвикнути від чоловіка у своїй оселі. Я не наполягав, просто чекав зручного моменту.
По-друге, її фрази про вік здавались дивними. Коли йшлося про подорожі, ресторани, виставки вона ніби молоділа, пропонувала піти в аквапарк, поїхати на вихідні до Львова. Але коли тема ставала більш особистою, миттєво вмикалась сувора «бабуся»:
Якось у кіно, сидячи на задніх рядах, я обережно поклав руку їй на коліно. Просто долоня. Вона одразу відсунула її, суворо, але ввічливо:
Грицьку, люди ж дивляться.
Ганю, у залі темно, нікого поруч.
Мені однаково. Це виглядає некрасиво. Нам не шістнадцять.
Я вирішив, що це суворе виховання, треба поважати її кордони. Але внутрішній дискомфорт уже зявився. Нам майже шістдесят і невідомо, скільки часу разом залишилось. Чи варто тягнутись безконечно?
Вона обожнювала детально розповідати про свої хвороби. Це нормально у нашому віці спина болить, тиск стрибає, але вона розповідала про це якось із захватом. Увесь обід могла присвятити опису симптомів чи таблеток.
Я уважно слухав, щиро співчував, навіть пропонував зїздити до мого знайомого кардіолога. Але варто було мені згадати, що двічі на тиждень ходжу у басейн, щоб підтримувати себе у формі, як вона скептично скривилась:
Навіщо тобі ті спортзали? Ще серце посадиш. Нам би на дивані полежати й гарну книжку почитати, а не у хлорованій воді плавати.
А я не хотів просто валятись на дивані. Хотілось жити по-справжньому.
Момент істини і раптові лекції про сором
Вчора я вирішив: досить зволікати. Два місяці достатньо, щоб зрозуміти, чи підходимо одне одному.
Вечеряли у грузинському ресторані в центрі, смакували хінкалі, відкоркували пляшку грузинського вина. Настрій був чудовий вона сміялась і розповідала кумедні байки про колег. Я подумав: ось нормальна жінка, можна поговорити відверто.
Після вечері сіли в мою «Шкоду», на вулиці моросив дощ, у салоні тепло і грала музика. Я легко взяв її за руку, вона не вирвалась.
Ганю, може, поїдемо до мене? Посидимо, чай попємо, музику послухаємо.
Вона миттєво напружилась усмішка зникла.
Григорію, ти на що натякаєш?
Я не натякаю, говорю прямо. Ти мені подобаєшся. Я вільний, ти також. Ми вже понад два місяці разом. Логічно хотіти більшої близькості.
Вона тут же виголосила на цілу лекцію про вік, сором і високу духовність, і я аж остовпів:
Ти взагалі розумієш, що кажеш? суворо. Це для молоді та дітонародження! Нам навіщо? Навіть звучить безглуздо. Уяви, як ми виглядатимемо без одягу. У мене складки, у тебе живіт… Брр! Наше покликання духовне єднання, побутова підтримка, надійна дружба. А ти мислиш примітивно.
Я сторопів. Виходило, що я тварина, просто тому, що захотів жінку після восьми тижнів побачень.
Ганю, зачекай. Який живіт? Я ж ходжу у спортзал, усе гаразд. Та й у тебе прекрасна фігура для твого віку. Чому ти себе вже поховала? Хто вирішив, що в 56 життя закінчується, і залишаються тільки розмови про цінності й город?
Усі так вважають! відрізала вона. Порядні жінки у моєму віці тільки онуків бавлять і помідори садять. Мені соромно перед дітьми, якщо я заведу чоловіка «для таких справ».
Тут я вже не витримав:
То ти не чоловіка для життя шукала! Два місяці їла за мій рахунок, їздила в ресторани, театри тобі не соромно було приймати подарунки від такого «тварюки»? Як тільки я хочу близькості одразу «фе».
Вона почервоніла, але це була радше злість, ніж сором.
Вважаєш, я маю кидатись тобі на шию після вечері?
Не викручуй, сказав я, хоч усередині все кипіло. Я доглядав як годиться, а будь-які стосунки мають розвиватися. Тобі просто зручно було мати приятеля із гаманцем і авто.
Вона стрімко вистрибнула з машини, грюкнувши дверима. Я не побіг навздогін, усе стало ясно. Дивився, як вона гордо йде до підїзду, і відчував образу на себе.
Я люблю душевні розмови, добрі книжки, історію. Але я живий чоловік із нормальними бажаннями і не збираюсь викреслювати з життя близькість, тільки через те, що у когось у голові блоки про вік і складки.
Я видалив її номер та анкету з сайту. Дам собі час на відновлення після такого цирку.
Нині вирішив твердо: на першому ж побаченні питатиму про ставлення до близькості. Почую знову про «старість» і онуків ділимо рахунок і прощаємось.
А ви як думаєте: я неправий чи у пятдесят шість пропонувати інтим це справді страшна образа для порядної жінки? І навіщо тоді такі панянки реєструються на сайтах знайомств, якщо вважають, що їхнє життя вже позаду?
