Накривай на стіл
Соломійко, зустрінемось за три дні! І не забудь свій фірмовий мясний пиріг спекти! Він же такий смачнючий мелодійно щебетала у слухавку свекруха Галина Іванівна.
Але Соломії зараз було не до веселощів. Дівчина закінчила дзвінок і важко сіла на стілець. Через кілька днів мала бути Паска. І вся рідня з боку чоловіка Микити збиралась у них у квартирі.
У вас така простора трійка, місця вистачить і котові, і всій рідні! Бо раніше ми тулились у наших маленьких хрущовках. А тут і розвернутись можна! Сімейні посиденьки саме ваш варіант! винесла ще два роки тому вердикт свекруха.
Тепер Соломія ненавиділа ту велику і простору квартиру, за яку доведеться ще десять років віддавати Іпотечному банку Україна. Саме через ту омріяну квартиру всі Микитині родичі приїжджали саме до Соломії, влаштовували гармидер і не давали спати ані собі, ані комусь іншому.
На кухню зайшов Микита, поцілував дружину в тімя.
Ну що, все з мамою зясувала? спитав він.
Ага, знову всі свята у нас. Микито, почала благати Соломія, може, ти поговориш із мамою?
Микита насупився:
Соломіє, ми ж це вже обговорювали. Ти мамі дуже подобаєшся, а твої пироги вона взагалі боготворить! Як я їй скажу, щоб не приїздила? Та ще й, знаєш, мама вже на пенсії, їй відпочивати треба. Не будеш же ти стареньку на всіх готувати заставляти, правда? Вона чотирьох дітей виростила, заслужила шану і спочинок.
Кожного разу Соломія піддавалась на ці чоловікові аргументи. Але подумки бурчала: А хто про мене подбає? Чому я у святковий день мушу годувати гуртожиток людей, а не відпочивати?
Та скаржитись було марно. Дівчина не хотіла сваритись із чоловіком і руйнувати сімейний баланс. Отож наступного дня Соломія пішла на базар по продукти, а перед самою Паскою занурилась у готування з головою. До ночі товклася біля плити, аби накрити на всіх. У гості прийдуть усі діти свекрухи з сімями. А це тільки дорослих більше десяти, а ще малеча!
Чому я тільки одна кручусь, мов дзиґа? Невже нікому не ліньчик допомогти? Добре, не твоя мама, то, може, хтось із жінок братів? Чи в усіх заслужений відпочинок? спитала вона чоловіка, замішуючи тісто для пирога.
Микита розгублено подивився на Соломію:
Ти ж знаєш, брати з кулінарії хіба що чайник увімкнути можуть і то із пригодами. А невістки Ті то мають свої діти, то роботу, то ще якусь відмазку. Не можу ж я їх силком сюди тягти, Соломіє. Це якось не по-людськи.
А мені можна? Я теж працюю, до речі. Так, з дому але хіба я менше втомлююсь?
Не злись, чоловік обійняв її за талію. Все добре буде! Зберемось, відсвяткуємо Паску, всі будуть твої котлети вихваляти, і тобі теж стане веселіше.
Соломія вкотре стрималась. Вночі, ледве дотягнувшись до ліжка, вона ніяк не могла заснути, хоч мала б упасти у безодню сну ще на півдорозі до подушки. А сон наче образився і спеціально не зявлявся. Соломія думала, аналізувала, крутила в голові:
“Нащо мені ті вихваляння? Я б теж прийшла на все готовеньке, не втрачаючи ні часу, ні гривень, ні нервів”.
Рано, тількино заснула міцніше, її розбудив дзвінок. Свекруха вирішила першою привітати сімю старшого сина. І, звичайно ж, видала на-гора:
Через годину всі вже будемо у тебе. Я ще вчора попередила всю дітвору, тож давай накривай стіл! весело закомандувала Галина Іванівна.
Соломія відмовилась вставати. Не було жодних сил починати день. Вона уявила, як сто разів туди-сюди мотатиметься між кухнею і залом, сервірує, подає, прибирає
Не хочу промимрила в подушку.
Соломіє, чого ти ще в ліжку? Скоро мама з гостями приїдуть! у дверях стояв Микита, глянув недовірливо.
Вже йду буркнула Соломія, сіла. Ти зможеш, ти сталева, ти козачка прошепотіла сама собі й попленталась у ванну.
Себе підбадьорювала, поки сервірувала і підігрівала страви.
За столом стояв гомін, кожен розповідав щось своє. Біля Соломії вмостилась свекруха і не припиняла хвалити:
Яка ж наша Соломійка господиня! Ну що за смакоти! Доню, я би ніколи такого столу не спромоглася накрити! Галина Іванівна міцно стискала їй руку й привітно заглядала у вічі.
Соломія чемно приймала компліменти, але часто йшла з-за столу на свіже повітря тобто на балкон. Там можна було відпочити від балачок про дітей. Вони з Микитою вирішили поки притримати це питання, але рідню це мало хвилювало.
Соломійко! долинув голос свекрухи. Десерт порасти! Де ж ти загубилась?
Двері на балкон рипнули, і галасливий простір увірвала Галина Іванівна.
Ти що, куриш?! здивовано.
Що? Я? Та ні, ви що, просто провітритись вийшла в хаті парка.
Еге ж, діти всередині, вікна ж не відчинити. А я вже подумала Але не треба дурного, мені ще онуків від тебе чекати! з привітним жартом погрозила пальцем.
Соломія зобразила усмішку. Але Галина Іванівна цього не помітила.
Пішли, треба десерт подати і зі стола все прибрати.
Йду-у-у…
Зайшли у вітальню свекруха одразу вмостилась, а Соломія залишилась з тарілками наодинці. Вона понесла брудні на кухню, розклала десерт, нові прилади розставила як завжди, все сама.
Торт твій найсмачніший у світі! знову похвалила свекруха.
Соломія ледве стримала бажання втекти під стіл, відправилась мити посуд. Ох, купити би ту посудомийку, відкладала ти її не дарма думала вона, поки мило булькало по тарілках.
Через дві години гості почали виходити.
Микитику, завези мене, любий, додому? попросила свекруха.
Звісно, мамо, я тільки ключі візьму.
Соломія залишилась у квартирі сама. Пройшла у вітальню, плюхнулась на диван. Квартира нагадувала місце, де знімали Форт Буаяр тільки замість скарбів рештки їжі, всюди іграшки, розліт скатертин
Треба піднятись і добити це. Бо завтра сама себе ж і сваритиму. Ну що ж, вперед!
Дісталась до кухні, зібрала посуд, скатертину й рушники кинула у прання, вимила підлогу, все поскладала по своїх полицях. Рештки їжі дбайливо по контейнерах і у холодильник. Нарешті генеральне прибирання.
За таке треба себе трошки побалувати…
Набрала ванну, кинула у воду улюблену сільову бомбочку, увімкнула плейлист. Гаряча вода розслабляла, як ніколи. Вперше за день дістала телефон. Там на неї чекало повідомлення від чоловіка:
“Мама запропонувала залишитись у неї. Я до завтра”.
Як і завжди зітхнула Соломія.
Чоловік чудово знав, що прибирання випаде їй, але залишився ночувати у мами.
Як вони до мене, так і я вирішила вона. Годі!
Місяць пролетів непомітно. Знову на підході свято. Дзвінок від свекрухи не забарився:
Соломійко, накривай стіл! Ми у пятницю їдемо, будемо святкувати день народження молодшого Микитиного брата!
Звичайно, стіл на місці. Але готувати комусь іншому доведеться у мене на роботі завал, викликають в офіс, не знаю, коли звільнюсь, з удаваною скорботою зітхнула Соломія. Навіть не впевнена, чи буду на святі
Що?.. Як це?..
Ну, така нині робота.
Добре, щось придумаємо свекруха сумно видихнула.
Всього хорошого! повісила трубку і посміхнулась.
Того вечора Соломія провела час в гостях у подруги. А наступного ранку зобовязала Микиту ретельно повичищати і підлогу, і посуд у брата ж таки свято, а не у неї.
Коли наближався ювілей свекрухи, Соломія взяла відпустку і поїхала до власних батьків у Черкаси. Подарунок передала заздалегідь, і принагідно повідомила:
Ой, а де ж ви святкувати будете?
У Микити ж ключі, то святкуйте, тільки мене вдома не буде.
А готувати хто буде?
Можете замовити щось. Або інші невістки зварять. Ви й самі справитесь, я у вас вірю!
Наступні свята Соломія вдома таки була. Але стіл обмежувався двома тарілками мясної нарізки і тортом з магазину. Всі починали підозрювати халепу, але вона ввічливо повторювала:
Геть без часу, робота заїла, якщо щось треба замовте у кафе.
Та бажаючих скидатися грошима так і не зявилось. До Нового року всі зрозуміли: пожити в Соломії на все готове більше не вдасться. І раптом всім розхотілось збиратись разом.
Той Новий рік Соломія і Микита зустріли вдвох і це влаштовувало її ідеально. Її план спрацював. Піднімаючи келих шампанського, подумала: Ну, я молодчина! За це точно варто гримнути ще трохи.
