Надії більше немає
Та не треба мені ваших грошей! у розпачі кинула собі під ноги зімяті купюри Наталя.
Це ж ваші гроші, спокійно відповіла господиня квартири. А в тому, що трапилося, я не винна. Прошу вас, не влаштовуйте скандал, сусідів розбудите.
Наталя кинула лютий погляд жінці в дверях, різко розвернулась і побігла до сходів.
Ледве вийшовши з підїзду на вулицю, у неї запаморочилась голова Наталя докульгувала до найближчої лавки.
Вона сіла, схопилася за обличчя руками і почала плакати. Тихо, беззвучно. Корила себе за зроблене:
«Якби я тільки знала, чим це закінчиться, ніколи б не їхала на це весілля!»
*****
Наталю, я виходжу заміж! задзвеніла у слухавці голосом подруга Леся. Весілля через місяць. Потім вінчання. Приїдеш?
Щиро вітаю тебе, Лесю. Дуже рада! Тільки…
Говори вже!
Пробач, навряд чи зможу приїхати. Дуже хочу, чесно, але…
Не зрозуміла! Як це не зможеш?! у Лесиних словах чулося справжнє здивування. Ми ж з тобою ще з першого класу разом! Все разом пройшли, а ти на моє весілля не приїдеш? Образити мене хочеш?
Та ні! Навіть не думала тебе образити. Просто весілля і вінчання це ж не на один день.
Три дні всього. Думаю, зможеш взяти відпустку.
Та справа не в роботі. У мене ж кіт, Семен. Його нема з ким залишити, а з собою не вийде Самі розумієте…
Наталю, навіть не хочу чути відмов! Ти мусиш бути поряд у найважливіший день для мене. Кота комусь довір, є ж зоогостиниці чи знайомі. Якщо не знайдеш я сама допоможу.
Не знаю, Леся…
Місяць у тебе ще є. Прошу, не підведи мене.
Після розмови Наталя заходилась думати. З одного боку не хочеться засмучувати найкращу подругу, з іншого що робити з Семеном?
Кота лишати самого навіть на три дні нестерпно. Він товариський, і самотність для нього гірше смерті.
Думала, вагалася, але вирішила таки їхати на весілля, а Семена довірити на кілька днів людині по оголошенню з інтернету.
Ганна Василівна, якій Наталя зателефонувала, вже не перший рік приймала котів на тимчасову перетримку у своїй київській квартирі. Рекламувала, що гарантує повну безпеку.
Наталя перечитала всі відгуки писали добре. Особливо переконало те, що Ганна Василівна колись працювала у ветклініці.
Квартира виявилася просторою, з окремою кімнатою для котів. Господиня привітна і добра жінка. Було видно по всьому: тваринам тут не буде погано.
Семене, мій дорогий, лишаю тебе на три дні. Потерпи, котику, прошу!
Кіт терся біля ніг, благально дивився в очі. Хотів на руки, та Наталя вже мусила йти.
Не переживайте так, пані, усміхнулась Ганна Василівна, все буде гаразд.
Дуже сподіваюсь. Ось, тримайте 800 гривень. Якщо раптом щось телефонуйте.
Обовязково.
*****
Три дні промайнули, немов не було.
Леся була щаслива, що Наталя приїхала. Наталя раділа за подругу. Чоловік Лесі їй сподобався.
Кота вона згадувала щодня і щодня телефонувала Ганні Василівні:
Доброго дня! Як там мій Семен? Не бешкетує?
Все добре, пані Наталю. Котик їсть і ходить у лоток, як годиться. Ви точно через три дні повернетесь?
Так. Чому?
Перепрошую, просто буває, що люди затримуються і повідомляють в останню мить, а в мене вже інші домовленості. Просто запитала.
Я вже йду додому. Сумую за Семеном.
Коли Наталя повернулась у Київ, то відразу попрямувала до Ганни Василівни, попередивши дзвінком.
Так… Чекатиму, тяжко відказала жінка.
У таксі Наталя все не могла викинути з голови той дивний зітх.
«Дарма я накручую себе? Що могло статись? Вона ж казала все добре» Але тривога не вщухала.
Ваш кіт утік… розгублено мовила Ганна Василівна.
Що?! Як?!
Сусіди зверху ремонт затіяли, шум страшний. Я хотіла по батареях постукати, та подумала навпаки налякаю котів. Пішла просити не шуміти. Лише прочинила двері, а Семен прожогом вибіг у підїзд. Не встигла нічого зробити.
Чому ви одразу не подзвонили?! Чому приховували?
Думала, сама знайду. Раніше мої коти тікали завжди знаходила. А Семена жодних слідів. Оголошення в інтернет розмістила. Шкода, але поки дарма Та не втрачайте надії!
Не втрачати?! Як ви могли, ви ж обіцяли безпеку!
Можете забрати гроші.
Не потрібні мені ваші гроші! Наталя розгнівано кинула купюри на підлогу.
Це ваші гроші, стримано відповіла господиня. Я ні в чому не винна. Прошу, не кричіть сусіди почують.
Кинувши палаючий погляд, Наталя різко повернулась і пішла до сходів.
Вийшовши з підїзду, вона ледь дійшла до лавки, затиснула обличчя руками. Не хотіла вірити: «Навіщо я поїхала на весілля? Чому залишила Семена?..»
***
Колись, пів року тому, повертаючись увечері додому з роботи, Наталя несподівано побачила під ногами маленького рудого кошеня. Пушок за мить вмостився у неї на долоні.
Взяла додому. Бо ніяк інакше не могла.
Новий рік зустрічали разом, вільні дні Наталя присвятила не собі, а кошеняті. І навіть не помітила, як полюбила рудого Семена всім серцем.
Доню, гарно було б, якби ти хлопця знайшла, а не рудих котів з вулиці приносила, жартувала мама.
Вийшло так, що першим зявився кіт. Хлопцю доведеться змиритись кіт завжди буде перший!
На роботі поділилась з колегами.
Знаєте, дівчата… Мені здається, коти самі знаходять собі господаря. Вибирають собі найпохмуріший вечір, найжахливішу погоду і тут зявляються: такі самотні, дивляться сумними очима і ніби кажуть: «Ходімо додому, а?» І як тут не взяти додому щастя у лапах.
Тобі, Наталю, книжки писати треба, захихотіли колежанки.
Вони щиро раділи, навіть якщо не надто розуміли цієї любові до котів. Але ключове: «Поки що»
З Семеном у квартирі стало затишно, тепло, по-домашньому.
Щовечора, коли Наталя поверталась з офісу, рудий сидів під дверима та милився. Він обожнював дрімати в господині на колінах, а ще більше разом з нею притулившись.
Тепер ніхто не виглядає Наталю з роботи. Ніхто не мурчить і не стрибає на подушку вночі. Семена більше нема.
Хоча вона дуже сподівалась десь він є.
Але де? Навіть уявлення не мала.
Досить! підвелась Наталя з лавки. Я не сидітиму склавши руки. Я знайду його.
*****
Алло! Ви знайшли його?! крикнула Наталя в слухавку, коли їй подзвонив волонтер із пошуків кота.
Можливо Одна жінка підібрала на вулиці рудого кота, дуже схожого. Чекає на вас сьогодні. Зараз вишлю адресу в смс.
Дуже дякую!
Півтора місяця минуло від моменту втечі Семена.
Для Наталі найдовші і найболючіші дні життя. Щовечора перечитувала форуми загублених тварин, але все дарма.
Серед фото в телефоні одні малюки, Семен дорослий змінився її рудий став більший, охайніший. Може, тому його так довго не вдавалось знайти.
Вискочила з таксі, натиснула код на домофоні.
Хто там?
Це Наталя, з приводу рудого кота, якого ви підібрали. Мені волонтер ваш телефон передав.
Заходьте.
Вийшла з підїзду, розгублено озирнулася лавочки не знайшла, просто розплакалась стоячи.
Кіт у жінки був рудий, гарний, але не її. Колись інший, але не Семен.
Тоді я лишу його собі, обняла жінка котика. А вам щастя і віри! Ви свого знайдете. Головне не здавайтеся.
Вперше Наталя дивилась на людину із заздрістю. Пішла швидко, щоб не навязуватись з розпачем.
Ще кілька разів їй дзвонили, вона ходила з надією але це були все не ті коти.
Важко було пережити щоразу: йдеш, намагаєшся вірити, переступаєш поріг і це не Семен.
Доню, розумію. Але треба жити далі. Візьми іншого кота, в місті їх повно. Або приїзди до мене у сусідки кошенята, є навіть рудий.
Дякую, мамо. Але ніякий інший мені не потрібен…
Минуло пів року. І Наталя зрозуміла надії більше немає.
Одна-єдина молитва нехай Семен живий. Хай не з нею, біля інших чи на вулиці, аби живий.
*****
Жити далі вона не знала як.
Провини себе не пробачала. Навіщо те весілля? Краще б лишилася вдома, не довела б до біди.
А так Семен десь, вона не знає, що з ним. Невідомість найжахливіша гірше смерті.
Вихідні Наталя не сиділа вдома, де все нагадувало про рудого. Блукала містом, заглядала у двори, обходила смітники.
Не вірила вже, що знайде. Але ходила.
Одного дня не зогляділась, як опинилась на околиці Києва біля притулку для тварин.
«Може мамо права? Взяти іншого кота?»
А в думках одразу: «А якщо Семен колись знайдеться? Що він подумає? Що я його зрадила?»
Вже хотіла розвернутись, та поруч з воротами зявилася працівниця притулку.
До нас, пані?
Наталя здригнулась.
Хочете обрати собі улюбленця? Покажу всіх хвостиків, без жодних зобовязань. Можливо, хтось сподобається.
Давайте…
Ось тут Саймон, там далі Валет. Дуже гарні, правда?
Дуже гарні.
Як не дивно, у товаристві тварин Наталі вперше стало легше. Коти й собаки, дивлячись очима, повними надії, зігрівали її душу. Вперше не хотілось йти геть.
А хтось ще там? спитала Наталя, показавши на найдальший вольєр.
Там живе наш відлюдник: рудий кіт, який нікого до себе не підпускає. На вулиці знайшли його, пів року вже лікуємо. Людей не любить, годувати важко. Пристроїти неможливо. З ним потрібна особлива довіра.
Чогось у Наталі защеміло в серці.
Можна подивитись?
Прошу.
На кроки рудий кіт одвернувся спиною. Не хотів бачити людей.
Ось він. Завше ховається.
Наталя вже не чула слова. Дивилась у нього і…
…ні, це не здається.
Семене? тихо промовила і затамувала подих. Це ти?
Кіт поволі повернув голову і зрозуміло глянув на Наталю.
«Це здається»
Семене! впевнено вигукнула вона. Господи, живий! Йди до мене, мій дорогий! Ти впізнаєш мене?
Кіт довго вдивлявся і впізнав. Голос, очі, запах.
Але не поспішав.
«Вона ж мене кинула. Або ні? Якщо кинула, навіщо прийшла? Що підказує моя котяча інтуїція?..»
Інтуїція підказала час бігти.
І він кинувся до своєї господині.
Працівниця притулку ледве встигла відкрити вольєр, як вони вже обіймались. Це бачили всі навколо: тварини, небо, хмари і навіть сонце. Бо саме такі моменти для щастя.
Потім Наталя з Семеном вирушили додому. Вона пообіцяла допомагати притулку адже вони врятували її кота.
*****
Дорогою Семен гучно муркотів, як старий трактор, та, ніби скаржився на той страшний день: «Я так злякався, такий шум, тебе не було поруч, я побіг шукати. Аж під машину потрапив. Але ж ти мене знайшла, господарко. Ти ж не залишиш мене знову?»
Семен затих і поглянув їй у вічі.
Ні, Семене. Ніколи більше не залишу. Ніколи…
