Коли вершники наблизилися, собака підвела голову й глянула на них очима, сповненими такого болю, що серце дівчини пропустило удар, а на очі навернулися сльози…
Оксана накинула недоуздок на голову коня й вивела його з денника. Затягнувши вузол чумбура на розв’язці в проході стайні, дівчина помилувалася кобилою.
Вороної масті, з рівними білими шкарпетками на всіх чотирьох витончених ногах, Зірка була мрією багатьох вершників.
Взявши в руки щітку, вона взялася чистити коня, не забуваючи нахвалювати його. Зірка нервово переступала з ноги на ногу, закидала голову, прислухаючись.
Оксана лагідно погладила коня по шиї, не розуміючи, що з ним коїться:
— Що сталося, Зірочко? Що тебе тривожить?
— Розмовляєш із конем? — спитав підійшовший конюх.
— Дядьку Петре, з нею сьогодні щось дивне відбувається, — Оксана продовжувала гладити лискучу шию коня. — Її привезли місяць тому, і за весь цей час вона ніколи так не поводилася…
— Чомусь тривожно їй, — зауважив літній чоловік, окинувши кобилу досвідченим поглядом. — Дивовижно гарна!
— І характер у неї чудовий, — підтвердила Оксана. — І виїжджена прекрасно, досі не розумію, як попередня господиня могла розлучитися з таким конем.
— Значить, є прихована вада, — задумливо мовив Петро.
— У ній немає вади! — одразу ж кинулася на захист улюблениці Оксана.
Зірка затрясла головою, ніби підтверджуючи слова господині.
— Іч ти, образилася, — усміхнувся Петро, відходячи у своїх справах.
Підсідлавши Зірку, Оксана вивела її зі стайні. Кобила уважно прислухалася до навколишніх звуків, насторожено поглядаючи в бік дороги, за якою виднівся ліс.
— Саме туди ми сьогодні й попрямуємо, — помітивши, куди дивиться кінь, мовила Оксана. — На плацу ти себе чудово ведеш, пора познайомитися з нашою природою.
Оксана вправно залізла в сідло й, підібравши поводи, направила коня в бік лісу…
Цього червневого ранку ще не було спекотної жари, і було приємно проїхатися верхи по прохолоді. Зірка слухняно йшла туди, куди її спрямовувала вершниця. Час від часу вона зупинялася й уважно прислухалася до звуків лісу.
Пустивши коня риссю, Оксана направила Зірку стежкою, де завжди любила їздити на Градомирі.
Дівчина згадала, як два місяці тому її коневі поставили невтішний діагноз, і їй довелося розлучитися з вірним другом. Його відправили на ферму в село, де повітря було чистішим, і напади кашлю в нього були значно рідшими.
Для змагань їй був потрібен кінь, і вони з тренеркою почали пошуки відповідного варіанту. Їхні пошуки завершилися того дня, коли Оксана побачила Зірку в одному з київських клубів, і, проїхавши на ній верхи, зрозуміла, що це її варіант.
Кінь був прекрасно виїжджений і мав добру вдачу. Кінний клуб виділив кошти, і Зірка змінила домівку.
Зараз, згадуючи момент придбання коня, Оксана пригадала, як дивно поводилася попередня господиня. Вона поспішала з укладенням угоди, наче хотіла швидше позбутися Зірки.
Що ж сталося? Чому господиня вирішила продати такого прекрасного коня?
Зірка різко зупинилася. Оксана ледве втрималася в сідлі, настільки сильно занурившись у свої думки. Кобила завмерла на місці, і скільки б вершниця не намагалася пришпорити її, вона не рухалася з місця.
— Чому ти не хочеш йти вперед?
Зірка тихо фиркнула, продовжуючи стояти на одному місці. Вона злегка повернула голову, глянувши праворуч.
Оксана теж подивилася в той бік, але нічого, крім трави та дерев, там не побачила. Що могло привернути увагу коня?
— Хочеш піти в той бік? — Оксана послабила поводи, надавши Зірці свободу вибору напрямку руху. — Будь по-твоєму…
Зірка звернула зі стежки й кроком рушила в той бік, звідки долинав ледь чутний писк, який невдовзі почула й Оксана.
Кінь зупинився біля берези. На траві стояла коробка, придавлена зверху товстими гілками. З коробки долинав писк.
Оксана поспіхом зістрибнула з коня. Скинувши гілки з коробки, вона відкрила її. Усередині виявилося троє кошенят, які ледь відкрили очі. Вони жалібно плакали, кличучи маму-кішку, від якої їх відірвали таким жорстоким способом.
Оксана відчула, як усередині неї піднімається хвиля обурення:
— Як можна бути таким жорстоким?! — дівчина підняла коробку й підійшла до коня. — Зірочко, швидше додому!
*****
— Неймовірно! — вигукнула Ірина Дмитрівна, тренерка Оксани.
— Зірка привела мене просто до коробки, — підсумувала свою розповідь Оксана.
Вона поспіхом доставила кошенят у кінний клуб до місцевого ветеринара. Малюки виявилися здоровими, і на двох уже знайшлися майбутні господарі. Третього малюка зголосилася забрати Оксана.
Чорне кошеня з білими лапками зачарувало її своєю схожістю з Зіркою. Як тільки кошенята підростуть, то роз’їдуться по домівках.
— Зірка — благородний кінь! — із захопленням мовила Ірина Дмитрівна. — Люди проходять повз, а кінь — ні.
Тим часом Оксана й Зірка з головою поринули в підготовку до прийдешніх змагань. Клуб чекав від пари високих результатів.
Підготовка до змагань забирала багато часу, і пара завжди тренувалася на плацу. У липні вони успішно виступили на місцевих змаганнях, посівши друге місце в середньому призі.
У серпні пройшли обласні змагання в сусідньому регіоні, звідки пара повернулася з перемогою. Попереду на них чекав старт у Києві, до якого почалася ретельна підготовка.
— Оксано, чекаю тебе на плацу через сорок хвилин, — мовила Ірина Дмитрівна, зазирнувши в стайню.
Зірка стояла в проході стайні й нервово переступала з ноги на ногу. Кінь здригався всім тілом, і його гучне іржання лунало на всю околицю.
— Тихо! Тихо! — Оксана намагалася заспокоїти кобилу.
— Що з нею відбувається? — з тривогою спитала тренерка, яка ніколи не бачила Зірку в такому стані.
— Вона точно так само поводилася того дня, коли ми знайшли кошенят у лісі, — озвалася дівчина.
— Їдь на ній за територію клубу, можливо, щось сталося, — Ірина Дмитрівна озирнулася. — Візьми з собою Петра.
За двадцять хвилин двоє вершників виїхали з території кінного клубу. Оксана надала Зірці бути навігатором у цій поїздці.
Вони минули рівний ряд будинків на околиці міста й, вибравшись на дорогу, попрямували до лісу.
Несподівано Зірка різко розвернулася й помчала вздовж дороги. По шосе проносилися машини, хтось сигналив, боячись, що вершники можуть виїхати на дорогу.
— Що за дурниця — іти на поводу в кобили! — бурчав Петро, не розуміючи, що чи кого вони шукають.
— Краще перевірити, що так тривожить Зірочку, ніж потім шкодувати… — Оксана не домовила.
На узбіччі дороги лежала збита машиною вівчарка. Як вершники наблизилися, собака підвела голову, глянувши на них очима, сповненими такого болю, що серце дівчини пропустило удар, а на очі навернулися сльози.
Вони знайшли причину занепокоєння Зірки…
Оксана зістрибнула з Зірки, продовжуючи її хвалити. Вони щойно виступили на регіональних змаганнях у КЮРі середнього призу, і дівчина залишилася задоволена результатом.
— Чудовий виступ! — до них підбігла Ірина Дмитрівна.
— Зірочка прекрасно відчуває музику! — заправляючи стремена, із захопленням озвалася Оксана. — Це найпрекрасніший кінь у Всесвіті!
— Це кінь із великою вадою! — пролунав за спиною дівчини різкий жіночий голос.
Оксана обернулася. На рудому коні сиділа жінка у фраку, готуючись до виступу. Обличчя здалося їй смутно знайомим…
— Чому Ви так кажете? — зовсім не дружнім тоном відповіла Оксана. — Ви абсолютно не знаєте Зірочку! Це благородний кінь…
— Із вадою! — жінка перервала мову Оксани. — Я чудово знайома з цією кобилою!
— Колишня господиня… — мовила Ірина Дмитрівна, впізнавши попередню власницю Зірки.
— Як Ви можете так говорити про неї?! — Оксана категорично не погоджувалася з думкою жінки.
— За рік володіння цим конем вона привела до мене кількох безпритульних собак і котів, — ніби випльовуючи слова, відповіла жінка. — Попередні два господарі відмовилися від нього саме з цієї причини, як виявилося…
— Ви всі просто не змогли зрозуміти й усвідомити, наскільки благородний цей кінь! — заперечила Ірина Дмитрівна. — Це називається не «вада», а благородство!
До Оксани підбігла вівчарка й, привітно махаючи хвостом, глянула на господиню відданими очима.
Остап був саме тим псом, до якого минулого року Зірка привела допомогу. Пошуки господаря вівчарки не дали результату, і Оксана вирішила залишити пса в себе.
Вдома на них чекав підрослий чорний котик із білими лапками, якого Оксана назвала Чорнишем.
Петро став гордим господарем цуценяти, яке Оксана з Зіркою підібрали минулої осені.
В Ірини Дмитрівни з’явилася триколірна кішка, привезена з минулих змагань.
І ще три собаки та чотири коти, врятовані Зіркою, яким успішно знайшли господарів. І все це називається «вадою»?
— Можливо, це у Вас вада… — окинувши жінку холодним поглядом, Оксана повела Зірку геть від колишньої господині.
Того дня Оксана й Зірка посіли перше місце. Повертаючись увечері додому після змагань, Ірина Дмитрівна й Оксана почули, як кінь б’є копитом по підлозі коневоза, явно з наміром привернути до себе увагу.
Зупинивши машину, вони поспіхом відчинили двері коневоза. Зірка відповіла їм гучним іржанням. Комусь терміново була потрібна допомога…
