— Значить, на весілля не запросиш, доню? Соромишся мене?
Оксана закохалась у класника Дмитра у випускному класі. Він був звичайним хлопцем, нічим не вирізнявся. А після літніх канікул раптом витягнувся, плечі розійшлися. Одного разу на фізкультурі вона підвернула ногу. Дмитро на руках доніс її до медпункту. Вона притиснулась до нього, раптом помітивши, який він сильний і гарний.
Відтоді вони вже не розлучалися. Навесні Оксана зрозуміла, що вагітна. Після випускних іспитів вони одружилися. Дмитро не став продовжувати навчання, пішов працювати будівельником. Перед самим Новим Роком Оксана народила дівчинку Марійку. Дмитро допомагав молодій дружині: гуляв із донечкою, поки Оксана прала, готувала або просто відпочивала.
А потім новий удар — батько раптом пішов від матері Оксани до іншої жінки. Мама не пережила — почала вгасати, втратила інтерес до життя. У неї діагностували швидкоплинний рак, і за два місяці вона померла. Оксана залишилася з дитиною сама. Свекруха іноді заходила, дорікала, що Оксана себе запустила, в хаті безлад, дитина не доглянута — але допомоги не пропонувала.
Сусідка, стара жінка, зжалилася. Попросила Оксану прибирати у неї квартиру й ходити за покупками за невелику платню. Заодно погодилася доглядати за малечею.
Оксана виживала, як могла. Нарешті Дмитро повернувся з армії. Але прийшов лише для того, щоб сказати, що їхній шлюб був помилкою, дитяче кохання минуло, і в юності вони наробили дурниць. Звинуватив, що вона вагітністю зв’язала його по руках і ногах, а він хоче вчитися далі.
Оксана залишилася сама з маленькою Марійкою. Нікого поруч, кому б пожалітися, попросити допомоги, поплакати. Вона працювала на знос, підвищувала донечку сама. А Марійка виросла справжньою красун— нарешті навчилася цінувати мамину любов і зрозуміла, що справжнє щастя — не в грошах, а в теплі родинного дому.
