Знаєш, я досі памятаю той день, коли ми з чоловіком дізналися, що наш син збирається одружитися. Радості не було меж, ми почали потайки думати про подарунок хотіли подарувати йому квартиру в Києві, щоб молодим було легше почати разом життя. Я розповіла про це Ярославу в секреті, і він так зраділ прямо світилося щастя! Всі його друзі дізналися про це того ж вечора.
Поки ми займалися підготовкою до весілля, сталося страшне: наша донька Олеся прямо з роботи потрапила до лікарні, сильно захворіла. Ми з чоловіком миттєво поїхали до неї. Аналізи показали пухлину, яку терміново треба було оперувати. Були потрібні чималі гроші десятки тисяч гривень, і якнайшвидше. Добре, що ми встигли вчасно.
Звісно, про покупку квартири для сина вже не могло бути й мови. Ми почали збирати кошти на лікування Олесі. Тут нам дуже допомогла родина, друзі всі, хто не міг залишитися осторонь нашої біди. Хтось дав гроші просто так, сказав: Не думай про повернення, головне врятувати Олесю. Дякуючи цій підтримці, ми назбирали потрібну суму на операцію.
Але тут Ярослав шокував нас своїми словами.
А що з моєю квартирою? Ви ж обіцяли! Ви зруйнували мені життя…
Я після цих слів просто не витримала. Як він міг таке сказати? Як взагалі можна бути таким егоїстом? Це ж його сестра, вони разом дорослішали. Як можна порівнювати весілля та її операцію? Я навіть не знала, що відповісти. Але Ярослав не збирався зупинятись.
Чому в неї є все, а у мене нічого?
Я вже не витримувала, почала на нього кричати, сказала, що більше не хочу його бачити. Він зібрав речі й поїхав до нареченої. Ми не спілкувалися дві тижні.
За цей час Олесю успішно прооперували, все пройшло добре. Через пару тижнів вона повернулася додому. Я навіть не розповідала їй про поведінку брата навіщо псувати їй настрій? Просто соромно за нього. Ярослав не телефонував, не питав, як почувається Олеся. Я зрозуміла, що квартира для нього важливіша за родинні стосункиЧерез місяць після операції на порозі нашої квартири з’явився Ярослав. Соромязливо постукав, ніби вперше. Я побачила в його очах те, чого давно не було розгубленість і справжній біль. За ним стояла його наречена, вона притримувала його руку.
Ярослав довго мовчав, а потім тихо сказав:
Мамо, прости мене Я думав тільки про себе, а мав думати про родину.
Олеся, коли побачила брата, посміхнулася крізь сльози й обійняла його. На кухні всі зібралися разом за столом, як колись. Того вечора не було сказано багато слів, але кожен знав: щастя це бути поруч, підтримувати одне одного, цінувати те, що маєш.
Через півроку ми святкували весілля Ярослава. І хоча подарунок був зовсім іншим просто символічним набором посуду й теплими словами, в кімнаті було стільки щирої радості, якого не купиш ні за які гроші. Я зрозуміла: найбільша нагорода це злагода і любов у нашій родині.
А квартиру Її ми якось обовязково подаруємо. Але тільки тоді, коли зберемо всі найважливіші речі разом: здоровя, дружбу і прощення.
