Кам’яна жінка
Галину Семенівну привезли швидкою, підібрали просто на вулиці. Вона шубовснула просто в гидку, холодну багнюку, а сил піднятись уже не було. Чоловіки занесли розмяклу Галину в автівку, привезли до приймального відділення.
Галину завжди не можна було сплутати з кимось іншим: потужна, велика жінка у брючному костюмі, в чоботах на підборах-шпильках, з ледь помітним макіяжем, що підкреслював її круглі очі й пишні губи, у вухах ті ж величезні сережки зі штучними діамантами, на колінах шкіряна сумка з харківського універмагу. Галина їхала приймальним відділенням сидячи: лежати категорично відмовилася. Як тільки трохи отямилася, одразу прочитала лекцію водієві швидкої що від нього табаками аж тягне, фельдшеру зробила зауваження за повільність, а хлопцю-студенту взагалі наказала до себе не торкатись.
І не дуже й хотілося! буркнув той, надувши губи.
Ще й хамиш, хлопче? Ну-ну, похами. Побачимо, хто тут до кого доторкнеться, опираючись на підлокітники, мов сердита сова, прошипіла вона й знову наче розпухла у своєму кріслі, притягнула сумку до підборіддя, зсунула плечі й поглянула на лікарню поглядом суворого таємного ревізора. Міцно насупила тонкі брови над масивним, немов з граніту витесаним обличчям. Шкіра її була вся в дрібних судинках, але надійно прикрита шаром тонального крему, що зараз, через піт після уколу, скотився клаптями і тільки чіткіше підкреслював її зморшки. Поїхали вже далі, тут я чекати не буду протяги! кивнула на переповнений коридор.
Жінка на реєстратурі строго подивилася на новоприбулу у дорогущій шубі до підлоги, вихопила з рук фельдшера документи, сказала, що далі за Галину відповідальні вони, а чоловіки можуть їхати.
Гіпертонічний криз, на вулиці втратила свідомість Головою не гепалася Тиск зараз доповідав хлопчина у синій формі.
Добре, Ромчику. Ідіть, уже місця бракує! лагідно торкнула парубка по плечу медсестра. Було видно то його мама.
Потрібно й свою рідню пристроїти, машинально подумала Галя.
Голова боліла шалено, руки падали з колін, і важку, але таку рідну сумочку з самою справжньою маркою, ще й шкіряною! годі було підняти з підлоги. І взагалі, сил не лишалося ні на що. Говорити було важко. Язик, ніби взяв кредит у ПриватБанку і застиг між зубами, прилип до піднебіння, хотілося пити.
Хочу води, будь ласка, чітко і гучно попросила Галина, дивлячись нікуди конкретно.
Її, звісно, ніхто не почув. Довкола снували родичі, котрі штовхали каталками своїх недужих, підтримували, щось шепотіли та торсали тих, хто відключався. Між ними, ухиляючись від чисельних перешкод, квапливо проходили лікарі, поправляли стетоскопи, переглядали папери прямо на ходу, кидалися у оглядові, потім звідти довго гримали. Сестри займалися своїм, корисним, важливим, але від того Галині було ані тепло, ані холодно.
Де тут Баринська? Хто Баринська? нарешті спитала одна з чарівних медичок, як кличе їх Галя.
Я тут! відгукнулася Галина, потім голосніше: Я тут!
Так, ось вам баночка, вбиральня там, потім на кров. Зніміть шапку! У нас тут не полюс, жінко!
Галя й забула, що досі сидить у своїй пухнастій шапці просто Марія з Іронії долі. От чому спітніла лоба, пече тімя.
Нехотя скинула шапку, пошукала, куди прибрати, аби не впала, всунула в сумку. Італійська сумка вже аж тріщала від папок. Галя не збиралася тут залежуватись трохи полегшає йдучи на виписку. У бізнес-леді Галині Семенівні Баринській, директорці Вікна на світ, справ халва б не впоралась!
Медсестра поклала баночку на коліна.
Галина Семенівна Баринська: жінка обємна і значуща. Завжди такою була: від самого народження, і в дитинстві, й в юності. Ой, яка у вас, ахали у поліклініці сусідки, Ой, нога в тебе розміром!, хитали головами в магазині, коли Галя доростала до нових туфельок…
Мати біля Галини неначе Дюймовочка. А все через батьківські гени-велетні. Багатир був, та швидко згас, коли Галі було вісім.
Сама себе завжди соромилася. У садку ходила, мов Гуллівер між метушливими малюками, всі її уникали, глузували. В школі страждала. Відчула себе в своїй тарілці тільки у спорті випадково мама завела на знайомство з тренером. Поки мама насолоджувалася стрімким романом Галя метала диск, штовхала ядро, знаходила себе там. Були й травми, й застуджене плече. Але що ж і цими справами хтось має займатися. Потім наївно обпеклася, прийнявши за любов парубочий інтерес, наробила дурниць, виросла, поховала маму і зліпила з себе ту, задля якої всі потішно обертаються й знічено мовчать.
Починала в ЖЕКу, керувала майстрами, ремонтами, потім підучилася, грянула буремна девяноста хвиля, зявилися фірми, справи… З хлопцями шабашила на будівництві. На вигляд мужик, але свою не скривдять. Була сувора, інколи різка, компаній не любила але свої люди її обожнювали.
Камяна баба так називали за очі.
А потім відкрила власну справу Вікна на світ. Галина керувала вікнами, занурилась у технічні деталі її поважали.
З підлеглими не панькалася, чай на робочому місці не пила, але вони її любили за камяною стіною відчували себе захищеними. Галина, ставши директором, опікувалась співробітниками: і до лікаря відправить, і ресторан підкаже, і за лікарняними простежить, подарунки до свят але Снігуронькою при її габаритах ні, дякую.
Про всіх знала все: і про Тончин тест на вагітність (тільки купила!) а Галя вже клініку підшукувала, й про стипендії-балаболки, й про понаїхавших родичів із Бердичева. Продукти замовить, звязки підніме, усе під контролем. Життя навчило себе берегти, а потім і інших. Своїх. Особливих, слабких.
Подруг у неї не було. І правильно, спокійніше. Тоді не буде тієї наша дибала… Камяна баба не помиляється, не грається, рубає правду-матку з прицілом. Якщо звільняє шукає людині нове місце, а якщо відмовиться вже справа того, вона чиста.
Тираня? Та де там. Швидше локомотив у бік світлого майбутнього, і не дай Боже стати на його шлях розчавить, не посигналить. А у вагончику того поїзда хлопчик Сашко. Заради нього все, й працювала…
Ті, кому не підходив такий темп, йшли. Але рідко. Бо криза, безробіття під нею був кістяк: перевірені, надійні.
Поки вона в лікарні дай, Боже, щоби не проспали угоди з постачальниками!
… Та що це за знущання! Я цього не робитиму! жбурнула баночку Галя. Гіпертонічний криз, я маю лягти. Ви що, читати не вмієте?
Та не тупи, квіточко, озвався чоловяга-хуліганчик із заклеєною марлею головою на лавці. Підняв баночку, покрутив її. Хочеш, я за тебе здам, а? Ха-ха! Тільки шапку давай я за дякую не працюю… Люблю великих дівчат!
Краще собі допоможи! огризнулася Галина, відштовхнулась і відкотилась до іншої стіни. Коляска вперлась у штукатурку, залишивши пару слідів.
Жінко! Що ви робите? Тільки ремонт закінчили! забурчала жінка в бейджику. Світлано, це твоя? Куди її?
Я нікому не належу. Сама тут! Я йду. Яка тут адреса? Мені треба таксі. Телефон
Куди ви підете!? Сидіть вже лікар зараз прийде, полежите, відновитеся, примирливо сказала та ж жінка.
Галя вже трубку набирала.
Сашко? Яночко, дай мені сина! наказувала у слухавку. Це важливо. Я в лікарні, а у мене завтра переговори. Потрібен Олександр.
Вона не наказувала просто говорила так, що все ставало зрозумілим із першого слова.
Яна, невістка, постукала у ванну, де чоловік саме мився:
Твоя мама дзвонить. В лікарні.
Зрозумів. Через десять хвилин буду, прокричав Олександр і знову запустив воду.
Він почув усе прекрасно. Але якщо мама телефонує, значить, ще жива, тож чекати може.
У дитинстві він чекав її, щодня з ранку до вечора, коли прийде за ним.
Мама була вічно у справах. Згодом це звалося круто бізнесом, вони навіть змінили квартиру. Мама й вікна у школі поміняла на жест доброї волі. Друзям, сусідам ремонт дачі, бо завжди знала, з ким домовитись. Всю рибку тримала у сітці керувала, укладала договори, сварилася, вирішувала. А одну маленьку рибку, на імя Олександр, чогось усе втрачала.
Вона не сварила його просто перевіряла домашку, кивала, виправляла помилки і казала: До ідеалу. І пояснювала, навіщо потрібно гарно вчитись і працювати.
Про любов не говорила. Мовчала. І Олександр думав: Не любить, і все. Та й завдяки її звязкам він склав ЗНО, влаштувався у виш без вечірки та підробітків. Але хіба це не обовязок?
Галина почула, як Яна пробурмотіла, що Олександр передзвонить за десять хвилин.
Галино Семенівно, а що з вами? спитала Яна. Чим можу допомогти?
Дякую, Яно, не треба, кинула трубку Галина. Тепер, якщо у вікно загляне адміністратор і спитає, чиї ви відповідь є: нічиї, самі собі.
Галина спробувала підвестись, сперлась на стіну. Крісло відкочилось, ноги підгорілися. Впала мішком. Покотилася по плитці та сама злощасна баночка, висипалась на підлогу дорога сумка, а під щокою лежить турботливо шапка.
Ой, холєра вигукнув бомжуватий тип, кинувся піднімати. Поки перекочував Галю непомітно потягнув її гаманець і зняв кільце з бурштином.
А дивно, щось знайоме в тім чоловікові але не роздивитись
Галина нічого не відчувала, дихала хрипко, голова набік лише голос в голові: Тримайтесь праворуч, тримайтесь праворуч
Зазвичай до офісу Галина їздила своєю машиною. Сама не водила не любила слідкувати за знаками, краще в цей час вирішувати питання по телефону чи читати документи. Водій її Роман Гаврилович підганяв автівку рівно о 7:30, відкривав двері Камяній Бабі, допомагав сісти, замикав пальто, стрибав за кермо, вмикав класичну музику, і вперед, по справах. Роман мав свою вигоду і додаткові премії, і путівки, і ліки по знайомству Іноді Роман вночі зривався до аеропорту, якщо раптом Ганні було терміново треба летіти в Харків чи Львів ринок вікон суворий! І завжди той етикет: Вибачте, що потурбувала!
А сьогодні не пощастило: мусоровоз врізався у Роминого Жигуля, на боках самі змяті бампери.
Галино Семенівно, може таксі викличемо? казав Роман, розводячи руками.
Не треба! Я краще метро, покачала головою Галя, хоч і почувалася недобре зранку. Чи налякалася, коли вдарило? Та ні камяна ж. Та й заради проблем є гривні, все вирішимо.
І попливла, велика і строката, в натовп до метро. Перехожі стороною обходили навіть не натякала, такою монументальною була. У кіно тільки буйволицю грати мала б славу!
В метро суцільна сауна. Потоки людей то зупиняються, то рухаються. Тримайтесь праворуч… почула Галина, спускаючись в перехід з Університету на Золоті ворота. Всі й тримаються. І Галина лізе, всі поспішають у своїх справах…
А тепер день закінчується Галю, після уколів і натискання датчиків, завезли до палати, ледве переклали на ліжко, укрили простирадлом. Вона ще думає, як треба триматися Тримається
У палаті темно, пахне одеколоном, ліками, гречкою і ванільними сухарями. Галина й сама їх любить, хоч і дозволяє собі їх рідко.
Палата на третьому поверсі, з вікна навіть не видно вічного, вічно захаращеного машинами проспекту Свободи, яскравого й кольорового, як новорічна гірлянда.
Ох, як Галя памятає ту гірлянду з Дитячого світу В той вечір зайшла в садок по Олександра. Сидів сам на лавці в гардеробі, вихователька вже вдягала пальто.
Ось і за тобою, Сашко, прийшли! А ти бідкався, радісно звернулася вихователька.
Сашко швиденько витер сльози рукавом, натягував комбинезона. Червоного, зі срібними смужками-рефлекторами дуже йому личив, та він вдавав, що йому байдуже. Хоч за все хотілося мамі помститися… Бо у всіх, бач, тато є, або мама в спідниці й стоптаних чоботах, клятого устаткування не ігнорує… А в Сашка мама скеля, просто стоїть і чекає.
Що там у коробці? нарешті поцікавився Сашко.
Ох, це така краса! Гірлянда! На ялинку повісимо, дуже гарно буде, раптом натхненно промовила ця гора.
Всю дорогу додому Сашко мріяв, як лампочки сяятимуть у новорічних прикрасах. Завтра навіть збирається похвалитись Та вдома розчарування: гірлянда не засяяла, хоч ти трісни. Мати тільки швидко змотала дріт, поклала до коробки.
Ходімо вечеряти, мені ще прасувати, кинула вона.
Через два дні принесла відремонтовану працює! Але Сашко вже хворів, і нікому не розповів про подарунок
…А зараз хтось невидимий під’єднав таку саму гірлянду до людських сердець інакше чому всі життєві лампочки, крім Галиної, горять і блимають? Її лампочка погасла, ремонту потребує
Відкрились двері до Галини підійшла жінка у рожевому халаті, маленька, худа.
Не відкривайте очі, я зараз трошки змию туш, аби не запеклося. Ні-ні, тримайтесь. Я все сама.
Жінка обережно терла Галині щоки, щось примовляючи
Як же приємно, Боже, подумала Галя, прислухаючись до відчуттів. Ох, як приємно вата прохолодна, обережно дістається шкіри, медсестра шепоче.
Галина згадала маму. Тієї давно нема похована біля Дніпра. Їздила недавно на могилку, платила хлопцям за фарбування огорожі, сіяла незабудки, не знаючи ще час чи запізно… Просто кинула насіння по могилці широким жестом.
Присипати зверху? A то голуби клюють, питали робітники. А вона ніби й не чула тільки кивнула, кинула ще купюру й пішла. Весною, звісно, нічого не зійде, але ж дожити до весни ще треба.
Мама завжди протирала їй лице, коли захворіє рушником, мяким, свіжим.
Не треба, відвела очі Галина, я відлежуся, сама вмиюсь. Не варто.
Тихо, відпочиньте. Вам треба сили. Я сама, відповідала медсестра і злегка причісувала Галю пальцями.
Галина потягнулася до сумки ні гаманця, ні кільця. Зашморгнула.
Це вже вдруге в житті її обікрали. Вперше ще студенткою в метро: на ескалаторі рухалася вперед а поруч якийсь чоловік товкся, то влізав, то випадав. Зупинилася сумка розрізана, гаманець витягли, а з ним фото Сашка, щасливу копійку на память, та список з базару Розплакалася тоді просто сіла на лавці й ревла.
Шкода тільки й могла прошепотіти.
Тут було шкода навіть не грошей а сумки, такої модної, першої у житті. І ще кошелька, й усе… Тепер точно у ремонт, буде шрам…
І зараз шкода мабуть, той чоловяга в прийомній.
Лежіть спокійно. Я зараз з тонометром, медсестра пішла, повернулася. Руку затис манжет, поруч хтось застогнав. А Галя провалилася у сон, густий і теплий, як розтоплена карамель…
Олександр, вийшовши з ванни, зовсім забув про маму. Яна кілька разів нагадала, намагалась додзвонитися, але Галина трубку вже не брала.
Щось сталось, Саш, треба шукати. Подзвони на роботу, сказала Яна, сіла навпроти. Та чоловік відмахнувся.
У мами завжди все під контролем. Думаю, навіть апарат ШВЛ прибережено. Та й швидка своя. Не діставай, Яно.
Відсунув дружину, наче табуретку, уткнувся в новий телевізор. Там футбол. Хлопці в трусах, майках матюкаються, ганяють мяч, а Олександр воює з ними, калатає ногою по підлозі.
Добрий тєлік мама подарувала, вдарив себе по коліну, ковтнув пива, закинув у рот жменю арахісу.
Яна втекла в кімнату й знову зателефонувала свекрусі.
Вони весь час були ніби поруч, але водночас не свої. Не сварилися, але й тепла не було.
Галина просто так не вміла. Любила справами: і нові вікна (син жінки-вікнаря без якісних вікон смішно), і ремонт у ванній, і машину, і абонемент у спортзал для Яни, і завжди продукти, тканини Не навязувала звала Яну зі своїм списком у магазин, обирали найкраще. Яна спочатку придивлялася, потім вирішила заощаджувати, аби віддати.
Галина так і любила працювала, перебирала кісточки партнерів, вибивала басейни, навіть зі сваркою. І для Сашка робила все найкраще секції, меблі, магнітофон, табори, але сама не їздила, бо справи У садок, якщо треба було запаяти батарею, сама з електриками, якщо басейн у школі то й басейн! Бо любила Сашка так, як уміла. Він же все рівно відчував ціну.
Коли син сказав Одружуся! Галина розгубилась: щойно ніби купували іграшки, а тут весілля. Все організували по-людськи, плаття, ресторан як треба. Яна пробувала налагодити з нею стосунки, та то гора не до ніжностей.
…Яна ще раз набрала, і цього разу не свекруха, а медсестра відповіла сказала все записати. Приїжджайте вранці привезіть одяг, кофту, бо в палатах прохолодно.
Яна кивнула, подякувала, пішла збирати речі.
…Галина прокинулася рано, в палаті завирувало. Почався огляд.
Баринська хто? Ви?
Я, сіла Галина, волосся ледь зібрала у хвіст сили нема.
Було шкода: гарна блуза, красиве мереживне білизна… Галина завжди купувала якісне, хоча більшість на замовлення, бо її розміри не українські Сусідка розглядала Галю так, що та аж прикрилася ковдрою.
Давайте, Баринська, руку, медсестра швидко взяла кров. Телефон завив.
З роботи, пояснила Галина, вийшла у коридор. Дзвінки, пропозиції, кров з носа робота Нарешті витримки не стало сказала всім, що хвора, з усім до заступника.
Трубка бризнула прокльонами.
Галя опустила плечі, зникла в собі. Видали лікарняну сорочку, халат, перевдяглася, подивилася на себе у дзеркало під очима розводи, волосся, як у Мавпи. Поки падала зламала три нігті, все чіпляється за халат.
В палату, не забувайте, зараз обхід, а потім сніданок, сказала знайома медсестра зранку. Дочка дзвонила приїде сьогодні. Яна. Не падайте духом, одужуйте! Полежіть поки!
Звідки ви все знаєте? Яна не дочка, невістка…
Та приїде. Обіцяла. Галя, ти забула мене? стишено глянула жінка знизу вгору. Я Катя. Катя Приходько… Разом лежали після дитини…
Галина ніби струмом пройшло. Згадала, сіла. Катя була єдиною, хто знав тоді її біду.
Катю Пробач. Я не впізнала. Працюєш тут? Молодчинка!
Так. А в тебе син я радію! А чоловік?..
Немає. І не треба. Я для себе народила. Думала, виросте, мене берегтиме… А йому не здавалася навіть потрібна. Все життя захищаюсь сама…
Катя хотіла щось сказати, та обхід почався, побігла додому, спати.
Сніданок минув швидко, Галина звикла, приглядалась до палати, до сусідок (майже всі її ровесниці). Читали, спочивали. Одна Зінаїда невпинно щось грызла.
Сухарики? здогадалася Галя. Ванільні, так? Але ж всухомятку шкідливо. Треба чай чи воду!
На нерви Вибачте… Чоловік з інсультом, на іншому поверсі Не пережую не зможу
Як же це! Ой, дівчата, де тут чай зробити? вирушила Галя в їдальню, вся така в лікарняних шльопанцях, гордо несе кружку чаю.
Пийте, Зіно. Я не знаю, скільки цукру вам треба. Але пийте!
Ви хороша людина! закивала Зінаїда. Он ваша невістка! Махає.
На дверях Яна, з сумками, в синьому халатику і бахілах, як смішний пінгвін.
Доброго дня. Я кликала, кликала Не кричатиму ж! Я Яна, до Галини Семенівни. Поставила пакети поряд з тапцями.
Яна, не треба, почала Галя.
Це сюрприз, Яна занурилася в пакети, оце піжама, кофта, гігієна, тут чай, каву, смаколики. Білизну окремо рук не вистачило.
Галина стояла, а чубчик затремтів, як у першокласника. Груди під халатом здригались.
Тьоть Галь, що ви не ревіть! Ідіть перевдягайтесь, а я до лікаря!
Дівчина вихопилася, а Галя стояла дивилася на все. Життя, схоже, склеюється. А колись змушувало по осколках ходити
Баринська нікого близько не підпускала навіть Яну. А тут приїхала та. Може, з-за спадку? Поживемо побачимо. Все одно приємно.
Двічі дзвонив син Галина трубку не взяла: що скажеш?
Яна повернулася, сіла поруч: мовчала, гралася обручкою. Про розлучення з Олександром промовчала.
Вночі Галина лежала до стіни та плакала.
Наступного дня їй повернули гаманець і кільце.
Той чоловік, що вкрав помер. Серце. Бурбак Микола Денисович, чомусь уточнили.
Галина кивнула. Тепер впізнала це той самий Бурбак, найкращий спортсмен у секції. Колись гладив по спині й клявся в любові. Обдурив. Вмер. Вона лишилася жити.
І зовсім не камяна вона. Просто дуже довго не вміла дихати вільно і радісно.
Але все зміниться. У неї є Катя, є Зінаїда, є Яна, наївна, але дорога, є вікна, фірма, весна і незабудки (що треба посадити!), безліч справ. І внук ще зовсім крихта, на УЗД бачила.
Яночко, ти головне йому часто кажи, що любиш. Я не казала тепер шкодую. Жінці треба кимось опікуватись, інакше камяніє, сказала Галина.
Яна кивнула. Ні, не камяна Галина Семенівна, а дуже ніжна і ранима. Велика, сильна, широка, але дуже вразлива Галя Баринська Колись народилась і ревла на весь світ, вітаючи життя.
