Оле́сько! Де ти сховалася?! Тільки дай мені тебе знайти! Ти можеш не повертатися додому! Чуєш мене?! Не випущу!
Маленька дівчинка років пяти, що приховалась у зарості лопухів біля огорожі скромного сільського будинку, сиділа на сонячно прогрітій землі, закривши вуха ладошками, і тихо нашипувала щось собі під ніс.
«Кличи!», шепоче вона.
Оле́ська не чує!
Якби тільки можна було закрити очі й не бачити величної красивої жінки, яка стояла на ґанку бабусиного будинку! Але не можна! Інакше вона знайде Оле́ську. Так вже було. Тоді Оле́ська сховалась за будкою Шарика й сиділа дуже-тихо, так що навіть заснула. А прокинулась, коли отримала важкий шлепок, а потім так потягли за вухо, що Оле́ська боялася навіть доторкнутись до нього. Це боліло!
Красива жінка не мати Оле́ськи. Це тітка Настя, сестра мами. Тітка не любить Оле́ську, бо вважає її «безбатьковою». Що це означає, Оле́ська ще не знає, лише здогадується. Питала у Сашка, сусіда. Сашко вже підрос, йому одинадцять років, і він розуміє набагато більше, ніж Оле́ська. Сашко сказав, що «безбатькова» означає, що дитина нікому не потрібна, бо у неї немає ні батька, ні мами. Є лише тітка і стара бабуся. Бабуся помре, і Оле́ська залишиться у тітки, а та цього зовсім не хоче у неї і так достатньо власних дітей.
Чому я отримала таке покарання?! Мамо! Чому ти мовчиш? Це ж все твої провини! Балувала Наташку, поки та не принесла зайвих проблем, а тепер що робити?! У мене квартира не резинова! Тісно, наче селедка в бочці! Я, чоловік, двоє дітей і свекруха і все це в двох кімнатах! Куди її ставити? І навіщо?
Не можна так, Настя! Вона ж твоя родичка!
Вона мені нічого! Я її не просила народжувати! І Наташці казала, що з її «коханим» нічого не вийде! Чи була я права? Звичайно! Тепер Наташа не живе, а той хлопець зник, наче чорт у ранковому сонці!
Дитина чим перед тобою винна?
Нічим! Тягар Не можу, мамо, розумієш? Сил немає! Свої діти шалені Не вдасться їх притулити! Б’юсь, б’юсь, намагаючись хоч якусь зайву копійку заробити, а все даремно! Тобі щось розбити в школі, інша нові джинси просить А звідки візьму гроші?! Ось вже знайшли «мільйонера»! Батько їх не встигає! Заробляє і ходить як гоголь! Я в сімї до копійки! А в нього там і справді копійка, яку навіть не бачить його це не хвилює! Я на двох роботах працюю, а він на одній втомлюється, бідненький! А його робота не бє лежачого! Сидять у колі і кудись плюють полдня, доки начальник не вдарить по шиї! Тоді підуть, трохи пошкодяться. І задоволені! Як жити, мамо?!
Пробач, донечко, що нічого не можу тобі дати А здавати в дитячий будинок живим родичам це гріх!
Гріх, мамо, не мій!
Хто ж сперечатиметься!
Не зможу її полюбити, розумієш це чи ні?!
Та й не треба! Головне, щоб у сімї жила! Соромно Ох, Настя Хіба ти не казала, що легше жити, коли тебе люблять? Ось і їй потрібно, щоб любили Жива душа
Душа Душу, мамо, баснями про кохання не нагодуєш, якщо вона жива! Вона все одно попросить. А звідки брати? Не скажеш? І про кохання ти не розмірковуй! Минуло вже час, коли вона мені була потрібна! Досить! Діти виросли Стали розумніші
Оле́ська лише частково зрозуміла цю розмову, яку слухала, заховавшись під бабусиним ліжком, але запамятала майже все. Вихователі в дитячому садку завжди її хвалили. Говорили, що память у неї добра. Оле́ська тому старається. Слухає уважно, а потім може переказати всевсе слово в слово!
Оле́сько! Скільки можна кликати?! Якщо не зявишся, підеш голодна спати! тітка Настя знову зявилась на ґанку, та лише на мить.
Бабусі стало погано, і її стогони чула Оле́ська навіть у своєму схованці, хоча огорожа і лопухи були далеко від будинку.
Нехай голодна! Тільки не битою! Оле́ська знає, навіщо їй потрібна тітка. Тітка зранку наказала Оле́сьці вимити половину підлоги і сходи на ґанку. А Оле́ська забула. Заради гри Сашко подарував їй стару червону машинку без одного колеса. Оле́ська раділа! Іграшок у неї мало: стара лялька Маруся, якій бабуся зшила сукню з носового хустка, ще не лежала і не плакала. І сірий зайчик з одним оком. Його Оле́ська любила найбільше. І мамини бусинки сині, красиві, які тато подарував мамі. Бабуся казала, що на базарному дні вони вартують копійку. Оле́сьці все одно, скільки вони коштують. Вона викладає нитку з бусинками на сходи ґанку, і це для неї і море, і гори, і дракон, наче в тій книжці, яку не можна брати з полиці. Бабуся не дозволяє! Говорить, що Оле́ська може її порвати.
Це образливо! Оле́ська ніколи книг не рвала! Вони їй подобалися! Навіть ті, що без малюнків. Букви вона ще не знає всі, лише три вже вивчила. Коли бачить їх у книжкових рядках, дуже радіє. Якщо їх познає, то і інші навчиться, коли вивчить! Потрібно лише трохи постаратись.
Вечір накриває двір легким покривалом темряви. Над вухом дзижчать комарі, і Оле́ська зітхає. Час іти. Їсти, мабуть, вже не дадуть, та тітка Настя вже кілька разів бігала тудисюди по двору, ділячись справами, і втомилася. На Оле́ську у неї вже сил не залишиться. Немножко поругається і все.
Оле́ська виходить зі схованки і крокує до ґанку. Там уже сидить на сходах похмура тітка Настя.
Зявилась? О горе моє Де ти лазила?! Вся чумазна Іди в будинок!
Оле́ська видихає. Сьогодні її вже не будуть лаяти. Навіть дорослі втомлюються від крику. Можна піти до бабусі, притиснути щічку до її сухої, теплої руки і трохи зачекати. Біль відступить, залишаючи бабусі спокій, і вона пожалкує Оле́ську. Це головне за весь день легке дотик, тихий шепіт і слова
Люблю тебе, моя маленька! Люблю
Більше нікого не говорив таких слів. Мама не встигла, а тітка Настя, здається, і не знала їх. Оле́ська колись чула, як вона докоряла бабусю, що та «маленьку» говорить, а «власній дочці» ніколи не казала.
Оле́ська не вірить. Не може бути так. Дорослі дивні. Погані памятають, а хороше забувають. Оле́ська навіть спитала тітку, навіщо вона так робить. Це ніби розчісувати рану. Зірвеш корочку боляче. І так багато разів, доки рана не загоїться Але навіть коли загоїться, якщо рану часто розчісувати, залишиться шрам. Запитують навіщо тоді? Бо «руки чешуться»! Так бабуся каже, і лаяє Оле́ську, коли вона так робить. Цікаво, а коли не люблять, то що болить? Душа? Бабуся казала, що так. І що ж тоді чешеться в душі, що дорослі постійно хочуть себе поранидивно це.
Якби Оле́ська запитала, що треба робити, щоб усім було добре, вона сказала б бабусі: «Я тебе люблю!», і пожалкувала б її, бо Оле́ська жаліє вечорами. Це так просто! Взяти і пожалкувати! А тітці Насті Дозволити бабусі це зробити Тітка Настя сильна! І дуже розумна! Але Оле́ська її жаліє Бо, судячи за словами тітки, ніхто її не любить І не любив ніколи. Хибно, звичайно, що ніхто. Але вона не плакала б уночі в подушку, якби її любили! Оле́ська знає, бо сама плаче Знає, що коли бабусі не стане, її теж ніхто не полюбить
Бабуся погладила Оле́ську по голові, сказала свої слова і відпустила.
Іди, дитинко! Спати час!
Оле́ська звикла слухатися. Вона обертається і йде, не помічаючи, як бабуся хрестить її в спину, щось шепоча.
Дуже хочеться попити, і Оле́ська крадеться на кухню, шукаючи, чи там тітка Настя.
Вона там
Що ти?
Водички
Багато тобі з тієї водички ворчить тітка і наливає склянку молока, ставлячи перед Оле́ською тарілку з картоплею і великим куском хліба. Їж! Я воду нагріла. Спершу помию маму, а потім тебе. Чумазна, як маленька чортеня!
Тітка Настя, проходячи повз Оле́ську, автоматично гладить її по голові, і дівчинка раптом робить те, про що давно мріяла. Спускається зі стільчика і обіймає тіткині ноги. Високо не дотягнутись.
Що ти? тітка Настя, спантеличена, відштовхує Оле́ську. Що?
Я тебе любити буду. Якщо ніхто не хоче Можна?
Питання лишається без відповіді. Тітка Настя плаче і втікає з кімнати, відштовхнувши Оле́ську. Але Оле́ська розуміє: це нічого не страшно Тепер можна спокійно поїсти і випити молока. А тітка Настя плакатиме і заспокоїться. Їй вже не так боляче Сильно не полегшить. Оле́ська теж це знає. Але навіть трохи полегшить це вже добре! Бо Оле́сьці достатньо тієї хвилини поруч з бабусею ввечері, щоб думати не про погане, а про добре Можливо, й тітці Насті так вдасться? Коли людина думає про добре, їй завжди легше, навіть якщо хтось її ображає.
Тітка Настя повертається на кухню, наливає в таз теплої води і миє Оле́ську. Мовчить, не кричить. Губкою трохи терти, ніби іншим способом. Легенько Не так, як звично.
Іди! Лягай. Пора!
Коротка команда, і Оле́ська вдихає. Може піти в маленьку кімнату, де стоїть її ліжечко, під легку ковдру, сховатися під нею і тихотихо поговорити з мамою. Оле́ська кожного вечора розмовляє з нею, покроково про все. Бабуся колись сказала, що це добре. Правильно. І мама її чує. Ось Оле́ська і говорить з нею. Сьогодні, наприклад, треба буде розповісти мамі про тітку Настю. А ще про те, що завтра вранці Оле́ська встане раніше і вимитиме сходи на ґанку, як просила тітка. Оле́ська любить порядок. Лише іноді забуває, що треба робити.
А вранці Оле́ська нічого не встигає, бо ранорано її будить тітка Настя, цілуючи, що зовсім дивно, і вигоняє з будинку, куди вже чекає сусідка бабусі.
Хай вона буде поки що. Нічого їй тут не треба
Прощатисято дозволиш?
А треба? Поки не побачила памятатиме живу. Ще маленька
І це правдиво. Добре. Я її нагодую і підйду допомагати.
Дякую
Через кілька днів Оле́ська їхала автобусом з тіткою Настею в місто.
Бабусин будинок вона більше не повернеться. Його продадуть через рік, і тітка Настя скаже Оле́сьці, що вона тепер її дочка. Тепер уже офіційно. Слово Оле́сьці незнайоме, але звучить подобаТоді Оле́ська зрозуміла, що справжня сила це вміння любити й прощати, навіть коли навколо лише тіні, і що саме ця любов робить її душу світлою, незважаючи на всі випробування.
