Оксано, ти ж не забула, що в неділю у мами день народження, треба йти? питає чоловік за сніданком.
«Та вже не забудеш… Ти ж всю душу виніс, нагадуючи. А свекруха останній тиждень разів чотири дзвонила Тут, хочеш-не-хочеш, а все одно запамятаєш» проноситься буря думок у голові, але Оксана лише усміхається:
Пам’ятаю, Васильчику, пам’ятаю мало чутно зітхає. Останнім часом зустрічі зі свекрухою стали для неї справжньою каторгою. У Галини Петрівни завжди невдоволений вигляд. Й Оксана не може збагнути, чим вона їй не догодила: сина любить, внуків народила, у хаті лад та спокій. Але, мабуть, всім не догодиш…
Познайомилися вони з Василем банально та по-сучасному в інтернеті. У якійсь фейсбук-групі про здорове харчування. Оксана купувала там вітаміни, а Василь протеїнові батончики. Переписка почалася стандартна, потім вона перейшла у месенджер. Василь лайкав її фото, і все так непомітно закрутилося… За сім місяців одружились.
Оксанко, чесно, я буду найкращим татом! І дітей хочу багато. Чотирьох! Два хлопчики, дві дівчинки. Один то не справа, виросте егоїстом. А так будуть дружити й виростуть хорошими людьми.
Ну ти даєш посміхається Оксана. Ти ж один, і, здається, не егоїст
То я ж у тебе унікальний! підморгує їй і цілує у щоку.
На першій зустрічі Галина Петрівна оглянула її як учителька суворо, з нахмуреними, старанно підмальованими бровами. За столом розпитувала про родину, освіту. Дізнавшись, що Оксана не киянка, а студентка з багатодітної сімї, і що мама сама виховувала шістьох у маленькій квартирі десь у Житомирі, вона помітно засмутилась і далі лише мовчки жувала.
Весілля молоді відсвяткували як належить у відомому ресторані Києва. З Житомира приїхали Оксанина мама, дві сестри й три брати. Усі молоді, веселі та голосні. Свято минуло весело й з душею. Василь з Оксаною не відходили одне від одного справжні закохані голубки.
Два місяці потому вони оголосили, що чекають дитину. Василь був щасливий до сліз. Оксанині брати і сестри обсипали їх добрими словами, мама Оксани навіть розплакалась від радості, коли їй подзвонили з новиною. Лише Галина Петрівна тяжко зітхнула і ще більше стисла тонкі вуста.
Що, не встигли пожити для себе? Гуляли б ще, ви ж зовсім молоді самі ще діти
Мамочко! Та ти ж скоро Бабцею станеш то ж таке щастя! А я тато буду! радіє Василь і закручує маму, та лише відмахується.
У призначений час у подружжя народилась здорова, гарнюща дівчинка, дуже схожа на Оксану. Василь розчинявся у щасті. Оксана з радістю поринула в материнство і домашній затишок. Василь добре заробляє, дружина може дозволити навіть помічницю по дому і няню, та вона вирішує все робити сама. З неї вийшла чудова мама і гарна господиня. Василь у всьому їй допомагає і погуляти з донькою, і погодувати, і підгузок поміняти.
А на перший день народження їхньої донечки, Лесі, саме в цей день, дізнаються, що чекають другу дитину. Василь мріяв про сина, і його мрія збувається: за девять місяців Оксана народжує Івасика.
Оксані важко все встигати, і вони наймають помічницю по господарству, щоб вона могла більше уваги приділяти дітям. Їй все подобається: чоловік її носить на руках, діток любить, забезпечує достатком. Здавалося б живи і радій! Але ложка дьогтю є завжди нею виявилась свекруха, Галина Петрівна.
Васю, чому твоя мама мене не любить? Мені здається, і внуків не балує. Що я не так роблю?
Оксаночко, не зважай. Мама завжди з характером, у неї свій світ і ми туди ну якось не дуже вписуємся обіймає і цілує. А я тебе дуже люблю…
Діти ростуть, бізнес Василя іде вгору, все прекрасно. Оксана щаслива, що тоді погодилася на зустріч з хлопцем з соцмережі Тепер він найрідніша людина.
Раз якось Оксана з Василем залишили діток няні і вирішили піти в театр. Театр її слабкість, пристрасть. Зручно вмостившись у кріслі, з біноклем, Оксана вже налаштовується на прекрасну гру, аж тут відчуває, що їй зле.
Васю, мене нудить Мабуть, той салат із кафе. Я щось підозрювала…
Пробувала заспокоїтись, випила води, не допомагає. З жалем їдуть додому. Через півгодини вдома легше, а ще через годину Оксана вирішує зробити тест на вагітність Позитивний результат!
Оксано! Як же це круто! Троє! Троє діток, як я мріяв! Василь щасливий.
Троє це гарно, але Івась з Лесею ще такі маленькі розгублено каже Оксана.
Як ще рано? Наші ж діти! Впораємось, ти ж бачиш! А ось мати Прямо на день народження озвучимо новину, буде подарунком!
«Свекруха ж не зрадіє, це точно. І зараз гляне, і взагалі Скаже, що тільки й роблю, що народжую, як кролиця, і на шиї у сина сиджу» думає собі Оксана, але тільки всміхається чоловікові. Що буде те буде.
В сонячну неділю сімя йде до мами на іменини, по дорозі купують квіти й торт. Приходять із запізненням на півгодини.
Галина Петрівна зустрічає всіх на порозі, усміхається, пахне дорогими французькими парфумами. Вітає, цілує та кличе за стіл.
Гості вже за столом, трохи підпили. Запізнілі мають випити штрафну і виголосити тост за іменинницю. Василь бере слово:
Дорога наша мамо й бабусю! Вітаємо тебе з ювілеєм, бажаємо здоров’я, краси і щастя! Ми, твої діти, завжди будемо поруч. А тепер подарунок-сюрприз! підходить і вручає коробочку із золотим браслетом із діамантами, зверху маленький білий конвертик. Обіймає, цьомає, сідає поруч, спостерігає.
Реакція не забарилась.
Галина Петрівна милується подарунком, відкриває конвертик, дістає папірчик з двома смужками Її обличчя змінюється, вона з відразою кидає тест на підлогу й звертається до Оксани:
Це, мабуть, твій подарунок? Що ж, більше тобі нема чого дати. Ти тільки й вмієш, що народжувати, мов кішка. І не втомилась ще животом ходити? Оце так «добре влаштувалась» сидиш собі вдома, дітей народжуєш, а мій Василько паше, всіх вас годує. Ото маєш і хатню помічницю, і няню Як паразитка стиха, зі злістю каже вона.
У кімнаті мертва тиша. Гості схилились над тарілками, але з-під лоба стежать за сценкою.
Василь жахливо білий, губи тремтять від образи. Він дивиться на маму:
Що ти кажеш, мамо Не вірю, що це чую від тебе. Я вважав, що ти мене любиш, а ти Ти нікого не любиш, окрім себе
Він підводиться, за ним Оксана, яка ледь стримує сльози. Швидко вдягають дітей і йдуть. Мати не дивиться в їхній бік, гості мовчать.
У машині Оксана плаче беззвучно, аби не злякати дітей. Василь час від часу зітхає видно, як йому боляче.
Вдома вони увесь вечір мовчать. Коли діти засинають, сідають на кухні пити чай і переосмислювати.
Знаєш, Оксанко, я думав-думав І зрозумів: ти ні в чому не винна. Оксана дивиться на нього з подивом. Справді. Був би на твоєму місці хто завгодно Наталка, Ганна, Олеся. Мама все одно чіплялася б: не до дітей, так до борщу чи до підлоги. Вона мене ревнує. Дитинство у мене було не з легких мама сама мене тягнула, батько покинув, навіть від аліментів ховався. Вона працювала, як віл, щоб мене одягти й вигодувати. А ти все в тебе є. І я з тобою, і діти, і дім повна чаша. Вона не може прийняти чуже щастя, навіть якщо воно її сина Пробач її, будь мудрішою Отак буває.
Довго ще сиділи, обійнявшись, під мяким світлом лампи. Василь думав, як мало знав свою маму, і як незручно перед людьми Оксана що пробачити може, але бачитися поки не хоче. А там як життя підкаже
Вони думали про різне, кожен про своє, але мали одне найголовніше любов і дітей. А це найцінніше.
