Андрій більше полюбляв літню риболовлю, але й узимку регулярно виїжджав кілька разів. Як він казав, «поморозитися». Риби особливо не привозив, але хоча б на юшку вистачало, і ще лишалося сусідським котам.
Ось і зараз Андрій переконався, що лід на озері давно зміцнів, і почав готуватися до чергового виїзду. Зранку потихеньку взяв снасті, забрав із холодильника бутерброди та навшпиньки вийшов у двір — дружина й діти в цей час бачили сьомий сон.
Нікого не було й на озері. Мабуть, навіть запеклі рибалки воліли проводити новорічні канікули вдома за салатами, а не на морозі. Втім, Андрія це анітрохи не засмутило.
«Мені більше риби дістанеться», — вирішив чоловік і не поспішаючи почав розмотувати снасті.
Приблизно в цей же час він помітив якесь ворушіння біля берега. Немаленький кудлатий пес обережно вийшов на лід і подивився просто на Андрія. Усе свідчило про те, що собака провів у лісі чимало часу: неохайний вигляд, запалі боки, обережний погляд.
Пес обережно наблизився до Андрія, трохи помахуючи хвостом, ніби даючи зрозуміти, що ніякої агресії від нього чекати не варто. Андрій і сам давно зрозумів, що пес, імовірно, колись був домашнім: дикий давно б утік і не намагався познайомитися.
Собака уважно стежив за ходом риболовлі. Особливо його радувало, коли Андрій витягував з ополонки чергову рибину. Пес щоразу схоплювався й виляв хвостом, ніби радіючи удачі рибалки.
Бутерброди поділили порівну: добре, що дружина приготувала їх Андрію із запасом. Наприкінці трапези пес настільки осмілів, що обнюхав термос із чаєм. Утім, цей напій він не схвалив.
Незручність виникла тоді, коли Андрій почав збиратися додому. Пес явно не збирався нікуди йти й крутився біля машини. Андрій завагався: приводити додому дорослого собаку в його плани не входило.
Коли машина рушила з місця, песик задріботів слідом, причому не проїжджою частиною, а узбіччям, місив лапами сніг.
Андрій спочатку озирався, потім похмуро втупився на дорогу, але через кілька хвилин не стримався й оглянувся. Собака, хоч і був худий, не відставав. Андрій зітхнув і натиснув на гальма.
Рибалку вдвох зустрічала вся родина: діти й дружина якраз закінчили снідати й вийшли ліпити сніговика.
«Ну що, великий у нас сьогодні улов?» — усміхнулася Андрію дружина. «Риби не так багато. Натомість ось який великий екземпляр попався», — засміявся Андрій і відчинив задні двері машини. Пес несміливо виліз і замахав хвостом…
Ще за кілька тижнів зникли всі сумніви, чи залишати пса. Собака, що отримав незвичну кличку Карась, уже геть освоївся у дворі й навіть дозволяв дітям кататися на собі. Ветеринар підтвердив, що пес цілком здоровий, лише виснажений. Але це справа поправна — на господарських-то харчах…
Так Андрій зрозумів, що найкращі подарунки трапляються несподівано, коли відкриваєш серце доброті, а не плануєш усе наперед.
