Але ж ти розумієш, Калиничко, що на таких, як ти, не беруть у шлюб, спокійно промовив Олександр Гончар, є жінки для кохання і приємного проведення часу. Є ті, хто берегуть себе до весілля. На жаль, ти до таких не належиш.
Що саме в мені тобі не підходить, Олександре? Я ж смачно готую, виглядаю чудово, в домі чисто. Чи я тобі до вподоби як жінка? здивовано дивилась Калиника на чоловіка, якого колись називала коханим.
От саме це й погано! Ти вже «зіпсована». Зрозумій: таких, як ти, не беруть за дружин. З такими лише розвеселяються без зобовязань. А одружуються з дівчатами цнотливими, у яких ти перша. Щоб була готова ноги чоловікові мити і ту воду пити, як у прислівї, задоволений останнім словом, Олександр відвернувся до стіни і захропів.
Ще тиждень тому Калиничка сиділа в кавярні «Кава на Хрещатику» з подругами і ділилася планами: «Життя налагоджується. Тридцять вже не дівчина, а карєра, житло, авто, виглядаю чудово. Можна і заміж, і дітей народжувати!» Тим паче, кандидат уже був ніби з мрії. Олександр ніколи не був одружений, жив окремо, хоча квартиру придбав у Києві, поруч з мамою. Чотирнадцять років різниці, красень, доглянутий, майже без шкідливих звичок і з серйозною посадою. Суцільне везіння.
Познайомилися на роботі: Олександр прийшов до неї в стоматологічний кабінет пацієнтом, а вийшов уже з закоханістю. Калиника тоді працювала в поліклініці та в приватній клініці, тому особистого часу майже не залишалося. А він дарував квіти, не банальні троянди, а півонії в лютому! Запросив у ресторан і все закрутилось.
Тільки одне турбувало: уже другий рік стосунків, а пропозиції руки й серця не було. Подруги натякали: пора Калиничці заміж. Вона й сама це відчувала, тому зважилась на розмову. Підняла тему перед сном і почула, що вона «зіпсована», «не для шлюбу».
У голові не вкладається. Що він собі дозволяє?! Наступного вечора Калиника знову зустрілася з подругами в кафе «Квітка Саду» потрібна була порада.
Уявіть собі, дівчата, почала вона, він сказав, що я вже не та! Що на таких не одружуються!
Ти серйозно?! здивувалась Катерина. Та ти ж красуня, розумниця, самодостатня!
Каже, що лише на цнотливих одружуються. А я, мовляв, третій сорт бракована. І що мені тепер робити? У всьому іншому він мені підходить: розумний, з грошима, в ліжку все добре.
Калинико, кінець з ним, доки не зламав тобі самооцінку, хмикнула Ліно.
А ще краще привези його до нас! У нас з Михайлом саме річниця десять років шлюбу! Нехай подивиться, що таке сімя, додала Катерина.
Вирішили запросити. Олександр, який зазвичай не любив таких заходів, раптом погодився і навіть сам сів за кермо. Калиника вже передчувала приємний відпочинок із подругами нарешті не вона буде вести назад.
На дачі в Олені та Михайлі було подомашньому: діти, шашлики, співаючі пташки, песик Шкіпер, який біг, ніби заряджений невидимою батарейкою. Застілля тривало з полудня до вечора. Старші розійшлися, діти вклалися спати. За столом залишилися «свої» подруги, господарі й Олександр.
Пили чай з ягідним пирогом, говорили. І тут Олександр знову розпочав:
От скажіть мені, Катерино, чому Калиника досі не одружена? Ви ж уже десять років у шлюбі.
Ну, не всім пощастило закохатися на третьому курсі, як мені, знизала плечима Олена. Калиника тоді вчилась, працювала, часу не мала.
А ви виходили заміж цнотливою?
Та ви що?! Катерина засміялась. Ми з Михайлом з першого курсу разом!
А він був першим?
А вам що, паспорт показати? обурився Михайло. Моєю дружиною стала, і крапка.
Ось, бачите! Значить, вона була «чистою». Це повага. А як одружитись із жінкою, що мала кілька стосунків? Це ж сором для родини!
А що у вас за рід такий поважний, що вам обовязково «без минулого»? засміялась Ліно. Так чого ти тоді Калиничці надії давав?
Я нікому нічого не обіцяв, знизав плечима Олександр. Ваша подруга сама має розуміти: вона жінка другого сорту. А для шлюбу з нею потрібні серйозні причини. Я їх не бачу.
А я, значить, і взагалі третій сорт, розлучена з дитиною, усміхнулась Ліно. Жаль тебе, чоловіче. Тебе й твій рід.
Ти як з жінками в моєму домі розмовляєш? піднявся Михайло. «Сорти» у нього! Сам ти прострочений оселедець! Він схопив Олександра і витягнув його на двір. Йому це було не важко два метри зросту, кремезний.
Геть звідси! Псувати свято не дам. Якби не дівчата, давно б набив тобі пику. Ти нам не гість.
Калиничко, я їду. Ти зі мною чи лишаєшся? гордо виголосив Олександр, підхоплюючи сумку.
Калиника, заливаючись сміхом, не змогла відповісти. Олександр, не дочекавшись її підтримки, грюкнув дверима і поїхав.
Ну, Михайле, спасибі, хихикала Калиника. Все! Жодного чоловіка більше! Навіть простроченого!
Погана ідея була просвітлювати його про шлюб, усміхнулась Олена. Але ж який персонаж! Дівчата, чули? Я перший сорт! А ви вже як вийшло.
Жартів вистачило на цілий вечір. Потім Ліно відвезла Калинику додому. Життя повернулося до звичних прийомів пацієнтів і заповнення історій хвороби. Олександр більше не телефонував.
Калинико Дмитрівно, вам залишили конверт на рецепції.
Дякую, Марічко, перегляну пізніше.
Закінчивши прийом, Калиника відкрила конверт. Усередині було .
