Оксана Мельник і досі з усмішкою згадує той вечір у санаторії, хоч минуло вже чимало літ. Тоді вона присіла на вільне місце, переконавшись, що лавка чиста і білій сукні не загрожує навіть порошинка. У руках тримала нову білу сумочку. Тут, у карпатському санаторії, уже повелося: після вечері вдягаєш одну з святкових речей і йдеш гуляти. Більшість відпочивальників теж показували своє вбрання. Одна жінка зізналася: «Де ще, як не на відпочинку, “вигулювати” сукні? Удома й піти нікуди».
Боковим зором Оксана помітила, що підійшов Юрій Коваленко, неспішно сів поруч.
— Давайте помовчимо разом, — тихо й проникливо мовив він; голосом, який вплітався в гармонію тиші й гарного краєвиду. Під бежевим піджаком біліла сорочка, штани бездоганно відпрасовані, темне волосся підстрижене так, ніби він щойно вийшов із перукарні. Сивина на скронях, немов срібло, анітрохи не псувала вигляду, а навпаки, додавала певності й солідності.
Оксана ще два дні тому зауважила, що він якось особливо дивиться на неї, вирізняючи серед інших дам.
— Як гарно ви сказали: помовчимо разом, — відзначила вона фразу, що їй сподобалася.
— З вами, Оксаночко, навіть мовчати приємно, хоча я завжди радий поговорити. — Юрій повернувся до неї впівоберта, аби повністю заволодіти увагою вродливої брюнетки. Оксана сподобалася йому з першої зустрічі.
Вона теж повернулася до нього, даруючи теплий погляд.
— До речі, я чекав учора вас на танцях, але ви не прийшли… Не любите танцювати?
— Чому ж, танці я люблю, але вчора я гуляла, — вечірнє повітря таке свіже, що хочеться дихати й дихати.
— Я не знав, що ви любите вечірні прогулянки, — Юрій майже непомітно торкнувся руки Оксани. Вона відчула легкий струм від дотику. Карі очі Юрія дивилися на неї з надією на більше.
— Запрошую вас сьогодні ввечері на прогулянку за власним маршрутом, — я сам його відкрив, там розкішний краєвид – гори добре видно. Але мені не було з ким поділитися враженням від краси… а тепер є з ким — з вами. — І він трохи стиснув руку Оксани, наче подаючи сигнал до подальших наполегливих залицянь.
«Чому б і ні, — подумала Оксана, — просто прогулянка. Тим більше, ходити далеко самій небезпечно, а поруч із чоловіком набагато надійніше». Вона глянула на пару, що проходила повз їхню лавку: чоловік і жінка захоплено розмовляли, було помітно, що познайомилися тут, в санаторії, і тепер приємно проводять час.
— Яка у вас, Оксаночко, гарна рука, — не сказав, а майже прошепотів Юрій. Він присунувся ще ближче, милуючись її профілем.
Їй не хотілося питати, одружений він чи ні: тут зазвичай більшість невільні, а свої захоплення виправдовують бажанням новизни й вражень. Просто зараз їй було дивовижно приємно сидіти на лавці з чоловіком, якому вона явно подобається і який виокремив саме її серед усіх.
— А ходімо, прогуляємося просто зараз, — запропонував чоловік, — поговоримо, а ввечері запрошую вас у кав’ярню. — Юрій елегантно подав руку Оксані, допомагаючи підвестися.
Вона без зайвих церемоній одразу погодилася і, взявши білу сумочку, взяла Юрія під руку. Пройшовши кроків п’ять, безтурботно, як дівчинка, махнула сумочкою і випустила її з рук. Сумка впала в невелику калюжку, що лишилася після дощу. Оксана ойкнула від несподіванки й від контрасту: білосніжна сумочка лежала в багнюці.
— Нічого страшного, зараз буде як новенька, — Юрій обережно підняв сумочку й поставив її на траву. Оксана дістала серветки й почала відтирати. Та мутні розводи все одно лишилися.
— Піду в номері відмию, — сказала Оксана.
— Тоді я тебе почекаю, — запропонував Юрій. — Або давай так: чекаю тебе після вечері на цьому ж місці… Гаразд?
Вона кивнула й поквапилася до номера, тримаючи сумочку на відстані, щоб не забруднитися. Оксана відмила нову білу сумочку, яку купила спеціально перед від’їздом у санаторій. І наче всі сліди бруду щезли, а все одно здавалося, що сумочка стала якоюсь брудною, втратила новизну.
Вона згадала про пропозицію Юрія щодо вечірньої прогулянки, його погляд, що натякав на продовження, і відчула неприємний осад. За весь тиждень почуття чогось неприємного, що дратувало її саму, з’явилося вперше. Вона раптом порівняла свої стосунки з Юрієм, на перший погляд цілком безневинні для неї, із сумочкою, що впала в багнюку.
Задзвонив телефон:
— Мамо, Денис і Артемко не дають мені уроки робити, — почула вона в трубці голос молодшої доньки і сміх, що долинав.
— А ви чим там займаєтеся? — ніби повернувшись у реальність, спитала вона доньку.
— Оксано, це я, — озвався голос чоловіка, — онуки прийшли, ми тут пиріг вирішили спекти, а Ярина проти, каже, усю кухню замастимо.
— Андрію, купив би в магазині дітям щось смачненьке, а я приїду й спечу пиріг, а може, й торт.
— Приїжджай уже швидше, ми всі за тобою скучили, — сказав Андрій. А потім тихо додав: — А я найбільше. Хочеш, просто зараз сяду в машину й приїду по тебе.
— Уже трохи лишилося, потерпіть, я теж скучила. Дай трубку Ярині.
Поговоривши з донькою, потім з онуками, сказавши чоловікові, що теж його любить, вона помітила, що запізнюється на вечерю. Швидко перевдягнулася, взяла сумочку, покрутила її в руках і переконалася, що на ній не лишилося ані краплі бруду. — От тепер добре, — із настроєм сказала вона собі. І зовсім їй не треба бігти на прогулянку з якимось Юрієм — це вона вже точно усвідомила, порівнявши сумочку, що впала в багнюку, з їхніми стосунками, що тільки зароджувалися.
Оксана відчула, як скучила за чоловіком, дітьми й онуками… а їхала ж відпочити від них, а тепер рада чути їхні голоси і рада була б побачити чоловіка на кухні, який намагався спекти онукам пиріг. Вона згадала, як Андрій на Восьме березня хотів здивувати її кулінарним шедевром — це було приємно і смішно від його невмілих дій. Смішно, але так мило й радісно.
— Не поїду автобусом, скажу Андрієві, щоб приїхав по мене, як закінчиться путівка, заодно покажу йому, які тут гарні місця, погуляємо разом. І не треба нам жодної «брудної сумочки».
