Ти знаєш, я вже піввіку живу сама. Ні, колись була заміжня, та мій чоловік, Петро, вийшов з дому через рік після шлюбу. Тоді я лише що народила маленьку дівчину. Наостанок Петро залишив нам трьохкімнатну квартиру в центрі Києва хоч би так, посправжньому вчинив. Другий раз одружатися я не планувала, і й не була готова.
У мене росте Оленка, і треба було її на ноги поставити. От і клопотів по горло. Я віддавала всі сили, та все ж Оленці бракувало батьківського плеча, а я вже не могла його додати. Тому з часом донечка почала надто привязуватись до всіх хлопців, з якими знайомилась чи мала стосунки. Не всім до вподоби така навязливість. Часто доводилося мене заспокоювати, лагодити її розбите серце. Але, як кажуть, Бог хороший, і незабаром Оленка зустріла свого чоловіка.
Данило виявився щедрим і добрим, і я лише мріяла, щоб Оленка з ним одружилась. Він шанував і мене, і мою доньку. Що ще треба? Я вважала його ідеальним зятем. Але казка не завжди триває. Через пів року після весілля Данило різко змінився.
Тим часом я доглядала за матусею, що ще жила у нас. Вона народила мене рано, так само, як я Оленку, і ще змогла побачити онучку. Але саме тоді маму зняло хворобою. Знемога взяла її так, що довелося брати її до себе і піклуватись щодня. Куди інкуди їй підуть ніде, бо мама жила зі мною. Зятеві ця ідея зовсім не сподобалась.
Що саме його розчарувало, я не розумію. Я ж не змушувала його доглядати за старенькою, усі турботи лягали на мої плечі. А мамка не була особливо вимогливою. Не зрозуміло, чому зятеві це не подобалось.
З часом усе тільки погіршувалось. Оленка перейшла на бік Данила, і тепер вони обидва мене уникають. Колись сиділи ми за одним столом, а тепер діти ховаються в своїх кімнатах. Я намагалась поговорити з донечкою, та марно вона мовчить і лише відмовки шукає.
Не підбадьорювали мене й онуки. Кажуть, що живуть лише для себе. Спочатку я натискаала, потім відпустила їхні справи, вони самі розберуться. Проте Данило став мені набридати. У нашому будинку він поводився, як господар, хоча сам пальцем не підняв, щоб щось відремонтувати чи докупити нове. Зате часто пропадав із друзями в клубах. Я не розумію, куди зник той чудовий зять, яким я його спочатку бачила.
Здається, тепер він показав свою справжню натуру.
Щотижня Данило ставав все нестерпнішим. А потім настав Новий рік, і він відмовився святкувати його з нами. Забрав Оленку до окремої кімнати, і вони святкували без нас і без мами. Опівночі донька ще вийшла поздоровити, а її чоловік навіть носа не висунув.
Наступного дня він повідомив: «Ми з Оленкою продаємо будинок твоєї матері і купуємо собі окрему квартиру». Я навіть не знала, як реагувати. А вони ж живуть у мене вже півроку, а вже й мій кошт? Чи не досить?
Ні, я так не думаю. Заробіть самі собі квартиру. Це будинок моєї матері, нічого продавати не будемо. Це її власність, і вона сама з цим розбереться, сказала я, обурена.
Данило це не сподобалося. Того ж дня він зібрав свої речі, взяв Оленку і поїхав до своїх батьків.
Більше сумно, що донька навіть не заперечила словом, але це її життя. Якщо вона вважає, що так їй краще, нехай живе з Данилом.
Чи вчинила правильно жінка?
А на твоєму місці що б ти зробив?
Друзі, якщо хочете ще більше історій залишайте коментарі і не забувайте ставити лайки. Це надихає писати далі!
