Людмило, не поспішай, ще раз подумай, застерігала її тітка Ганна. А що, якщо не вдасться? Подивись, які діти зараз. Ти ж сама ще дитина лише що дев’ятнадцять відзначила. А Кірюша тринадцять. Оце саме «підлітковий» вік для хлопців. Якщо почне грати в дурня, що робитимеш?
Тітко Ганно, я не можу дозволити, щоб мій брат потрапив до дитячого будинку. Я знаю, що буде нелегко, проте спокійно спати не зможу, постійно думатиму про нього: чи здоровий? Чи ситає? А чи не будуть його ображати? відповідала Людмило.
Нещодавно вони втратили матір. На поминку зібралася небагата родина: дві сестри мами Олена та Ірина, двоюрідний брат з дружиною і шестнадцятирічна племінниця донька Ірини. Прийшли ще дві жінки з маминого робочого колективу і її подругатітка Олена.
Після поминок залишилися лише родичі, які мали вирішити, як жити далі дітям. Лише з Наталею було просто їй дев’ятнадцять, щойно закінчила другий курс економічного факультету. Стипендію отримує, доведеться підробляти, буде важко, та й виживе.
А що робити з тринадцятирічним Кирилом? Як завжди, ніхто із родини не зміг його прийняти.
Ми й так живемо в тісноті: у двокімнатній хрущовці я з чоловіком, двоє хлопців і теща. Куди ще одного? пояснила тітка Ганна.
Ми переїхали, а Бориско знову вкотився в запой його просто звільнили з роботи минулого тижня. Це триватиме щонайменше місяць. Ми з донькою закриваємо його вночі в спальні на ключ. Хіба можна дитину тримати в такій умовах? скаржилася Ірина.
Двоюрідний брат коротко відказав:
Своїх троє.
І от, якщо старша сестра не зможе оформити опіку, Кирило прямісінько попаде в дитячий будинок.
Самого Кирила на цьому сімейному зібранні не було. Він сидів у дворі на дитячій площадці. Поруч на лавці вмостився його приятель Максим. Хлопці мовчали.
Вже давно обговорюєте? спитав Максим.
Два години. Людмилка хоче стати моїм опікуном, а її тітки відмовляють. Кажуть, що я хуліган, і вона зі мною не впорається, відповів Кирило.
А ти сам що думаєш?
Не знаю. Але в дитячий будинок я не хочу. Хочу залишитися вдома, ходити до школи і грати у футбол.
Тітки, намагаючись відговорити Людмилу від «дурної» задумки, вичавили останні аргументи:
Людмо, ти ж молода, треба думати про майбутнє створювати сімю, мати дітей. А Кірилю буде у тебе, ніби гиря на шию який чоловік захоче дівчину з таким «надлишком»? запитала Ірина. Не втрачай часу, оформляй брата в дитячий будинок. Ти його там відвідуватимеш, коли захочеш навіть під час канікул. Ми ж про тебе думаємо. А Кирило всю твою життя зіпсує.
Помітивши, що дівчина непохитна, тітка порадила:
Продавай цю «трешку», купи собі з Кирилом щось скромніше, а різницю використай на прожиття, поки навчаєшся.
До вечора всі розійшлися. Людмило кликала брата додому:
Іди, хоч нормально поїш, весь день кусався.
Кирило їв, а сестра сіла навпроти, так, як колись робила мати.
Ну що, Кирилочко, впораємось? спитала вона.
Він кивнув без слів, не піднімаючи очей від тарілки.
Наступного дня Людмило почала шукати роботу. Що вона могла собі дозволити після другого курсу? Розсилала резюме на позиції менеджера, помічника бухгалтера, та й жодної відповіді. Знизила планку, стала відгукуватись на вакансії продавцяконсультанта. Відвідала два інтервю; в одному, здавалося, домовились, проте коли дізналися, що вона планує навчатися заочно, відмовили:
Тоді два рази на рік треба буде звільнятись на сесію, а хто працюватиме в цей час?
Людмило, звісно, розчарувалась. Єдиний варіант каса в супермаркеті поруч з будинком. Її сусідка там працює і запевнила, що її візьмуть працювати нікому не залишилось.
Повертаючись додому, вона зустріла колишню вчительку математики Ольгу Сергіївну. Зараз вона класний керівник Кирила.
Ольга Сергіївна знала про їх сімейну ситуацію, пообіцяла допомогти з оформленням опіки надати всі потрібні довідки. Вона підказала Людмилі:
Невдовзі наш секретар йде у декрет. Місце тимчасове, але доки вона буде в пологах і три роки доглядатиме за дитиною, ти саме зможеш закінчити навчання. Зарплата мала, та поруч з домом, а Кирило завжди на погляді.
Людмило отримала роботу, перейшла на заочне навчання. Зарплата була скромна, проте пенсія Кирила і допомога опікуна дозволяли жити скромно, не в бідності.
Кирило був звичайним підлітком, тому траплялися й образи, і непорозуміння. Брат іноді ображався, що Людмило надмірно контролює його, а вона боялася, що не впорається з вихованням, і Кирило потрапить у погану компанію.
В цілому жити вдавалось нормально. У кожного були свої обовязки. Людмило готувала, прала, Кирило прибирав квартиру, вивозив сміття, мив посуд, міг сам зайти в магазин без проблем.
Але в одному тітка виявилась права: Вадим хлопець Людмили, з яким вона зустрічалась майже рік, був не в захваті від того, що вона взяла на себе відповідальність за молодшого брата.
Я не розумію, навіщо тобі ця «вантажність»? Жила б собі спокійно, вчилася, як усі, а ти геройська? А я не готовий бути героєм. Минуло вихідних ми поїхали на турбазу, ти відмовилась не могла залишити брата. І я їхав один, як дурень. Лешка запросив мене на дачу на день народження ти знову відмовилась. Мене це не влаштовує.
Отже, з Вадимом розійшлися. Спочатку розчарувалась, а потім подумала: «Навіщо мені такий егоїст?».
Але в самоті Людмило не залишилась допомогла їй знайти щастя саме молодший брат.
Кирило продовжував займатися футболом у спортивній школі. Коли йому було чотирнадцять, тренер поставив його у основний склад, і він грав і у підготовчих, і у виїзних матчах.
Того дня грали проти команди з сусіднього міста. Людмило прийшла підбадьорити брата. Все проходило чудово, Кирило навіть забив один з трьох переможних голів. На останніх хвилинах матчу підскочив ногу.
Надали першу допомогу в медпункті стадіону, а помічник тренера запропонував підвезти їх додому.
Не знав, що у Кирила така молода «мама», сказав він.
Це не мама, а сестра, виправив його Кирило.
Наступного дня Ігор так звали помічника тренера подзвонив Людмилі, щоб дізнатись, як почувається її молодший брат.
А потім ще раз. Запросив під каву, потім на побачення.
Через рік відсвяткували одночасно два події весілля Людмили та Ігоря та вступ Кирила до спортивного коледжу олімпійського резерву.
Ось таке звичайне життя, сповнене і печалей, і радостей.
