Спалах Гучний, оглушливий вибух Глибока темрява, що поглинула все навколо Темрява
Нарешті темрява почала розсіюватися. Почувся голос, що пробивався крізь туман:
Оксана Володимирівна, це рятувальник, у них там щось вибухнуло.
Крізь гострий, пульсуючий біль відчув на шиї дотик руки. Спробував трохи розплющити повіки. Це вдалося лише з великими зусиллями. Перед очима майнув кулон у формі прямокутника з вигравіруваними на ньому знаками зодіаку… Очі жінки в білому халаті
В операційну! пролунав голос зовсім поруч.
Батьки повернулися з роботи. Мати одразу кинулася до кухні, зазирнувши в кімнату, де син робив домашні завдання. Дмитро ж, увійшовши в кімнату, відразу помітив, що настрій у сина не з найкращих.
Толік, що трапилося? батько погладив його по голові.
Нічого, буркнув син, четвертокласник.
Ну ж, розказуй!
Скоро Восьме березня. Учителька сьогодні нас затримала і сказала, що ми маємо приготувати подарунки дівчатам.
Ну, і в чому ж проблема? усміхнувся батько.
У нас хлопчиків і дівчаток порівну. І вона розподілила, кому кого дарувати, син важко зітхнув. Мені дісталася некрасива, Оксанка Коваленко.
Всі дівчатка хочуть отримати подарунок на Восьме березня, і некрасиві теж, батько намагався говорити з сином як зі дорослим. А як вона розподіляла? За алфавітом?
Ні, за знаками зодіаку.
Це як? Дмитро не зміг утриматися і знову усміхнувся.
За сумісністю. Оксана Діва, а Дівам найбільше підходить Телець. А я, якраз, Телець.
Це ж добре, якщо ви підходите! Виростеш, можливо, ще й закохаєшся в неї.
Батько не витримав і розсміявся. В кімнату тут же забігла мати:
Що у вас тут коїться?
Олено, йди на кухню, обличчя батька стало суворим. У нас із сином серйозний розмов.
Коли мати вийшла, Толік сумним голосом запитав:
Тату, і що мені тепер робити?
Готувати подарунок!
Який?
Завтра на роботі зроблю я твоїй обраниці подарунок.
Тату, який ти можеш зробити подарунок? Ти ж на заводі працюєш.
Так! Але я працюю в гальваніці. А в нас виробляються всі види покриття металів.
Тату, я не зрозумів.
Завтра сам побачиш!
Наступного дня батько приніс кулон на ланцюжку у вигляді прямокутника, який здавався золотим. На одній стороні були вигравірувані два знаки зодіаку, Телець і Діва, а на іншій дрібними, але красивими літерами написано:
«Моїй однокласниці Оксані на Восьме березня! Анатолій».
О, як цей кулон красиво виглядав! А коли мати запакувала його в целофановий пакетик, він став виглядати зовсім вражаюче.
І ось сьоме березня. Учителька не збиралася вести уроки. Спочатку школярі вручили їй подарунок. Вона довго дякувала. Потім оголосила, щоб хлопчики подарували подарунки дівчаткам.
Що тут почалося! Всі хлопчаки кинулися до своїх «обраниць». Толік теж підійшов до Оксани Коваленко і промовив, як вчив батько:
Оксана, вітаю тебе зі святом Восьме березня! Можливо, коли-небудь доля з’єднає Тельця і Діву.
Вимовивши заучену фразу, Толік попрямував до свого місця і, звичайно, не помітив, як затрепетало серце цієї некрасивої, на його думку, дівчинки.
Невдовзі батьки Оксани переїхали жити в інший район, і сама Оксана з п’ятого класу почала навчатися в іншій школі.
Анатолій відкрив очі. Біла стеля лікарняної палати. Спробував ворухнути руками та ногами. Рухалася лише ліва рука.
Де я? звернувся невідомо до кого.
Почувся якийсь стукіт, і до його ліжка підійшов хворий на милицях, уважно подивився на нього і запитав:
Опритомнів? У відділенні екстреної хірургії ти.
У мене руки, ноги всі цілі? запитав Анатолій тихим голосом.
Здається, все на місці, повідомив той радісну звістку. Тільки весь ти забинтований з голови до ніг.
Це добре, якщо все ціле.
Тут підійшла медсестра і з участю запитала:
Як себе почуваєш?
Що зі мною? відповів Анатолій запитанням на запитання.
Твоєму життю ніщо не загрожує. Руки, ноги будуть працювати. Ось тільки шрамів багато залишиться, подала включений телефон. Мама твоя просила зателефонувати, коли ти прокинешся.
Сину, пролунав крізь сльози голос матері.
Мамо, все гаразд, він намагався говорити якомога бадьоріше. Сказали, що лише невеликі шрами залишаться. Скоро вже випишуть.
Мені не дозволили з тобою ночувати. Сину, я зараз прийду.
Мамо, ти особливо не засмучуйся!
Поклав телефон поряд із собою, спробував усміхнутися медсестрі:
Дякую!
Ну, скоро тебе не випишуть, усміхнулася у відповідь медсестра. Тижнів три пролежиш. Це точно!
Що у вас сталося? запитав сусід по палаті, коли медсестра вийшла.
Я рятувальник. На заводі почали вибухати кисневі балони, почав згадувати Анатолій. Нас викликали. Ми прибули раніше за пожежників. Приміщення величезне, всередині троє постраждалих. Забігли туди, там балони розкидані, місцями вогонь. Почали виносити постраждалих Я виходив останнім Коли вже був біля дверей, черговий балон вибухнув Далі нічого не пам’ятаю.
Так, дісталося тобі.
Гончар Анатолій, пролунав голос медсестри. До тебе колега по роботі.
Привіт, Толік! Ти як?
Руки, ноги цілі! оптимістично відповів постраждалий. Але поздороватися поки можу лише лівою рукою!
Та годі тобі!
Що там далі було?
Ми вже виходили, коли вибухнуло. Одразу кинулися назад, витягли тебе ти весь у крові лікарі вже були поруч
Дякую!
Толік, про що ти говориш?! раптом на обличчі друга з’явилася усмішка. Та нас, здається, хочуть представити до медалей.
До того часу мене випишуть.
Гаразд, я пішов. У вас зараз буде обхід. Медсестра сказала, щоб недовго.
Не встиг друг піти, як зайшов лікар, чоловік років сорока:
Ну, як справи, герою? підійшов до його ліжка.
Нормально.
Якщо вже розмовляєш, значить, житимеш. Давай, я тебе огляну!
Ви мені зашивали? запитав Анатолій.
Ні, Оксана Володимирівна. Вона прийде післязавтра вдень.
Пройшло два дні. Анатолій уже намагався вставати. Правда, біль у ногах був ще сильний, права рука роздерта. А ран по всьому тілу не менше десятка. Дві на обличчі коли вибухнуло, вдарився об ворота, добре, що встиг виставити вперед праву руку. Подивівся в дзеркало. Обличчя досі було опухлим.
Сьогодні обхід повинен проводити лікар, який позавчора п’ять годин поспіль зшивав його в операційній залі. Анатолій навіть трохи хвилювався.
І ось вона зайшла. Молода, струнка, правда, в окулярах, але вони її аніскільки не псували, а білий халат зовсім був до лиця. Анатолій у свої двадцять сім років уже був одружений. Але через півроку розійшлися характерами не зійшлися, як написали в заяві, а насправді колишній дружині не подобалася зарплата рятувальника.
Добридень! промовила лікарка і попрямувала до його ліжка.
Добридень! Це ви мене зшивали?
Я, усміхнулася. Щось не так?
Давайте, я вас огляну!
І вона нахилилася над ним Перед очима кулон зі знаками зодіаку, що звивався з її шиї:
Оксана Коваленко!!! вигукнув він.
Вона уважно подивилася на його опухле обличчя.
Вибачте! промовила, так і не впізнавши.
Я Телець, і вказав на кулон.
Толік Гончар? її губи затремтіли. Ти мене ще пам’ятаєш?
Ну що ти, Оксана? побачивши сльози на очах жінки, він опустив долоню на її руку.
Вибач! вона дістала хусточку і промокнула очі. Ніколи не думала, що ми з тобою так зустрінемося.
Більше в цей день Оксана в його палату не заходила. Але Анатолій уже зрозумів, що в неї графік, як і в нього: день, ніч і два вихідних.
Йому так не хотілося виглядати перед нею безпорадним. Весь наступний день він намагався ходити по палаті, опираючись на ліжка, пару разів, тримаючись за стінку, вийшов у коридор.
Вечір. Лікар, який працює в денну зміну, пішов. Прийшла нова зміна це відчувалося за розмовами в коридорі. Зараз обхід
І раптом крики, квапливі кроки в коридорі. Так буває, коли привозять чергового постраждалого.
Ось уже й десята година. Зайшла медсестра, вимкнула світло в палаті. Але щось не спалося. Вже за північ у коридорі почулися чиїсь кроки, ось вони стихли, і в цій тиші Анатолій скоріше відчув, ніж почув, що в коридорі хтось плаче. Встав і обережно вийшов у коридор.
За черговим столом сиділа і, впустивши голову на руки, плакала його колишня однокласниця. Підійшов, поклав здорову руку їй на плече:
Ти що, Оксана?
Вона встала, уткнулася йому в плече:
Я жінку оперувала, вона потрапила під машину, захлинаючись сльозами почала розповідати. Я зробила все можливе й неможливе Вона зараз у реанімації, але їй не вижити. У неї двоє дітей чоловік її зараз з нею в палаті
Заспокойся, Оксана!
Три роки вже хірургом працюю, і все не можу звикнути, що люди вмирають.
Заспокойся, заспокойся! Такі вже у нас з тобою професії. За п’ять років теж стільки смертей бачив, але ж ми з тобою чимало життів врятували, Анатолій важко зітхнув. Через мене й дружина пішла. Каже: я сам не свій додому приходжу і мало заробляю. А в мене завжди сорок виходить жити можна.
У мене все те саме, вона подивилася йому в обличчя. Хлопці на мене як на божевільну дивляться. Досі заміж не була, живу з батьками, як малолітка.
Та годі тобі, нам з тобою тільки по двадцять сім все життя попереду.
Ні, Толік, нам уже по двадцять сім.
Оксана Володимирівна, у неї пульс пропадає, крикнула медсестра, вибігаючи.
Вибач! і Оксана кинулася в реанімацію.
Уснути цієї ночі Анатолій так і не зміг. Вранці прийшла медсестра, як зазвичай, зробила йому укол.
Жінка, якій сьогодні вночі робили операцію, жива? запитав він несподівано навіть для себе.
Жива, але стан вкрай важкий.
Пройшло три тижні. Рани на тілі Анатолія затягнулися. З Оксаной вони бачилися, коли були її зміни, більш того, його все сильніше й сильніше тягнуло до неї. Але відділення екстреної хірургії не те місце, де можна говорити про щось дуже особисте.
І ось під час одного з ранкових обходів лікар-чоловік повідомив:
Сьогодні я вас виписую, усміхнувся і додав. У сенсі, з лікарні. Одразу підете до вашої поліклініки, а там уже вирішать, скільки вам ще сидіти на лікарняному.
Можна збиратися!
Так, так! Особливо не поспішайте. Зараз вам виписку приготують.
Коли лікар вийшов, Анатолій поголився. Дивлячись у дзеркало, задовільно зазначив, що два залишені шрами зовсім не псують обличчя, скоріше додають мужності. На інші шрами зовсім не варто звертати увагу.
Зібрався, вийшов у коридор. Назустріч, тримаючись за стінку, йшла хвора.
«Вона все ж викарабкалася!» мелькнула радісна думка.
Вийшла медсестра, подала виписку:
До побачення, Анатолій! Більше до нас не потрапляй!
У нього була своя однокімнатна квартира, але він поїхав до батьків. Адже мама так його чекала і хвилювалася. Навіть відпустку взяла.
Сину! кинулася до нього в обійми мати.
Все, мамо! Як бачиш, я живий і здоровий.
Ходімо, я тобі їсти приготувала. Який ти худий став.
Ой, як я по домашній їжі скучив!
Поки не поправишся і не одружишся, будеш у рідному домі жити. Твоя кімната досі порожня, і крикнула ніби дитині. Іди, руки вимий!
До вечора Анатолій сходив у перукарню. Зайшов у свою квартиру. Забрав якусь одежу. Мати тут же почала приводити її в порядок.
Ввечері прийшов батько з роботи. Сіли, як бувало раніше, всі разом і проговорили до самої ночі.
Спати він ліг у своїй кімнаті, де пройшли дитинство і юність, але заснув не одразу:
«Завтра потрібно сходити в поліклініку. Потім на роботу. А ввечері»
Ось з думкою про наступний вечір він і заснув далеко за північ.
Наступного дня Анатолій зранку пішов у поліклініку. До обіду походив по кабінетах. Після обіду сходив до себе на роботу, якраз була його зміна.
Ти куди? поцікавився батько.
Тату, пам’ятаєш давно-давно, коли я ще в четвертому класі вчився. Ти мені кулон зробив для подарунка однокласниці?
Некрасивій Оксані Коваленко? Пам’ятаю.
Пам’ятаєш, ти ще сказав: «Виростеш, може ще й закохаєшся в неї».
І це пам’ятаю.
Тату, Оксана зараз хірург. Це вона робила мені операцію. І вона досі носить на шиї той кулон.
Ось це так!
Тату, твої слова збулися. Я йду до неї!
Двадцять сім років не так уже й багато для початку життя з коханою людиною.Спалах Гучний, оглушливий вибух Глибока темрява, що поглинула все навколо Темрява
Нарешті темрява почала розсіюватися. Почувся голос, що пробивався крізь туман:
Оксана Володимирівна, це рятувальник, у них там щось вибухнуло.
Крізь гострий, пульсуючий біль відчув на шиї дотик руки. Спробував трохи розплющити повіки. Це вдалося лише з великими зусиллями. Перед очима майнув кулон у формі прямокутника з вигравіруваними на ньому знаками зодіаку… Очі жінки в білому халаті
В операційну! пролунав голос зовсім поруч.
Батьки повернулися з роботи. Мати одразу кинулася до кухні, зазирнувши в кімнату, де син робив домашні завдання. Дмитро ж, увійшовши в кімнату, відразу помітив, що настрій у сина не з найкращих.
Толік, що трапилося? батько погладив його по голові.
Нічого, буркнув син, четвертокласник.
Ну ж, розказуй!
Скоро Восьме березня. Учителька сьогодні нас затримала і сказала, що ми маємо приготувати подарунки дівчатам.
Ну, і в чому ж проблема? усміхнувся батько.
У нас хлопчиків і дівчаток порівну. І вона розподілила, кому кого дарувати, син важко зітхнув. Мені дісталася некрасива, Оксанка Коваленко.
Всі дівчатка хочуть отримати подарунок на Восьме березня, і некрасиві теж, батько намагався говорити з сином як зі дорослим. А як вона розподіляла? За алфавітом?
Ні, за знаками зодіаку.
Це як? Дмитро не зміг утриматися і знову усміхнувся.
За сумісністю. Оксана Діва, а Дівам найбільше підходить Телець. А я, якраз, Телець.
Це ж добре, якщо ви підходите! Виростеш, можливо, ще й закохаєшся в неї.
Батько не витримав і розсміявся. В кімнату тут же забігла мати:
Що у вас тут коїться?
Олено, йди на кухню, обличчя батька стало суворим. У нас із сином серйозний розмов.
Коли мати вийшла, Толік сумним голосом запитав:
Тату, і що мені тепер робити?
Готувати подарунок!
Який?
Завтра на роботі зроблю я твоїй обраниці подарунок.
Тату, який ти можеш зробити подарунок? Ти ж на заводі працюєш.
Так! Але я працюю в гальваніці. А в нас виробляються всі види покриття металів.
Тату, я не зрозумів.
Завтра сам побачиш!
Наступного дня батько приніс кулон на ланцюжку у вигляді прямокутника, який здавався золотим. На одній стороні були вигравірувані два знаки зодіаку, Телець і Діва, а на іншій дрібними, але красивими літерами написано:
«Моїй однокласниці Оксані на Восьме березня! Анатолій».
О, як цей кулон красиво виглядав! А коли мати запакувала його в целофановий пакетик, він став виглядати зовсім вражаюче.
І ось сьоме березня. Учителька не збиралася вести уроки. Спочатку школярі вручили їй подарунок. Вона довго дякувала. Потім оголосила, щоб хлопчики подарували подарунки дівчаткам.
Що тут почалося! Всі хлопчаки кинулися до своїх «обраниць». Толік теж підійшов до Оксани Коваленко і промовив, як вчив батько:
Оксана, вітаю тебе зі святом Восьме березня! Можливо, коли-небудь доля з’єднає Тельця і Діву.
Вимовивши заучену фразу, Толік попрямував до свого місця і, звичайно, не помітив, як затрепетало серце цієї некрасивої, на його думку, дівчинки.
Невдовзі батьки Оксани переїхали жити в інший район, і сама Оксана з п’ятого класу почала навчатися в іншій школі.
Анатолій відкрив очі. Біла стеля лікарняної палати. Спробував ворухнути руками та ногами. Рухалася лише ліва рука.
Де я? звернувся невідомо до кого.
Почувся якийсь стукіт, і до його ліжка підійшов хворий на милицях, уважно подивився на нього і запитав:
Опритомнів? У відділенні екстреної хірургії ти.
У мене руки, ноги всі цілі? запитав Анатолій тихим голосом.
Здається, все на місці, повідомив той радісну звістку. Тільки весь ти забинтований з голови до ніг.
Це добре, якщо все ціле.
Тут підійшла медсестра і з участю запитала:
Як себе почуваєш?
Що зі мною? відповів Анатолій запитанням на запитання.
Твоєму життю ніщо не загрожує. Руки, ноги будуть працювати. Ось тільки шрамів багато залишиться, подала включений телефон. Мама твоя просила зателефонувати, коли ти прокинешся.
Сину, пролунав крізь сльози голос матері.
Мамо, все гаразд, він намагався говорити якомога бадьоріше. Сказали, що лише невеликі шрами залишаться. Скоро вже випишуть.
Мені не дозволили з тобою ночувати. Сину, я зараз прийду.
Мамо, ти особливо не засмучуйся!
Поклав телефон поряд із собою, спробував усміхнутися медсестрі:
Дякую!
Ну, скоро тебе не випишуть, усміхнулася у відповідь медсестра. Тижнів три пролежиш. Це точно!
Що у вас сталося? запитав сусід по палаті, коли медсестра вийшла.
Я рятувальник. На заводі почали вибухати кисневі балони, почав згадувати Анатолій. Нас викликали. Ми прибули раніше за пожежників. Приміщення величезне, всередині троє постраждалих. Забігли туди, там балони розкидані, місцями вогонь. Почали виносити постраждалих Я виходив останнім Коли вже був біля дверей, черговий балон вибухнув Далі нічого не пам’ятаю.
Так, дісталося тобі.
Гончар Анатолій, пролунав голос медсестри. До тебе колега по роботі.
Привіт, Толік! Ти як?
Руки, ноги цілі! оптимістично відповів постраждалий. Але поздороватися поки можу лише лівою рукою!
Та годі тобі!
Що там далі було?
Ми вже виходили, коли вибухнуло. Одразу кинулися назад, витягли тебе ти весь у крові лікарі вже були поруч
Дякую!
Толік, про що ти говориш?! раптом на обличчі друга з’явилася усмішка. Та нас, здається, хочуть представити до медалей.
До того часу мене випишуть.
Гаразд, я пішов. У вас зараз буде обхід. Медсестра сказала, щоб недовго.
Не встиг друг піти, як зайшов лікар, чоловік років сорока:
Ну, як справи, герою? підійшов до його ліжка.
Нормально.
Якщо вже розмовляєш, значить, житимеш. Давай, я тебе огляну!
Ви мені зашивали? запитав Анатолій.
Ні, Оксана Володимирівна. Вона прийде післязавтра вдень.
Пройшло два дні. Анатолій уже намагався вставати. Правда, біль у ногах був ще сильний, права рука роздерта. А ран по всьому тілу не менше десятка. Дві на обличчі коли вибухнуло, вдарився об ворота, добре, що встиг виставити вперед праву руку. Подивівся в дзеркало. Обличчя досі було опухлим.
Сьогодні обхід повинен проводити лікар, який позавчора п’ять годин поспіль зшивав його в операційній залі. Анатолій навіть трохи хвилювався.
І ось вона зайшла. Молода, струнка, правда, в окулярах, але вони її аніскільки не псували, а білий халат зовсім був до лиця. Анатолій у свої двадцять сім років уже був одружений. Але через півроку розійшлися характерами не зійшлися, як написали в заяві, а насправді колишній дружині не подобалася зарплата рятувальника.
Добридень! промовила лікарка і попрямувала до його ліжка.
Добридень! Це ви мене зшивали?
Я, усміхнулася. Щось не так?
Давайте, я вас огляну!
І вона нахилилася над ним Перед очима кулон зі знаками зодіаку, що звивався з її шиї:
Оксана Коваленко!!! вигукнув він.
Вона уважно подивилася на його опухле обличчя.
Вибачте! промовила, так і не впізнавши.
Я Телець, і вказав на кулон.
Толік Гончар? її губи затремтіли. Ти мене ще пам’ятаєш?
Ну що ти, Оксана? побачивши сльози на очах жінки, він опустив долоню на її руку.
Вибач! вона дістала хусточку і промокнула очі. Ніколи не думала, що ми з тобою так зустрінемося.
Більше в цей день Оксана в його палату не заходила. Але Анатолій уже зрозумів, що в неї графік, як і в нього: день, ніч і два вихідних.
Йому так не хотілося виглядати перед нею безпорадним. Весь наступний день він намагався ходити по палаті, опираючись на ліжка, пару разів, тримаючись за стінку, вийшов у коридор.
Вечір. Лікар, який працює в денну зміну, пішов. Прийшла нова зміна це відчувалося за розмовами в коридорі. Зараз обхід
І раптом крики, квапливі кроки в коридорі. Так буває, коли привозять чергового постраждалого.
Ось уже й десята година. Зайшла медсестра, вимкнула світло в палаті. Але щось не спалося. Вже за північ у коридорі почулися чиїсь кроки, ось вони стихли, і в цій тиші Анатолій скоріше відчув, ніж почув, що в коридорі хтось плаче. Встав і обережно вийшов у коридор.
За черговим столом сиділа і, впустивши голову на руки, плакала його колишня однокласниця. Підійшов, поклав здорову руку їй на плече:
Ти що, Оксана?
Вона встала, уткнулася йому в плече:
Я жінку оперувала, вона потрапила під машину, захлинаючись сльозами почала розповідати. Я зробила все можливе й неможливе Вона зараз у реанімації, але їй не вижити. У неї двоє дітей чоловік її зараз з нею в палаті
Заспокойся, Оксана!
Три роки вже хірургом працюю, і все не можу звикнути, що люди вмирають.
Заспокойся, заспокойся! Такі вже у нас з тобою професії. За п’ять років теж стільки смертей бачив, але ж ми з тобою чимало життів врятували, Анатолій важко зітхнув. Через мене й дружина пішла. Каже: я сам не свій додому приходжу і мало заробляю. А в мене завжди сорок виходить жити можна.
У мене все те саме, вона подивилася йому в обличчя. Хлопці на мене як на божевільну дивляться. Досі заміж не була, живу з батьками, як малолітка.
Та годі тобі, нам з тобою тільки по двадцять сім все життя попереду.
Ні, Толік, нам уже по двадцять сім.
Оксана Володимирівна, у неї пульс пропадає, крикнула медсестра, вибігаючи.
Вибач! і Оксана кинулася в реанімацію.
Уснути цієї ночі Анатолій так і не зміг. Вранці прийшла медсестра, як зазвичай, зробила йому укол.
Жінка, якій сьогодні вночі робили операцію, жива? запитав він несподівано навіть для себе.
Жива, але стан вкрай важкий.
Пройшло три тижні. Рани на тілі Анатолія затягнулися. З Оксаной вони бачилися, коли були її зміни, більш того, його все сильніше й сильніше тягнуло до неї. Але відділення екстреної хірургії не те місце, де можна говорити про щось дуже особисте.
І ось під час одного з ранкових обходів лікар-чоловік повідомив:
Сьогодні я вас виписую, усміхнувся і додав. У сенсі, з лікарні. Одразу підете до вашої поліклініки, а там уже вирішать, скільки вам ще сидіти на лікарняному.
Можна збиратися!
Так, так! Особливо не поспішайте. Зараз вам виписку приготують.
Коли лікар вийшов, Анатолій поголився. Дивлячись у дзеркало, задовільно зазначив, що два залишені шрами зовсім не псують обличчя, скоріше додають мужності. На інші шрами зовсім не варто звертати увагу.
Зібрався, вийшов у коридор. Назустріч, тримаючись за стінку, йшла хвора.
«Вона все ж викарабкалася!» мелькнула радісна думка.
Вийшла медсестра, подала виписку:
До побачення, Анатолій! Більше до нас не потрапляй!
У нього була своя однокімнатна квартира, але він поїхав до батьків. Адже мама так його чекала і хвилювалася. Навіть відпустку взяла.
Сину! кинулася до нього в обійми мати.
Все, мамо! Як бачиш, я живий і здоровий.
Ходімо, я тобі їсти приготувала. Який ти худий став.
Ой, як я по домашній їжі скучив!
Поки не поправишся і не одружишся, будеш у рідному домі жити. Твоя кімната досі порожня, і крикнула ніби дитині. Іди, руки вимий!
До вечора Анатолій сходив у перукарню. Зайшов у свою квартиру. Забрав якусь одежу. Мати тут же почала приводити її в порядок.
Ввечері прийшов батько з роботи. Сіли, як бувало раніше, всі разом і проговорили до самої ночі.
Спати він ліг у своїй кімнаті, де пройшли дитинство і юність, але заснув не одразу:
«Завтра потрібно сходити в поліклініку. Потім на роботу. А ввечері»
Ось з думкою про наступний вечір він і заснув далеко за північ.
Наступного дня Анатолій зранку пішов у поліклініку. До обіду походив по кабінетах. Після обіду сходив до себе на роботу, якраз була його зміна.
Ти куди? поцікавився батько.
Тату, пам’ятаєш давно-давно, коли я ще в четвертому класі вчився. Ти мені кулон зробив для подарунка однокласниці?
Некрасивій Оксані Коваленко? Пам’ятаю.
Пам’ятаєш, ти ще сказав: «Виростеш, може ще й закохаєшся в неї».
І це пам’ятаю.
Тату, Оксана зараз хірург. Це вона робила мені операцію. І вона досі носить на шиї той кулон.
Ось це так!
Тату, твої слова збулися. Я йду до неї!
Двадцять сім років не так уже й багато для початку життя з коханою людиною.
