Колись давно, коли я ще памятаю, у селі Березівка під Волинським краєм живала Ханна Андріївна. Вона була сама після того, як її чоловік загинув на трасі ще два десятиліття тому. Двоє дітей залишили її: старша донька Олена, і молодший син Костянтин. Олена народилась, коли матері лише сорок, а Костянтин прийшов у світ, коли вона вже була в зрілому віці; між ними пятнадцять років різниці, різний характер і різний шлях.
Одного дня, коли Костянтин повернувся до хати, Олена, піднявши голос, крикнула:
Як це продати?! запитала вона, поглядаючи на сина. А де ж мені жити? У підїзді? На вокзалі? Чи ти вирішив мене здати в будинок для людей старих?
Мамочко, навіщо ти знову починаєш зітхнув Костянтин.
Чи ти хочеш мені коробку від пральної машини підкинути? піднявши голос, сказала вона. Ти що, розум втратив, Костю?!
Не піднімай голос. Я просто пропоную поговорити про можливості
Що обсуджувати?! Дім це не товар, який можна продати, коли важко! різко схвилилася вона від столу. Я тут народилась, ти тут виріс. А ти вирішив виставити його на продаж!
У цей момент без стуку зайшла сусідка, Лідія Василівна.
Гаю! Що ти, ніби вкопана, сидиш? Ти ж казала, що цього року засієш усі грядки, адже минулої зими ледь не підкопалася! Де твої плани по господарству?
Лідо, я намагалася, чесно опустила погляд Ханна. Садочки тільки проросли, а я не в змозі їх знищити
Що ти, знищувати! Я ж тобі ще місяць тому дала номер Ігоря, тракториста з Лиманівки! Він би тобі все поле переорав і підживив! Засади щось корисне, а не лише троянди, які в твоє молодецьке серце…
Костя казав, може, влітку приїде з друзями. Шашлики, вогнище. А у мене бузок, троянди
Ось і твої «троянди»! підсміялася Лідія. За останні пять років твій син три рази приїжджав. І то з пивом, а не з мангалом.
Він працює. У нього справ багато
А зиму, памятаєш, як замело? Ні продуктів, ні ліків! Добре, що я зайшла. А твій «працьовитий» син де був? Навіть не додзвонитися!
Він завжди приїжджає, коли кличу
Ханно, ти, як дівчина: віріш і чекаєш. А час минає. Треба думати головою, а не серцем. Грядки зараз потрібні, а не кущі троянд!
Може, я дійсно зроблю грядки. Там, де бузок вже зростав
Ось правильно. А що чуєш від донечки?
Як завжди. Костя іноді з нею говорить про день народження, Новий рік Ось і все спілкування.
Твій Костя все рідше зявляється, і турботи менше. Не хочу нагнітати, проте далі буде лише тихіше
Ханна Андріївна проживала у хуторі Березівка, недалеко від Волинська. Коли її діти підросли, вона залишилась сама. Олена, найстарша, була розсудливою, рано навчилася прати й готувати. Костянтин же з’явився пізніше, коли матері вже за сорок. Він став її підтримкою, хоча між ними стоїть пятнадцять років різниці різні часи, різне виховання.
Олена першою поїхала з дому.
Мамочко, я хочу одружитися.
За кого? За того Романа з села? Не дам! У нього ні фаху, ні освіти, ні культури!
Це моє життя, мамо. Мені вже вісімнадцять.
Ти бачила його характер? Там душі не знайдеш все жиром заросло!
Не зовнішність важлива, він хороший, розумний. У місті йому запропонували роботу.
І ти з ним підеш?! А я тут одна?
Буду вчитися і жити.
Ханна плакала, благала, проте Олена, схопивши валізу і стрибнувши через вікно, зникла. Жодних листів, дзвінків лише зрідка чутки через знайомих.
Костянтин довго жив з матірю. Він облаштував двір: альтанка, гойдалка, мангал, газон, квіти. Жодних грядок, жодної картоплі.
Мамочко, навіщо тобі грядки? У нашому селі вже є магазин! Є і картопля, і кабачки, і зелень. Нащо тобі спину гнути?
Ну, у нас колись було, щоб своє було
Та це вже було! А тепер XXI століття!
Ханна погодилася. Жила скромно, та затишно. Костянтин привозив продукти, ліки, візи до лікарів. Потім зустрів Марисю, одружився, і Ханна прийняла її, хоча характери їх не збігалися, і вона не приховувала зневаги до сільського життя й особливо до свекрухи.
Під час чергового візиту Костянтин, як завжди, обійняв маму, виклав продукти, сів за стіл.
Мамочко, хочу поговорити. Є ідея Дуже вигідна.
Ти знову про бізнес?
Мамочко, у Березівці землю скуповують! Хочуть будувати котеджне містечко. Інфраструктура, все, як треба. Якщо продати наш дім із ділянкою можна купити гарну однокімнатку у Волинську. І залишиться стартовий капітал.
Почекай А я? Де жити мені?
Мамочко, не починай. Можна подумати про пансионат або оренду квартири. Не на вулиці ж!
Ти мене в квартиру?! З підвірям, де кожна билинка рідна?! Ти що, зовсім?! Це наш сімейний дім!
Мамочко, це просто дім. Старий, незручний. Поки ціна тримається треба продавати.
Ніколи! стиснула Ханна кулаки. Поки я жива, дім залишиться. І в заповіті тебе не внесу!
Костянтин різко підвівся, схопив ключі й вийшов, не попрощавшись.
Ханна вийшла у двір. На клумбі трояндовий кущ у піврозпуску. В одній руці лопата, в іншій сокира. Вирішила переорати клумбу під город, та не змогла зрушити ні куща, ні землі.
Все ще ніяк? голос Лідії пролунав за парканом.
Нема сил. Ні в руках, ні в душі.
Та вже пізно! Сезон змарновано. А твій Костя, може, й не повернеться.
Що порадиш?
Подумай тверезо. Оформи все правильно матимеш однокімнатну у Волинську. Лікарня поряд, магазин, тепло, сусіди. Цивілізація.
Ханна не спала всю ніч, розмірковувала. Вранці сіла на автобус і поїхала у Волинськ до Костя. Вирішила поступитися і поговорити спокійно.
Зайшла на третій поверх, завмерла під дверима. Зсередини почувся голос:
Віро, вона ж не хоче продавати! Вперта, як бульдозер!
Тоді йди вантажником! Чим мені бізнес тримати?! Ми на межі, а ти сюсюкаєшся! Хай згорить у своїй Березівці!
Ханна застигла, потім з люттю постукала.
Мамочко?! відкрив Костянтин.
Дякую тобі, сину, що вже мене поховав! її голос тремтів. Я їхала, щоб поговорити, помиритися. А тепер знай: не продам! Ніколи! Краще в землю зарою, ніж віддам під твій бізнес!
Мамочко
Геть звідси зі своєю відьмою! закричала вона. Хай її батьки квартири продають! А мій дім не чіпай!
Ханна розвернулася і пішла. Ніч провела на вокзалі. Вранці повернулася додому. Три дні лежала, потім зібралася, взяла сокиру, та не змогла наблизитись до куща.
Ранком у дворику хтось постукав.
Хто там?
Мамочко, це я. Олена.
Оленко?! завмерла Ханна. Донечко моя
Мамочко, як ти?
Та наче голос затремтів.
Костя дзвонив. Каже, ти з глузду зїхала, не хочеш дім продавати. А я йому: іди ти. Він подумав, що ти вже все А я зрозуміла час повертатися.
Доню але ж ми
Коли це було? У мене троє дітей. І тепер я тебе чудово розумію!
Діти?
Дві доньки і син. А Роман тепер стрункий, спортом займається, працює в ІТ.
А ти?..
Приїдемо на вихідні. Я принесу продукти, все, що треба. Тепер ми поруч, мамо.
А грядки?
Тепер тобі не потрібні грядки. Тепер у тебе онуки.
Ханна розплакалася і обійняла доньку. Так і залишилася вона, споглядаючи, як минуле розтануло в тіні старих троянд, а нове життя розквітало серед полів і памяті про рідний дім.
