Так це ж мама
Який ще прострочений платіж? Ви щось плутаєте, у нас немає жодних кредитів Так, Прокопчуки, це наш адреса, але Скільки?! Та не може бути. А на чиє це імя оформлений кредит? розгублено перепитувала Лідія.
На Артема Васильовича Прокопчука, відповіли їй.
Так це ж мій чоловік, але навіщо, як він міг? вже ледве стримувала емоції жінка.
Вибачте, але правила єдині для всіх: пропустили строк сьогодні тільки нагадування, далі вже інші заходи, трохи мякіше сказав співрозмовник.
Лідія навіть не памятала, як опинилася в кімнаті поруч із компютером. Очевидно, новина її шокувала. Треба розібратися самій: звідки ця заборгованість?
Кредитну картку чоловіка вона ніколи не бачила, отже гроші взяті явно не для сімї. Що відбувається? Всі думки крутилися лише навколо дивної розмови, робота відійшла на другий план. Лідія з нетерпінням чекала повернення Артема додому:
Для кого гроші? Хто просив тебе брати кредит?!
Не встиг, все ж таки подзвонили невдоволено пробурмотів чоловік. А зрозумівши, що проговорився, різко зауважив: І що ти витріщилась? Мамі гроші! Вона просила допомогти, одна живе…
І куди їй така сума? Ми й меншими витратами якось крутимося, обидва ж працюємо.
На відпочинок, зрозуміло?
Куди вона збирається на Мальдіви чи до Єгипту?
Вона мене сама ростила, має право. А від тебе такого не очікував…
Нахмурившись, Артем подався до кімнати, голосно впав у крісло і відвернувся до стіни. Як звик ображений хлопчик. Але тепер цей «театр» не діяв.
Лідія просто змовчала. Свекруха у їхньому житті була, як кажуть, понад норму. Мирослава Павлівна любила вимагати ще з першої зустрічі з нею. Щойно побачила сережки у Лідії, одразу запитала, справжній це камінь, чи біжутерія?
Дізнавшись, що Лідія підробок не носить, одразу обурилась:
І навіщо таку силу грошей викидати? Купили б уже щось корисне для хати…
Це ж подарунок, спантеличено відповіла Лідія.
А, ну тоді хай буде, заспокоїлася майбутня свекруха.
За тиждень Артем несміливо попросив Лідію ті сережки до мами більше не вдягати. Мовляв, мамі прикро, що в неї таких немає, а купити подібне син не може.
Ще тоді Лідію неспокоїла така поведінка. Але закохана Лідочка старалася відганяти погані думки. А далі було весілля. Мирослава Павлівна наряд, подарунок, все шикарно. А через місяць Ліда випадково дізналась: усе оплатив Артем, бо мати погрожувала не прийти.
Потім почалося: то телевізор, як у сусідки, то фен, як у родички, то оплата процедури в косметолога, і все «негайно!». Інакше сльози й скарги на здоровя. Артем не зносив маминих сліз і одразу виконував будь-які примхи:
Це ж мама Як можна інакше?
Але на сімю все катастрофічно не вистачало. Чому, коли обидва добре заробляють, на найнеобхідніше немає коштів? На питання чоловік лише зітхав:
Бачу, Лідочко, ще не навчилась вести сімейний бюджет. От у мами повчилась би…
Тільки Лідія не хотіла вчитися в такої свекрухи. Вона ці типажі жінок добре знала й намагалася триматися подалі.
І ось остання крапля: мама зажадала оплатити відпочинок. Сума, що син зняв заради свекрухи, просто приголомшила Лідію стільки можна було і квартплату перекрити, і меблі нові купити, і ремонт зробити, і шикарно відсвяткувати у найкращому ресторані Львова!
Виглядало, що Артем мінятися не собирається: мамі все і завжди. Лідія це ще могла б зрозуміти, бо й сама заради своєї мами багато б зробила. Але не мовчки ж, не попередивши! А якби щось сталося? Адже кредит лишився б на ній! А Мирослава була б знову ні до чого.
Час було серйозно поговорити. Чоловік розлютився, звинуватив у байдужості та жадібності:
Я ж погасив той борг, все виплачу! Так, мама не бажає «дешевих санаторіїв», їй треба все по-найкращому. Вона мені життя дала, хоче відпочити! Хіба я їй не забезпечу?
Але ми собі не можемо дозволити такі витрати! Може, слід їй це пояснити?
Краще я тобі поясню: мама це святе…
І Лідія зрозуміла: Артем нічого змінювати не буде. А те, що Мирослава ревнує його до дружини, й так було ясно. Кожного дня дзвонила, благала приїхати, бо «так скучила», і син їхав чортзна-куди через усе місто мама ж кличе!
Після вчорашньої сварки Прокопчуки поїхали на роботу, так і не поговоривши. А під обід Лідії стало зовсім зле.
Колеги наполягли, щоб її оглянув лікар. Там Лідія довідалася: чекає дитину. Як можна було не розповісти про це майбутньому татові? Це ж серйозна причина переглянути сімейний бюджет!
Та раділа вона дарма. Артем лише тяжко зітхнув і став упрошувати зачекати з дитиною, волів перервати вагітність. Тоді подзвонила й свекруха. Але, на відміну від сина, вона не просила вимагала:
Я бабцею?! Це ти собі надумала сина дитиною привязати?! Не вдасться, все одно він піде, не втримуєш…
Чому ви так вирішили? відібрало мову у Лідії.
Я мати, я свого хлопця добре знаю. Він вже давно як шукає, куди від тебе втекти. А зробиш по-своєму аліментів не чекай!
Світ перед очима згас. Прийшла до тями Ліда вже у лікарняній палаті.
Нарешті прокинулася! почула вона знайомий голос. Як відкрила очі, побачила біля себе Марію Григорівну, сусідку свекрухи, яка виявилась лікаркою.
Маріє Григорівно, й не знала, що ви тут працюєте…
І краще б не знала надалі, посміхнулася вона. Лікарі вже гадали: за кого боротися за тебе чи дитину.
Що ви таке кажете?!
Заспокойся. З тобою й малюком все добре. Але скажи, що сталося?
Вислухавши все, лікарка лише похитала головою й дала Лідії пораду:
Залишай ти їх. Артем не зміниться, а його мама тільки нароби біди. Вона й чоловіка свого зїла все вимагала-вимагала. А син вдався в батька нізащо не піде проти матері.
Але ж він одружився…
Якби ти знала, скільки дівчат утекли після першого ж візиту до Мирослави! Думай сама. До речі, а що твій Артем думає про батьківство?
Почувши відповідь Лідії, Марія Григорівна тихо пробурмотіла щось різке щодо «маминого синочка». Після того, ніби відбулось якесь чаклунство, Лідія прийняла рішення: впорається сама. Артем вже зробив свій вибір тільки не помітив цього.
Заяву на розлучення Ліда подала відразу, як повернулася на роботу. Чоловік не намагався утримати шлюб. А те, що дитину вона виносила йому говорити не стала.
Рік свободи. Ліда з донечкою неспішно гуляли парком біля дому.
Бач, яка зустріч! почула вона ще не зовсім забутий голос. Чому не даєш бачитися з онукою?
Бо це не ваша онука, спокійно відповіла Лідія. Та дитина її, як ви з Артемом радили, не стало. А це моя і лише моя дівчинка. І так, бабуся в неї вже є.
Ах ти…
Маю право. Вам так хочеться статусу бабусі? То шукайте сину іншу партію.
Ліда йшла далі з посмішкою на обличчі, не зважаючи на гнівні вигуки. Вона знала: ще вчасно залишила маминого синочка й жадібну свекруху. І це було абсолютно правильне рішення.
