«Сюрприз» від колишнього
Олеже, зачекай! кричала Олеся у відкрите вікно.
Але хлопець її вже не чув. Він у цей час уже сидів у своєму білому «Ланосі» і заводив двигун. Олеся схопила свій старенький телефон і кинулась до дверей.
Поки вона, запихаючись, летіла сходами з четвертого поверху у старому київському будинку, кілька разів пробувала набрати його номер марно, Олег також не відповідав.
В голові у неї крутилася лише одна думка: «Тільки б встигнути!»
Чи то ламаний час, чи ангели допомогли їй того дня, але Олеся таки встигла виявилося, що Олег ще гріє мотор біля підїзду. Він помітив її без шапки, без куртки на зимовому повітрі, здивувався, опустив скло:
Що сталося? У тебе обличчя, наче мармур!
Там в тебе під машиною
Олеся захлиналася від подиху, тож навіть пояснити не могла. Сіла на коліна, не зважаючи на сніг і калюжі, і полізла під машину.
Її абсолютно не турбувала ні зимова каша під ногами, ні мокрі плями на джинсах, коли вона вилізла звідти з худеньким, обдертим котиком на руках. Олег став поруч, розгублено розглядаючи Олесю.
Ти що тут витворяєш? Мені на роботу запізнюватись, а ти цирки влаштовуєш!
Під твоєю машиною котик був. Я з вікна помітила. Боялася, що ти поїдеш і сталося б лихо.
Кіт? Серйозно? Через нього вся паніка? подразливо вишкірився Олег. Цікаво, ти гадаєш, коти не хочуть жити?
Як не хочуть? Подивись, у нього навіть сил немає тікати, ледве дивиться й не може нявкнути. А ти кажеш, побіг би
Добре. Врятувала молодець. Захочеш, візьми цукерку з вази вдома, пост залишиш у соцмережах. Я мушу їхати, ввечері побачимось.
Олеся, пригортаючи кітка, тихо дивилась вслід машині, поки та не зникла за рогом вулиці Грушевського. Дивно, але чомусь лише зараз вона по-справжньому відчула не чулася від Олега тієї теплоти, якою колись вона лікувала душу.
Вона присіла додому, перевдягнулася, взяла гривні й викликала таксі.
Куди їдемо? усміхнувся водій, відкриваючи двері.
У ветклініку, якнайшвидше, прошу.
Ясно, з котиком щось? глянув у дзеркало.
Треба допомога. Він дуже ослаблений.
А, тоді я знаю гарну клініку на Подолі! Туди й поїдемо. Там і мертвого лікували, кажуть.
Через пятнадцять хвилин Олеся була вже в клініці, серед людей, кожен з яких з ніжністю тримав у руках свою тваринку.
Вашому що сталося? поцікавилася бабуся з болонкою.
Не знаю Під машиною всю ніч, на морозі, відповіла Олеся.
Ой лишенько! Давайте я вас пропущу, у нас з Марічкою тільки перевірка. Вам справді треба до лікаря швидше.
Справді? Дякую! Як ви добрі.
Зрештою Олеся опинилася у кабінеті ветеринара. Коли лікар подивився котика, стало зрозуміло: все серйозно.
Бачу обмороження, задумливо мовив лікар. Але головне тут цілий букет хвороб. Лікування буде довге, і коштуватиме немало. До речі, дівчино, ви готові взяти відповідальність? Якщо ні можливо, знайти йому інший дім?
Олеся дивилась на вдячний котячий погляд. Нічого той погляд не прохав він просто тихо дякував.
Я готова, твердо сказала вона. Буду боротися за нього стільки, скільки треба. Хоч усе життя.
Молодець! посміхнувся доктор. На перших два тижні лишаємо його у стаціонарі, а потім зробимо призначення. Все навчимо.
Коли Олеся гладила слабкого, але вже спокійного Мирона (бо так вона його одразу назвала у душі), котик тихо нявкнув їй на прощання.
Додому вона повернулась ввечері. Втомленою, але з тихим задоволенням, що зробила людям і тварині добре діло Своїм думкам часу не дала, бо вдома на неї вже терпляче чекав Олег.
Де ти пропадаєш? Я ж дзвонив! Що сталося? роздратовано бурмотів він, ставлячи черевики на порозі до купи.
Весь день провела у ветклініці. Втомилася страшенно.
Чим займалася? З тим самим котом? Ти витратила весь день на безпритульного? Здорово! А я голодний ледь не здох тут.
Олег, ти ж дорослий. В морозильнику пельмені, міг би й розігріти. Якщо так голодно!
Пельмені? Я тобі не двірняга! фыркнув він.
Не сперечаючись, Олеся приготувала улюблену страву Олега і навіть не дочекалася від нього слова подяки.
Через два тижні Олеся забрала Мирона з клініки додому. Все потрібне купила заздалегідь. Олегу нічого не сказала, не хотіла наперед чути докорів.
Скажу вам по правді, я тоді вірила, що Олег прийме її рішення гідно. Адже квартира її, і Олег навіть обручку не дарував Але вийшло інакше.
Це той кіт? Принесла в дім? Сама з глузду з’їхала?
Я несу відповідальність за нього. І ще це мої гроші й моя квартира.
Скільки ти грошенят вже витратила на нього?! Таки не при своєму розумі.
Ввечері вони посварилися вже серйозно. Олеся спала в іншій кімнаті. Вночі довго думала: чи треба шукати щастя там, де лише тягар і образи? Але вирішила дати Олегу ще шанс.
Минав час Олег тільки дужче дратувався, кота називав паскудником, а Олесю дурною. Зрештою вона сказала:
Олеже, я тебе не люблю більше. І ти мене теж. Нам треба розійтися.
Що це ще за питання?
Завтра забереш речі і підеш. Мені бракує тиші.
Його намагання змістити провину не допомогли. Але Олеся стояла на своєму. Вона спокійно допивала чай на кухні, коли подзвонила начальниця:
Олесю, сонечко, злодійка, допоможи виручити, приїдь на годину.
У мене форс-мажор, але гаразд, буду.
Олеся кинула Олегу ключі віддай у поштову скриньку і пішла.
Повернулася швидко. Ключів у скриньці немає, в хаті речей не залишилось. Але у спальні немає Мирона. Переноска теж зникла.
Олеже, що ти наробив?! Де Мирон?!
О, то такий мій «сюрприз», люба, тонко сміявся він по телефону. Хочеш побачити кота приповзеш до мене на колінах.
Мирону потрібна дієта і лікування!
Слухавку кинуто. Олеся бігала квартирою, плакала. Де шукати Мирона? Куди подівся той безсердечний чоловік?
Вранці вона поїхала на роботу до Олега, але його там не було.
Напівзмерзла, вона стояла на зупинці, коли впізнала знайомого таксиста.
Додому відвезти? спитав він.
Відвезіть, будь ласка, ледь вимовила Олеся.
Вже в дорозі задзвонив невідомий номер.
Олеся? Це Ірина. Ви мене не знаєте, я дружина друга вашого Олега. Він приїхав до нас і привіз кота. Казав, на день-другий поживе.
І кіт там? Будь ласка, кота не годуйте нічим у нього особлива дієта.
Я зрозуміла. Котик дуже сумує. Якщо можете, зараз приїжджайте забирати. Я не хочу, щоб тваринка страждала.
Олеся вперше за ті дні посміхнулась. Швидко розповіла водієві, і він мовчки кивнув та поїхав ще швидше.
Вона бігла сходами, дякувала Ірині, обійняла переноску з Мироном, і вже не стримувала сліз щастя та полегшення.
Всі ці люди Ірина, таксист Віктор, бабуся з ветклініки зберегли їй віру у добро. Коли у світі є співчуття, навіть більшість біди стає дрібницею.
Хочете, я ще трохи посиджу з вами? щедро запропонував Віктор.
Дуже хочу, щиро відповіла Олеся.
Замки того ж вечора замінили. Віктор сидів із Мироном, і той муркотів на його колінах.
З того часу Віктор і Олеся ще довго будуть життям ділитися як друзі, як найближчі люди.
А про Олега його у той квартирі не стерпіли вигнали, ще й із синець під оком. На роботі змусили написати заяву на звільнення.
Олег так і поїхав до свого маленького містечка десь під Черніговом, злий і самотній. Бо так не можна з людьми та тваринами поводитися. А ні любити їх, то хоча б не робити їм зла.
Бо добро завжди повертається.
