Оксанко, побачимось за три дні! І не забудь, будь ласка, свою коронну мясну бабку спекти, вона в тебе така смачна… радісно щебетала у слухавку свекруха Галина Іванівна.
Але Оксані зовсім не хотілося радіти. Відклавши телефон, дівчина важко сіла на стілець. Через кілька днів Великдень. Усі родичі з боку чоловіка, Віктора, мали зібратися у них вдома.
У вас така простора квартира, усім місця вистачить! Раніше ми тулилися по малесеньких кімнатках, а тут розгуляй-душа! Місця повно, ось і збираємось тепер всією родиною, винесла свій вердикт ще два роки тому Галина Іванівна.
Тепер Оксана вже не знала, радіти чи сумувати з тієї великої квартири у Києві, за яку ще стільки років треба сплачувати іпотеку у гривнях. Лише через ці квадратні метри до неї щосвята налітав цілий табун гостей, які залишали після себе безлад і не давали їй навіть виспатись.
На кухню зайшов Віктор і лагідно поцілував дружину в маківку.
Ну як, з мамою все вирішила? спитав він.
Так, знову святкуємо у нас… Вітю, може, ти поговориш з мамою? гірко вимовила Оксана.
Віктор нахмурився:
Оксано, ти ж знаєш, мамі так до душі твоя кулінарія, вона в захваті! Як я їй відмовлю? Та й вона вже на пенсії, не виженеш її на кухню готувати на всіх. Вона ж нас, чотирьох, піднімала. Віддати належне треба, заслужила відпочинок.
Як завжди, Оксана змовчала. Але глибоко всередині нило образливе питання: «А хто про мене подумав? Чому я на свято маю годувати таку юрбу, замість того, щоб відпочити?»
Посваритися з чоловіком не хотілось, тому вже наступного дня Оксана пішла у супермаркет, витративши кілька тисяч гривень на продукти. А у переддень Великодня з головою поринула у готування. Ледь жива від ранку й до ночі, вона чаклувала на кухні гостей мало прийти понад десяток!
Чому я одна кручуся, як білка в колесі? Невже ніхто не може допомогти? Хоч би одна з братових дружин! бурчала вона, замішуючи тісто для пирога, коли Віктор зайшов.
Віктор розгублено знизав плечима:
Ти ж знаєш, брати куховарити не вміють, як і я, а невістки у когось діти, в інших робота, не могу ж тягти їх силоміць, Оксано. Це буде неправильно.
А мене можна Я теж працюю цілими днями, хоч і з дому! майже надривно вимовила Оксана.
Не сердься, лагідно обійняв її чоловік. Все буде добре, от зберемося разом, посвяткуєш, і настрій покращиться. Он як смачно у тебе все виходить!
Знову поступившись, вже глибокої ночі, вона ледве доповзла до ліжка й не могла заснути у голові крутилися ті ж запитання:
«Навіщо мені ці похвали? Я б і сама хотіла просто прийти на святковий стіл, не витрачаючи купу часу, грошей і сил!»
Ранок приніс нову втому. Щойно Оксана склала голову на подушку, як задзвонив телефон. Свекруха у своєму репертуарі була першою з поздоровленнями.
За годину вже всі будемо у вас. Я вчора всім родичам написала, тож починай накривати, Оксанко, бадьоро пролунав голос Галини Іванівни.
Оксану просто прибило до ліжка. Не хотілося вставати і починати цей день. Вона уявляла, як знову буде сервірувати, бігати на кухню по чергові страви, підносити тарілки і прибирати гори посуду після всіх.
Не хочу вдавивши в подушку, простогнала вона.
Оксано, ти чому досі в ліжку? Мама вже їде! суворо глянув у дверях Віктор.
Йду вже… крізь силу піднялась, сама себе підбадьорюючи: «Ти зможеш. Ти впораєшся. Тримаємось».
Всю себе зібравши докупи, Оксана встигла зібрати все до приходу гостей.
За столом стояв гамір, хтось з родини розповідав про відпустку у Карпатах, хтось ділився новинами з роботи. Оксану оточила свекруха хвала неслась на всю кухню:
Як же наша Оксанка смачно готує! Такий стіл приготувати не кожній під силу, доню! із захватом стискала руку невістки Галина Іванівна.
Оксана ледь усміхалась у відповідь, але все частіше виходила на балкон винести трохи шуму, перепочити від нескінченних питань «А коли вже діти?», яких вона з Віктором вирішили поки не заводити.
Оксанко, зараз пора десерт нести! Де ти поділась? гучно гукнула свекруха з зали.
Галина Іванівна зайшла за нею на балкон:
Ти куриш?! надзвичайно здивованим голосом спитала вона.
Що? Та ні! Просто вийшла подихати свіжим повітрям, задушливо у квартирі, відповіла Оксана.
Так-так, діти всередині, вікно не відкриєш Диви ж, бо мені ще онуків народжувати треба! жартома пригрозила пальцем свекруха.
Оксана приречено усміхнулась, ледь помітно. Галина Іванівна того не помітила.
Ходімо, залишаєшся сама, все прибираєш й десерт подаєш.
Повернулись до зали Оксана знову залишилась сама: всі за столом, а вона збирає тарілки, розкладає тістечка, розставляє новий посуд. І знову одна.
Твій торт найсмачніший у світі! не втомлювалась хвалити свекруха.
Оксана сховалась у кухні, завантажила рукомийник посудом. У такі хвилини вона жалкувала, що досі не назбирала на посудомийну машину придбання все відкладалося.
Через дві години гості почали збиратися:
Віточку, відвезеш мене додому? звернулася Галина Іванівна.
Звичайно, мамо, лиш ключі візьму.
Оксана залишилась серед хаосу квартира після натовпу і малечі виглядала, наче після бурі. Озирнулась, сумно зітхнула:
Треба вставати й все довести до пуття Інакше завтра ще гірше собі дорікатиму.
Зібрала тарілки, скатертину та рушники кинула в прання, залишки їжі розклала по контейнерах, пропилососила і все перемила, як заведена.
Я ж заслужила на щось приємне!..
Врешті набрала повну ванну, кинула запашну сіль, включила улюблену музику. Гаряча вода розслабила втомлені мязи. Щойно взяла в руки телефон, прийшло повідомлення від Віктора:
«Мама просила залишитись допомогти, буду завтра».
Що й треба було довести… глухо засміялась про себе.
Чоловік чудово знав, що Оксана знову все буде прибирати. Але залишив її саму.
Як вони до мене так і я! Досить з мене! вирішила Оксана.
Місяць пролетів непомітно. Надворі наближалось нове свято. Дзвінок від свекрухи, як годинник:
Оксанко, накривай стіл! У пятницю їдемо святкувати день народження молодшого Вітининого брата.
Звісно, стіл є, але готувати має хтось інший мене на роботі завал, можуть викликати до офісу, навіть не знаю чи встигну на святкування зітхнула Оксана.
Як це так?..
Робота, самі розумієте
Ой, шкода… Ну, щось придумаю, сумно сказала свекруха.
Гарного дня, відповіла Оксана і вимкнула телефон, всміхаючись.
Святковий вечір вона вперше провела в гостях у подруги. Зранку змусила Віктора прибирати після гостин, нагадуючи: у його брата ж день народження, не її.
Коли прийшов ювілей Галини Іванівни, Оксана взяла відпустку і поїхала до своїх батьків у Черкаси. Подарунок передала заздалегідь і підкинула новину:
А святкувати де будете Віктор вдома, я ні.
А приготування?
Замовте щось через доставку. Може, інша невістка щось приготує. Ви впораєтесь!
Наступні свята Оксана зустрічала вдома. Але на столі лише мясна нарізка та куплений торт.
Не було часу готувати, заклопотана роботою. Хочете щось замовте, знову казала вона.
Та ніхто не поспішав відкривати гаманець. До Нового року всі зрозуміли сидіти на шиї Оксані більше не вийде, і бажання «разом відзначати» раптово згасло.
Цей Новий рік Оксана й Віктор зустріли лише вдвох і більше їй нічого не треба було. Піднімаючи келих з ігристим, Оксана подумала: молодчина, дівчина, ти заслужила! За це й випити можна!
