А ще вона зрозуміла, що свекруха не така вже й колюча, як їй здавалося всі ці роки.
Ранок тридцятого грудня нічим не вирізнявся з-поміж інших аж дванадцять років, стільки, як Ярина з Миколою мешкають разом. Усе завше по колу: він із самого ранку подався на полювання і повернеться лише тридцять першого перед обідом, син у бабусі у Виноградові, а Ярина знову сама вдома у Львові.
За ці роки вона вже звикла, що Микола шаленіє від риболовлі та лісових пригод, і кожні вихідні чи навіть свято проводить у Карпатах одне й те саме, хоч дощ, хоч сніг. А Ярина вдома, чекає його.
Та сьогодні чомусь було особливо гірко й самотньо. Раніше подібні дні вона присвячувала генеральному прибиранню, вареникам, узварику та іншим хатнім клопотам. Наступного дня Новий рік, традиційно вони вже дванадцять років святкують у свекрухи у Тернополі, все незмінно, без несподіванок. Але сьогодні в неї ні до чого не було охоти, усе валилося з рук, як у сні про зниклого ключа.
Телефонний дзвінок подруги пролунав, як випадкова весняна гроза, несподівано і яскраво. Її давня й найкраща приятелька ще зі школи, Орися, завжди була промінчиком давно розлучена, часто збирала компанію на каву і фільми. Ось і тепер вона подзвонила.
Ярино, знову сама куєшся вдома? навіть не питала, а впевнено промовила Орися. Микола десь у лісах? Приходь, буде файна вечірка, старі друзі, весело. Не суши вдома голову.
Ярина нічого не обіцяла й мала намір залишитися вдома, але під вечір самота перетворилась на тягучу журбу. Їй раптом стало ще болючіше без чоловіка. Всі ці роки, хата, робота, син, і більш нічого. Нікуди разом не ходили, бо Миколі було нудно в гостях, усе в голові плоти і ліс, а Ярині одній не хотілося вирушати в світ.
Відпусток вони не мали, лише літо в мами у Верхньому Синьовидному. Микола чудово ладнав з тещею, та Ярині хотілося і на Дніпро, і в Одесу, і взагалі світ побачити, дихати весною та сонцем нових міст.
Врешті подумалося: а чому ж не піти до Орисі? Ліпше хоч не сама зустріти ніч. Там вже зібралася ціла компанія давніх друзів зі школи, панував затишок, сміх, квасолевий салат та музика з касетника. І саме там був Грицько її перше дівоче кохання. Якось усе сталось само собою: ця ніч стала для Ярини дивною й солодко-піжмурковою, вона й сама не помітила, як здалося, що повернулася у юність. Мабуть, усього лиш дві чарки, але спогади закрутили голову, як вітер над Луганським степом.
Вранці сором скував її мов крижана роса вона втекла з квартири Грицька навіть не попрощавшись. Домівку зустрів несподіваний сюрприз: у коридорі був Миколин камуфляж. Повернувся раніше на добу.
В колінах холодний паросток страху. Якщо він дізнається, що її не було вдома, лемент, крики, розпад усього. Вона й собі не пробачила б такого.
Лаяла себе гіркими словами в думках, але дзвінок настирливо відірвав Ярину від переживань. То була свекруха.
Я нічого не знаю, але Діма вночі дзвонив, не додзвонився до тебе, спокійно говорила Ганна Петрівна. Я сказала, що ти в тітки Дарини, їй зле стало, ти поруч була, не підведи
Така допомога від свекрухи Ярину вразила, бо їхні стосунки завжди були на диво холодні й натягнуті. Жили разом перші роки й сварки було чимало. Потім роз’їхались і змогли нарешті знайти мир: мінімум слова, максимум дистанції. Тільки на свята стикалися стіл до столу.
Та тепер Ярина була їй вдячна, навіть не лякало, що буде далі: головне, чоловік не довідався, де вона була насправді.
Надвечір вони з Миколою поїхали в Тернопіль до свекрухи. На кухні, поки рвали вареники, Ярина, наважилась вголос висловити вдячність і спробувала покаятися. Та Ганна Петрівна навіть не слухала.
Та забудь. Думаєш, я свята? Я ж розумію, як жити з чоловіком, який бачить довкола лише свої роги та хвости. Мій Петро вічно по Карпатах шастає, думаєш, мені не образливо? Головне, щоб це не зробилося звичкою, ти мене ж розумієш, доню, сказала з усмішкою.
Ярина зрозуміла все без слів, і головне свекруха виявилася зовсім не лихою. І ця історія скінчилась для Ярини добре, навіть по-святковому тепло. Вона вирішила, що відтепер ні на крок з дому без чоловіка.
Зі снів.
