**Розбиті мрії та новорічне диво**
Марія зустрічалася з Олегом більше року. Їхні побачення були настільки рідкими, що їх можна було відзначати у календарі червоним маркером, як свята. Він жив у Києві, а до невеличкого містечка під Львовом приїжджав лише у справах своєї компанії. Вони будували великі плани на майбутнє, і цього Нового року мали вирішити, хто до кого переїжджає. Та раптом задзвонив телефон. Марія здригнулася від несподіванки — дзвонив Олег!
— Привіт, любий, — промовила вона, намагаючись звучати ніжно, попри метушливий день.
Але в трубці пролунав різкий жіночий голос:
— Ну, вітання, розлучнице!
Марія завмерла, не в змозі вимовити й слова.
Цей передноворічний день йшов зовсім не так, як вона хотіла. Вранці подзвонили з офісу та вимагали терміново приїхати для підписання контракту з іноземними партнерами. Ніхто не цікавився планами Марії, яка записалася до перукарки зранку. Генеральний директор грівся десь на пляжах, а вона, нахмурившись, пробурмотіла кілька гарних слів, викликала таксі й поїхала до офісу.
Виходячи з бізнес-центру, вона згадала, що мала забрати сукню в подруги Оксани, яка підробляла швачкою. Сукню, куплену для новорічної ночі, раптом стало носити, як мішок. Марія воліла думати, що схудла, а не що тканина виявилася поганою. Вона набрала подругу:
— Оксанко, пробач, зовсім забула про сукню!
— Марійко, де ти була? Я годинами намагалася додзвонитися! — кричала Оксана крізь шум вокзалу.
— Це все наш директор, — зітхнула Марія. — Ну як сукня? Я заїду?
— Марійко, пробач, — голос Оксани здригнувся. — Ми вже на вокзалі, поїзд через півгодини.
Марія опустила телефон, відчуваючи, як надії розсипаються. «Ну й добре, — подумала вона, — без сукні, без зачіски, але ж Новий рік! Скоро приїде Олег, і ми зустрінемо цю ніч разом. Все не так вже й погано».
Марія, попри свої двадцять шість років, залишалася романтичною натурою, яка вірила в дива. Навіть після жахливого дня вона сподівалася, що новорічна ніч подарує їй чарівність.
Коли телефон задзвонив знову, вона здригнулася, загубившись у мріях. Побачивши ім’я Олега, вона набрала повітря, щоб говорити бадьоро.
— Привіт, любий, — почала вона.
— Ну, вітання, розлучнице! — перервав її жіночий голос. — Думала, він кине родину заради тебе? Забудь його номер, інакше пошкодуєш!
Трубка замовкла, а в голові Марії почав кружляти вихор. Рідкі зустрічі, мовчання по вихідним, дивні вирази Олега — все склалося в похмуру картину. Вона поволі побрела до зупинки, притулилася до ліхтаря й дивилася в порожнечу. «Розлучниця» — це слово вдарило, як молот. Її світ розсипався в мить. Старий рік йшов, забираючи з собою все, у що вона вірила.
— Дівчино, з вами все гаразд? — гучний голос вирвав її зі ступору. Перед нею стояв чоловік із густою бородою, у червоній шубі з білим коміром.
— Ні, — прошепотіла Марія, ледве стримуючи сльози. — А ви хто?
— Дід Мороз, хто ж ще! — усміхнувся він. — Ходімо до машини, замерзнеш же!
Він узяв її під руку й повів до авто. Марія, приголомшена, не встигла заперечити. Машина рушила, а вона, отямившись, закричала:
— Зупиніться! Куди ви мене везете? Відпустіть!
Водій слухняно з’їхав на узбіччя й повернувся до неї:
— Я хотів допомогти. Їхав у кафе, пригостити тебе гарячою кавою. Ти стояла на морозі, сама не своя. Скоро Новий рік, а я, знаєш, начебто Дід Мороз.
Остання фраза прозвучала незграбно, але несподівано для себе Марія розсміялася. Сміх вирвався сам собою, змиваючи біль цього дня: зіпсована сукня, зірвана зачіска, зрада Олега й цей дивний «Дід Мороз».
— Пробачте, — вимовила вона крізь сльози.
— Нічого, — усміхнувся чоловік. — Старий рік йде, забираючи все погане. Все налагодиться. Ось, наприклад, мій найкращий друг сьогодні відмовився святкувати разом. П’ятнадцять років традиції — коту під хвіст! Все через його нову дружину.
Марія раптом відчула полегшення. Може, переохолодження, а може, ця зустріч, але тягар із душі звалився.
— На вас, мабуть, чекають, — сказав чоловік, заводячи двигун. — Куди підвезу?
— А мені нікуди, — гірко всміхнулася вона. — Удома нікого, сукню не забрала, зачіску не зробила. Вільна, як вітер. Навіть не знаю, що робити.
— Тоді зустрінемо Новий рік разом? Знаю одне затишне кафе, обіцяють чарівний вечір.
— Я не проти, тільки заїду перевдягнутися, — відповіла Марія. Їй не хотілося залишатися однією цієї ночі.
Вдома вона швидко змінила промоклий одяг, повернулася до машини зВони зустріли Новий рік разом, сміючись під тихий шелест снігу за вікном, і Марія зрозуміла — інколи щастя приходить саме тоді, коли його вже не чекаєш.
