Соломіє, ти ж не забула, що неділя до мами на день народження? спитав чоловік за столом на сніданок.
“Та де забудеш таке, ой… Обіснував ти мені все вуха. Свекруха за цей тиждень вже тричі нагадала… Хочеш-не-хочеш, а в памяті встромилося…” промайнула вихором у голові Соломії, але вона тільки ледь усміхнулася та мовила:
Памятаю, Тарасику, памятаю… ледь помітно зітхнула. Останнім часом зустрічі з Ганною Петрівною для неї стали справжньою мукою. На обличчі у свекрухи завше застигала якась хмарна невдоволеність. І Соломія ніяк не могла зрозуміти, чого та ще хоче. Чоловіка Соломія кохала, двійко діток мала, господарювала завзято. Але всім, як видно, не догодиш
З Тарасом Соломія познайомилася досить дивно й сучасно у мережі. У фейсбучній групі з харчування. Вона там шукала омега-капсули, а Тарас білкові батончики. Закрутилася невибаглива розмова, вже потім веселі повідомлення в месенджер. Він почав ставити вподобайки її фото, й так зав’язалася незбагненно-тепла дружба, що згодом стала справжнім їхнім коханням Одружилися вони через сім місяців.
Соломійко, клянуся, буду найкращим татом! Справді! Мрію про чотирьох дітей. Два хлопчики, дві дівчинки. Один то самотньо, виросте егоїст… А гуртом дружба й людяність.
Та ну засміялася Соломія. Подивись на себе: в родині один, а який не егоїст!
Я взагалі у тебе унікальний випадок! Тарас підморгнув і легенько поцілував її у щоку.
Ганна Петрівна зустрічала Соломію на першій зустрічі уважно-підозрілим поглядом, з густо намальованими бровами, схожими на злетілих сажалок лелек. За столом пильно розпитувала про сімю, освіту. Довідавшись, що Соломія не з Києва, а студентка з багатодітної родини, де лише мама, яка живе в панельці в Черкасах, свекруха гірко насупилась і на решту обіду занурилася очима у вареники, притиснувши вуста
Весілля зіграли з тріском у львівському ресторані Гопак. З Черкас приїхала Соломіїна мама, дві сестри й троє братів гомінкі й одразу рідні її серцю. Було галасливо, весело, із музиками-скрипалями, танцями до ранку. Соломія й Тарас світилися щастям, не розлучаючись ні на хвилинку мов два горлиці
За два місяці молодята повідомили рідних, що чекають на поповнення. Тарас тремтів від щастя, як покрутений самовар. Брати і сестри Соломії сипали побажаннями, мама аж розплакалася, почувши про онука чи онучку. А Ганна Петрівна тільки сухо видихнула, ще тонше стиснувши уста.
Та куди вам поспішати, на дітей наробитися? Побули б для себе, поїздили по світу. Які з вас батьки самі ще діти
Мамцю, голубонько! Скоро бабусею станеш, хіба не радість? А я тато! Тато! Тарас розпливався в усмішці і крутанув матір у колі по кімнаті. Вона лише невдоволено махнула руками.
У свій час у подружжя народилася донечка здорова, мила, вилита Соломія. Тарас аж сяяти почав, щиро закоханий у цю крихітку. Соломія з радістю пірнула в материнство і облаштування гніздечка. Тарас заробляв у гривнях пристойно, Соломія могла би мати й хатню помічницю з нянею, та вирішила усе робити сама. Виходило чудово, а Тарас радо допомагав: і гуляв з донечкою, і борщ варив, і підгузки міняв, коли треба.
На рік Катрусі подружжя дізналося про ще одне поповнення Тарас мріяв про сина, і за девять місяців мрія здійснилася: Славко зявився у цей дивний, сонячний світ.
Соломії стало важко із двома малюками, й вони найняли домогосподарку, аби Соломія повністю віддалася вихованню дітей. Вона була щаслива: чоловік носив на руках, обожнював дітлахів, і ще мав можливість дати їм усе потрібне. Можна б було жити не тужити, але ж мусить щось всередині бурлити, ложка дьогтю навіть у ємності з медом. І тою ложкою була свекруха, Ганна Петрівна.
Тарасе, скажи, чого твоя мама мене недолюблює? Я й не певна, що й онуків приймає по-справжньому Що не так, поясни мені?
Соломійко, не зважай. Мама із характером, у неї там своя реальність, ми туди якось не вписуємось, з ніжністю обійняв чоловік, поцілувавши в лоб. Головне, що люблю тебе дуже-дуже!
Діти підростали, бізнес Тараса ріс на очах, у хаті було повно сміху й сонця. Соломія дякувала долі, що тоді відгукнулася на повідомлення невідомого хлопця з інтернету. Тому, хто став шляхетним, найріднішим чоловіком її життя.
Одного дня Соломія з Тарасом, залишивши малюків на няню, рушили удвох до театру. Театр був пристаником її мрійливого єства. Умостившись у мяке червоне крісло, з театральним біноклем в руці, вона хотіла розчинитися в діалозі акторів, але раптом відчула тривожну хвилю.
Тарасе, мене нудить Може салат, що їла? Такий дивний запах був у кафе
Вона дихала, пила воду, намагалася заспокоїтися, та легше не ставало. Із жалем облишили залу поїхали геть. Вдома Соломія прилягає, потроху відходить. Про всяк випадок робить тест дві смужки!
Соломіє! Боже, як добре! Троє! Троє дітлахів як я й марив! Тарас схопив дружину, кружляє по кухні.
Чудово, та чи не зарано Катруся й Славко ще такі малі розгубилася Соломія.
Не зарано! Наші діти наша радість. Впораємося, осилимо все! Ще й на мамин ювілей розкажемо, хай знає.
“Ой, свекруха зрадіє, тільки й того Скаже ще, плідимося, як зайці… А може щось гірше видасть,” подумки зітхнула Соломія, але тільки посміхнулася у відповідь чоловікові. Що буде те буде.
І от, у сонячну неділю, вся сімейка, з букетами й тортом, рушила на свято до Ганни Петрівни, запізнившись на півгодини від умовленого.
Свекруха зустріла їх, усміхаючись, як червнева троянда, обдавши хмаркою французьких парфумів, і запрошувала до щедрого столу.
Гості вже трошки підігріті сиділи; штрафні за запізнення налили одразу. Тарас підняв чарку:
Дорога наша! Вітаємо з ювілеєм! Будь завжди такою ж квітучою, здоровою та щасливою! А діти твого щастя тільки додадуть. А зараз подарунок і сюрприз!
Він урочисто підніс мамі коробочку із золотим браслетом у сяєві діамантів, а поверх малесенький білий конвертик. Поцілувавши її, очікував на реакцію.
Ганна Петрівна шовковито погладила коробочку, розкрила, помилувалася й відклала. Потім береться за конверт, дістає папірець дві смужки, і обличчя її наче повільно розтає, а потім перетворюється на скелясту маску. Тест летить додолу, мов жаба, що зненацька зявилась.
То твій подарунок, тобто? Воно й видно більше нічим і не здивуєш! Окрім як розмножуватись, як кицька дворовa, нічого не вмієш. Не набридає ходити вагітною? Який жах Влаштувалася добре: сидить, діток штампує, а мій синок надривається, всю цю ватагу годує. І прибиральниця, і няня все є Як якась пявка, правду кажу тихо, але з отрутою в голосі сказала свекруха.
В хаті повисла дика тиша. Гості по глибоких тарілках причаїлися, боковим зором спостерігаючи за цим театром абсурду.
Тарас наче завмер, побілів, зі зціпленими вустами обернувся до матері.
Що ти мелеш, мамо… Я Я навіть не вірю, що чую це від тебе. Як у мареві, уві сні. Скільки ж ти терпіла нас, мовчала, задихалась Я ж думав ти мене любиш Але, мабуть, крім себе нікого
Він піднявся з-за столу. За ним, ледве стримуючи сльози, вийшла Соломія. Дітей квапливо вдягнули й вийшли. Свекруха дивилась кудись повз, а гості мовчки сиділи у принишклій залі.
В машині Соломія розридалася. Без шелесту, аби не злякати дітей. Сльози текли градом, по щоці, падаючи у нічну тишу київських вулиць. Тарас краєм ока дивився, потужно зітхав, видно боляче.
Дома день завершився у мовчанці. Коли дітей вклали, вони зібралися на кухні за чаєм ніби ритуал для двох, щоб переварити неспокій.
Знаєш, Соломійко, подумав я Ти тут ні при чому. Соломія підвела тривожний погляд. Справді. Якби була Орися чи Мирослава, чи Ганнуся так само поводилася б. Не діти так борщ, не борщ брудна підлога. Вона ревнує. Мабуть, досі не змогла відпустити мене. І ще звичайна жіноча заздрість Мене виховувала одна, тато втік, навіть аліменти не платив, а мати працювала на пяти роботах. А тут ти. До всього готового, я твій головний, і діти все є. Вона не здатна пережити чужого щастя, навіть якщо синове. Пробач ти їй, серденько, будь мудра. Просто прости у душі, а як буде далі покаже життя
Ще довго вони сиділи обійняті біля лампи у сутінках кухні, кожен у натовпі власних думок. Тарас що так мало знав матір; сором, біль, здивування А Соломія що простить свекруху, але бачити її не хоче принаймні, зараз.
Кожен думав своє, турбувався про найдорожче, але їх єднали діти й справжня любов. А це те головне, що тримає світ навіть посеред найдивніших снів.
