Гаразд, хлопці, рибалка зачекає, сказав Олександр і схопив підсак. Треба врятувати бідолашку.
Олександр керував човном по спокійній гладі Чорного моря, а його пасажири туристи з Одеси запалися кидати вудки. День був чудовий: яскраве сонце, мякий бриз і риба клювала охоче.
Олександре Володимировичу, а он там щось пливе? раптом вигукнув один із відпочивальників, вказуючи вдалечінь.
Капітан примружився, вдивляючись у далечінь:
Наче птиця Хоча ні, щось дивне.
Коли човен підплив ближче, усі здивовано переглянулись. У воді, ледве тримаючись на поверхні, відчайдушно борсався кіт. Рудий, мокрий, зовсім втомлений.
Ну і ну! похитав головою Олександр. Як він тут опинився? До берега ж півтора кілометра!
Може, випав з човна? припустив один турист.
Або течія його знесла, додав інший.
Кіт жалобно нявкнув і спробував поплисти до човна, але сили в нього залишалися все менше.
Гаразд, хлопці, рибалка зачекає, повторив Олександр і схопив підсак. Треба врятувати бідолашку.
Витягти кота виявилось нелегко він злякався, дряпався, кидався з боку в бік. Зрештою його підсунули до сачка, і тваринку вдалося обережно підняти на борт.
Бідолаха зовсім знесилений, зітхнув Олександр, загортаючи тремтячого кота в стару куртку. Скільки ж він пробував триматися у воді?
Кіт притиснувся в куточок палуби і дивився на людей обережними, наляканими очима. Мокра шерсть розпливалася, вуса звисали.
Який красень, розчулилась дружина одного з туристів, Олена. І зовсім молодий.
Треба показати його ветеринару, занепокоївся Олександр. Хтозна, скільки він випив води.
Ветеринар оглянув кота і заспокоїв усіх:
Здоровий, хоч і виснажений. Зневоднений, наляканий але живий. Відпочине десять днів і буде як новий.
А може, власників пошукати? запитав Олександр.
Можна оголошення розмістити, сказав лікар. Проте, схоже, він бездомний. На вигляд вуличний.
Олександр забрав кота додому. Його дружина Галина тепло зустріла нового «гостя»:
Ой, який худючий! Зараз ми тебе відгодуємо!
Перші кілька днів кіт ховався під диваном, вилазив лише, коли його годували. Потроху став досліджувати нове житло. Через тиждень вже муркотів, коли Галина лагідно гладила його по спинці.
Знаєш, промовив Олександр до Галіни, може, залишимо його у нас? Навряд чи господарі знайдуться.
Я не проти, усміхнулася Галина. Давно мріяла про кошеня. А як називатимемо?
Удачливий, одразу відповів Олександр. Не кожному вдається вижити в відкритому морі.
Кіт, почувши нове імя, підняв голову і голосно нявкнув, ніби схвалюючи вибір.
Минув місяць, і Удачливий повністю став членом родини. Він зустрічав Олександра біля порогу, грівся на колінах у Галіни, вправно просив рибку на кухні. Тільки воду досі уникав навіть до миски підходив обережно.
У нього, мабуть, психологічна травма, казала Галина сусідам. Після такого не дивно.
А може, це доля так розпорядила? міркувала сусідка Тетяна Миколаївна. Прямісінько до вас приплив.
Олександр лагідно почухав кота за вушком:
Може, й справді доля. Добре, що того дня ми вирішили піти на рибалку. А то б
Рудий притулився до його руки і задоволено замуркотів, ніби говорив: «Все буде добре. Я тепер з вами. Назавжди.»
І Олександр з Галиною мовчки погоджувалися.
Допомога, надана в потрібний момент, часто перетворюється на найнеочікуваніше щастя. Порятунок може зявитися там, де його не шукаєш, а справжня удача сама пливе назустріч. Головне не пропустити той момент, коли хтось потребує нашої руки.
Бо саме в такі хвилини в життя входить нове, несподіване кохання, а найміцніші звязки народжуються саме у важкі часи.
