Після того, як Олексій Петрович припаркував «Киа» перед будинком у Києві й зайшов у підїзд, його настрій раптово погас. У вітальні його чекали звичні речі: підвіконня вкрите килимком, аромат свіжого борщу, чисті підлоги і букет полонезних гіабонів у вазі.
Не засмутивало його те, що вдома була Марина 68річна вдова, чиї дні проходять у випіканні вареників і в’язані шкарпеток. Хоча про шкарпетки, звичайно, перебільшено, суть залишалась очевидною.
Марина вийшла назустріч з усмішкою:
Ти втомився? Я щойно зробила куліш з капустою і яблучний штрудель, саме те, що ти полюбляв
Вона мовчки стояла у простому домашньому комбінезоні, волосся під хустинкою, у якої завжди був аромат свіжоспеченого хліба.
Працювала вона кухарем усе життя, очі трохи підведені, губи блищали. Однак Олексій сприйняв це як зайву спробу виглядати молодо:
Косметика в твоєму віці абсурд! Ти виглядаєш занадто яскраво, різко вигукнув він.
Марина лише здригнула губи, не спростувавши, і не накрила йому стіл. Пироги залишилися під рушником, чай заварився сам. Після душу і вечерї, коли Олексій у своєму улюбленому махровому халаті розташувався в улюбленому кріслі, він почав імітувати читання, як колись порадила нова співробітниця:
Ви дуже привабливий чоловік, і ще й цікавий.
Олексій, 56річний керівник юридичного відділу великої фірми, мав під собою молодого випускника інституту та трьох жінок за сорок. Одна з них, Анастасія, щойно повернулася з декрету. На її місце була прийнята молода спеціалістка Олена.
У день оформлення Олексій був у відрядженні, а сьогодні вперше зустрів нову колегу. Щойно вона зайшла в кабінет, розчинився аромат легкого парфуму, а очі її яскраво-сині дивились впевнено. Овал обличчя підкреслювали світлі кучері, губи соковиті, а на щоці милозвучна родимка. Здавалося, їй лише тридцять. Олексій підняв брову: «Нічого собі!»
Олена була розлученою мамою восьмирічного сина Василя. Той сам не зрозумів, чому, але думав: «Добре, що вона тут». Розмовляючи, він трохи підморгнув, мовляв, «тепер у вас новий старий начальник». Олена підняла довгі вії і відповіла, що не боїться викликів.
Марина, що щовечора готувала ромашковий чай, з’явилася біля крісла. Олексій нахмурився: «Завжди вчасно і недоречно». Проте випивши чай, він задунав думку: «Що ж може робити молода, приваблива Олена?», і в його серці прокинулося давно забуте ревнощі.
***
Після роботи Олена зайшла в «Сільпо». Купила сир, батон, кефір. Додому прийшла без посмішки, автоматично обійнявши сина, який вибіг до неї. Батько зайнявся у майстерні на лоджії, а мати готувала вечерю. Олена, розлучена кілька років тому, під час обіду скаржилася, що її головний біль не дає спокою. На справді вона сумувала за втраченим статусом головної жінки.
Через два роки Олена і Олексій живули разом, здавалися закоханими. Олексій орендував їй квартиру, однак коли у будинку запалився запах смаженого, він заявив, що час розлучитися і Олені варто звільнитися. Вона повернулася до батьків, а мати з жалем нагадувала про роль матері, а батько вважав, що дитина має виховуватись з мамою, а не лише з дідусям і бабусею.
Марина давно помічала, що Олексій переживає вікову кризу. У нього все є, та бракує головного. Вона намагалася підтримати, готуючи улюблені страви, залишаючись доглянутою, хоча їй не вистачало розмов за душами. Вони разом планували відпочинок на дачі, проте Олексій часто був похмурий.
Через два тижні після приїзду Олени в офіс, Олексій запросив її на обід і підвіз додому. Коли вона обернулася до нього, його обличчя розцвіло:
Не хочу розлучатися. Приїдь до мене на дачу, прошепотів Олексій. Олена кивнула, і автомобіль пустився в шлях.
По пятницях Олексій закінчував роботу раніше, а о девятій вечора отримував повідомлення від Марини: «Завтра поговоримо». Він і не здогадувався, якої важливої розмови чекатиме його.
Марина розуміла, що після тридцяти двох років шлюбу важко підтримувати палке полумя. Однак втрата Олексія була б, мов втратити частину себе. Він залишався у своєму улюбленому кріслі, вечеряв, дихав поруч із нею.
Марина, шукаючи слова, які б зупинили руйнування, не спала до ночі. Відчайдушно відкрила весільний альбом, у якому вони виглядали молодими та закоханими. Вона зрозуміла, що частина їх щастя не підлягає викиданню.
Через кілька днів Олексій повернувся лише в неділю, а Марина зрозуміла: все скінчено. Він став іншим без сорому, без сумнівів, жадав змін. Тож Марина подала на розлучення, а її син з новою родиною переїхав до неї. Двокімнатна квартира, що належала Олексієві за спадком, залишилася в його розпорядженні, а дача перейшла до нього.
Марина, навіть якщо виглядала сумно, не могла стримати сліз, які заважали їй говорити. Олексій, підступивши ближче, крикнув:
Не тягни мене в старість!
Хоча Алена не полюбила Олексія і не погодилася на шлюб, вона шукала стабільність і молодість. Олексій, незважаючи на шістдесят, виглядав молодо і енергійно, був розумний у ділових справах, а в ліжку уважний, без егоїзму. Єдиними сумнівами залишалися вік і здоровя.
Через рік у Олені зросло розчарування: вона хотіла пригод, концертів, аквапарків, сонячних пляжів у яскравих купальниках. Молодість дозволяла їй поєднувати це з материнством, а син її не заважав. Олексій же залишався вдома, втомленим, шукаючи спокою і поваги до своїх звичок. Він не проти був до інтиму, лише втомлювався вже о девятій вечором.
Його шлунок не толерував смаженого та магазинних напівфабрикатів, тому Олена часто готувала легкі страви. Вона не вела список таблеток, вважаючи, що Олексій сам впорається, і так його життя поступово проходило без нього.
Згодом Олена, у супроводі сина, шукала нові захоплення, спілкувалася з подругами, а вік Олексія лише підштовхував її до швидшого темпу. Коли вони вже не працювали в одній компанії, Олена перейшла до нотаріальної контори, залишивши Олексія позаду.
Повага до нього залишилась, хоча і не була достатньою для щастя. У підготовці до шістдесятиріччя Олексій замовив столик у знайомому «Козацькому» ресторані місці, де він часто бував. Олена не переймалася, бо розуміла, що він просто шукає спокою.
Син, розмовляючи з батьком, запитав: «Навіщо тобі це, тату?». Олексій здригнувся, зрозумівши, що дуже сумує за Маринкою, і відповів: «Не знаю, синку». Син нагадав адресу колишньої дружини, і Олексій, піднявши телефон, зателефонував.
Коли він прийшов до будинку, двері відчинив не Марина, а голос, що був глухуватим чоловічим. «Марина зайнята», сказав голос. Олексій, розлючений ревнощами, вигукнув: «Що, стара любов не іржавіє?». На це йому відповіли: «Ні, вона стає срібною». Двері залишились зачиненими.
Усе це навчило Олексія, що гонитва за молодістю, зовнішнім виглядом і новими стосунками не замінить справжньої, глибокої людської взаємності. Тільки визнаючи свої помилки і цінуючи те, що було, можна знайти спокій у серці і зрозуміти, що справжнє щастя це не зовнішня краса, а доброта, яку ми даруємо іншим.
