Олено, Даниїл вже сказав тобі? заговорила свекруха. Слухай! Прибуде до двадцяти гостей. Тому готувати розпочнемо ввечері. Я приїду заздалегідь, десь на шосту, у самий вечір.
Що? Ввечері? скептично перепитала невістка. Ні, я на таке не погоджувалась.
Та зачекай. Я ще не закінчила. Даниїл уже отримав список продуктів, він обіцяв усе закупити.
Даниїл завжди підтримував свою старшу сестру Марічку. До тридцяти років вона вже встигла двічі вийти заміж і двічі розлучитися, і кожного разу винен був чоловік «не той попався». Їхня мама, Ганна Петрівна, з дитинства навязувала синові:
Сестрі треба допомагати.
І Даниїл допомагав. Грошима, коли Марічка «тимчасово» залишалась без роботи, ремонтом у її орендованій квартирі в Києві, нескінченними перевезеннями речей після чергового розлучення.
А потім він одружився.
Олена, його дружина, спершу терпіти змушувала. Але коли Марічка впяте за рік попросила «на кілька днів» їхню машину, бо її знову «підвела», Олена мяко, але твердо сказала:
Даниље, може, вже досить? Нам теж потрібна машина на ці вихідні. Я думала, що у нас були плани
Та що там треба робити? Пішки не вийде?
Ні. До дачі моїх батьків пішки не дістаєш. Вони для нас зібрали два відра огірків. Я думала, ти почув, коли я про це казала.
Так щось чув, але ти розумієш у Марічки термінова ситуація.
Знову? Яка саме?
Точно не знаю, замявся Даниїл, але їй більше треба.
Ні, Даниље. Цього разу так не буде! Або ти відмовляєш сестрі, або купуй мені машину. Мені набридло їхати на тролейбусі, коли чоловік з машиною міг би підвезти туди, куди треба.
Даниїл уперше задумався і вже хотів дзвонити сестрі, щоб відмовити, та Ганна Петрівна швидко повернула все на місце:
Ти що, через дружину сестру кинеш? Вона ж одна! Хто їй допоможе, крім тебе?
І Даниїл знову чинить, попри сварки з Оленою. Якось вони не розмовляли кілька днів, і Даниїл не витримав:
Що ти мовчиш?! Образилася, чи що?
Та невже? Тобі три дні знадобилось, щоб це зрозуміти? обурилася Олена.
Просто я не можу второпати на що саме?
Олена розсміялася з нерозуміння:
Справді? Не розумієш? Твоя сестричка забрала тебе на всі вихідні, бо їй треба було на дачу до подруги. Я думала, що ти лише її підвезеш, а в результаті лишився там на два дні. Тебе нічого після цього не турбує?
А що має турбувати? Трохи випили. Там був її колишній, з яким я нормально спілкувався. Треба було якось відзначити. Що я, як дурень, мав їхати? Це було б некрасиво.
Міг би хоча б зателефонувати.
Ти теж могла, кинула Даниїл.
Я й дзвонила! Тільки твій телефон був вимкнений. Уявляєш? Що я мала думати? Я вся на нервах, не знаю, де мій чоловік. А він просто вирішив відпочити від мене, злилася Олена.
Не вигадуй, відмахнувся чоловік і жестом показав, що йому дзвонять.
Даниїл вийшов на балкон і лише там взяв слухавку. Добре знав дружина не оцінить ще одну розмову з сестрою.
Привіт, братику! защебетала у трубці Марічка. У мене ювілей через два тижні! Тридцять років! Ну, ти зрозумів, так?
Даниїл обережно перевів погляд на Олену, яка саме розливала борщ.
Ну чого хочеш? спитав він.
Як ти одразу мене розумієш! засміялася Марічка. Хочу відсвяткувати у вас вдома! У тебе ж велика вітальня. У мене в орендованій тісно, а власниця свариться. А ресторан дорого в гривнях.
Може, все ж у кафе? Я тобі додам, скільки треба.
Ти що, з глузду зїхав?! обурилася Марічка. Це ж ювілей! Ти хочеш, щоб я витрачалася на оренду, коли у тебе є квартира? І додавати тобі доведеться. Бо я ж не дочка мільйонера.
Дай я спершу з Оленою поговорю. Це ж і її квартира. Може, в неї були свої плани.
Пізно! перебила його сестра. Я вже всім сказала, що свято буде у вас. Звільни квартиру на весь день, добре? Мама каже, що все приготує.
Даниїл зітхнув і прикрив обличчя рукою. Поки намагався вигадати, як вийти з ситуації, телефон знову завібрував. Цього разу повідомлення від матері.
«Марічка сказала скласти меню. Ось список страв. Продукти теж треба купити. Скажи Олі, щоб допомогла. І з приготуванням теж не завадить.»
Тим часом Олена, нічого не знаючи про майбутній ювілей, зручно вмостилася в кріслі з телефоном. Вона збиралася подивитись улюблений серіал. Коли Даниїл увійшов до кімнати, опустивши очі, вона все одразу зрозуміла.
Ну і що цього разу? спокійно запитала вона, поставивши серіал на паузу.
Олено, слухай У Марічки ювілей, розумієш. Тридцять років. Це ж дата. Вона хоче відзначити.
Олена підняла голову.
Ну то хай святкує. Ми їй що, забороняємо?
Даниїл почухав потилицю.
Та річ не у тому. Вона хоче святкувати у нас.
Що?! Олена підскочила з крісла. У нашій квартирі?
Так, лише один вечір. Каже, ресторан дорого, а в неї вдома тісно
І що? Ти погодився?
Я сказав, що спершу поговорю з тобою! Але Марічка вже всіх запросила. І мама меню складає
Олена заплющила очі й важко вдихнула.
Даниље, ти точно доросла людина? Чи просто передавач бажань Марічки?
Та що ти починаєш?
Я починаю? з іронією в голосі Олена показала йому телефон. А нічого, що мені ніхто навіть не подзвонив? Це, взагалі-то, моя квартира, а не транзитна точка для твоїх родичів. Марічка хоче святкувати в моєму будинку, я маю їй допомагати, ще й твоїй мамі асистувати і при цьому мене навіть не спитали?!
У той момент у Олени задзвонив телефон.
О, а ось і вишенька на торті, прошипіла вона. Твоя мама, помахала телефоном перед обличчям чоловіка.
Олено, Даниїл вже сказав тобі? заторохтіла свекруха. Дивись! Буде до двадцяти осіб. Тому готувати почнемо ввечері. Я приїду десь на шосту, напередодні.
Що? Ввечері? скептично усміхнулася невістка. Ні, я на таке не підписувалась.
Та почекай. Я ще не закінчила. Даниїл вже має список продуктів, він обіцяв усе купити.
Припустимо кинула Олена. А гроші? Де ми візьмемо на все це? Потрібно 7тисяч гривень.
Даниїл обіцяв допомогти, коротко відповіла Ганна Петрівна.
Ага. Тобто з моєї квартири ви хочете зробити ресторан, і ще й платити за банкет маємо ми? Олена вже не стримувалась.
Марічка ж вам не чужа! Невже важко один день допомогти, щось на кухні порізати, салатики, канапки Ти ж господиня в будинку!
Ганно Петрівно, перебила її Олена, я щойно дізналася про свято. Я не давала дозволу святкувати день народження Марічки в моїй квартирі.
Що ти все «моя квартира». Ви з Даниїлом подружжя. У вас усе спільне! різко відповіла свекруха.
Та не кажіть. Якби квартира була Даниїлова, ви б так не говорили. Тоді я була б, вибачте, просто утриманкою.
Не кажи дурниць. Все, розмова закінчена. До пятниці треба закупити все необхідне, кинула Ганна Петрівна і вимкнулася.
Це що було? запитала Олена в чоловіка, почувши короткі гудки.
Досить уже грати жертву! нарешті заговорив Даниїл. Тобі вже сказали, що ти не права. Признай свою помилку й припини впиратись.
Олена була в шоці. Вона встала, підбігла до шафи і мовчки вийняла велику спортивну сумку. Потім зайшла в спальню, відкрила комод і монотонно почала складати футболки й джинси Даниїла.
Тим часом Даниїл вважав себе переможцем. Гучно відкрив холодильник, дістав пляшку «Оболонь» і, як ніби нічого не сталося, вмостився перед телевізором у вітальні.
Йому здавалося, що Олена просто «охолоне», і все повернеться до норми. Трохи обуриться заспокоїться. Даниїл навіть увімкнув футбол, думая, що Олена зайде і покличе його вечеряти. Але він помилявся.
Через півгодини Олена стояла в коридорі з пакетом у руці, а поруч спортивна сумка, доверху набита речами чоловіка. Даниїл вийшов із вітальні, щоб піти до холодильника, та побачив дружину.
Це ще що таке? пробурмотів він. Що за театр ти влаштувала?
Олена холодно подивилась на нього:
Це не театр, Даниље. Це кінець. Я більше не збираюсь бути тінню у власному житті, підслуховуватись у своїй квартирі і тлом для забаганок твоєї мами й сестри. Хочеш бути хорошим сином і братом будь ласка. Повернись до мами, готуйтесь разом до свята. Впевнена, вона з радістю виділить тобі куток у своїй вітальні.
Ти серйозно? він зробив крок до неї. Я ж не повернусь.
Абсолютно серйозно, кивнула Олена. Я не хочу, щоб ти повертався. Я терпіти більше не можу, бо в мене вже немає питань до себе. Але мене досить. Якщо ти за три роки не навчився мене поважати далі буде гірше.
Олено ти не можеш отак усе зруйнувати! В одну мить!
Неможливо зруйнувати те, що вже розвалилось.
Даниїл гмикнув, все ще не розуміючи, що Олена остаточно вирішила.
І так, додала Олена, усі твої сорочки й джинси тут. Можеш не дякувати. Виїжджай прямо зараз.
Він хотів щось сказати, та Олена відчинила вхідні двері. Даниїл стояв, налитий гнівом. Щоки пекли, губи стисли. Він ще сподівався, що Олена здасться, та її холодна рівновага лише підпалювала його.
Ну і дупа! крикнув він. Думаєш, знайдеш кращу? Таких, як я, ще пошукати!
Олена хмикнула і зробила крок назад:
Таких, як ти, справді пошукати І слава Богу.
Ти ще пошкодуєш! вигукнув Даниїл, схопивши сумку. Приповзеш на колінах, коли зрозумієш, що ніхто навіть не захоче з тобою говорити! Без мене ти нікого!
Якщо «ніхто» це людина, яка живе у власній квартирі, працює, не обслуговує старших родичів чоловіка й не терпить хамства, то мені подобається бути «ніким».
Даниїл пішов, а Олена залишилась одна. Вона глибоко вдихнула, підходить до вікна, відсуває фіранку і спостерігає, як колишній чоловік кладe сумку в багажник таксі.
Минуло кілька місяців.
Процес розлучення був болісним. Даниїл намагався виглядати, ніби Олена жадібна і меркантильна. Головна сварка боротьба за авто, куплене під час шлюбу. Він стверджував, що заплатив за нього сам, а Олена просто їхала.
Пане суддя,Суд, вислухавши докази, ухвалив, що автомобіль є спільною власністю і поділив його порівну між колишніми подружжям.
