В маленьком містечку на березі Дніпра, де вітер несе запах свіжості ріки, Оксана та Андрій були разом вже шість довгих років. Але Андрій не поспішав запрошувати кохану під вінець. Він жив у затишному будинку з батьками, а Оксана знімала невелику квартирку в центрі. Йому було зручно: зустрічі за його розкладом, вечори в її теплій компанії, а потім — повернення додому, де все звично й просто.
Оксана ж мріяла про весілля та свій затишний куточок, де вони з Андрієм могли б почати нове життя. Вона розуміла, що купівля житла — її відповідальність, і наполегливо збирала на перший внесок для іпотеки. Але серце боліло: чому Андрій, попри всі її натяки, не говорить про майбутнє? Вона вірила, що він любить її щиро, але ця невизначеність день у день давила на душу. Оксана вирішила: час розставити всі крапки над «і».
— Я не готовий до шлюбу, мені потрібен час, щоб все обдумати, — пробурмотів Андрій, уникаючи її погляду, і почав квапливо збиратись додому.
Оксана відчула, ніби земля пливла з-під ніг. Щоки палали від сорому, а серце розривалося від болю. Як вона могла бути такою сліпою? Адже все було очевидно: він не збирався зв’язувати з нею своє життя. Але надія, ця підступна супутниця, змушувала вірити в диво до останнього.
Тиждень минув у важкому мовчанні. Андрій зник: не дзвонив, не відповідав на її дзвінки. Оксана, переживши бурю емоцій — від люті до розпачу — вирішила, що годі сльози лити. Вона зосередилась на своїй мрії — власній квартирі. До того часу вона вже назбирала достатньо на перший внесок, і ця ціль стала для неї рятувальним колом, що відводив думки від зради.
За три місяці Оксана стала господаркою затишної квартирки на околиці міста. Пошуки житла, оформлення документів та клопоти з іпотекою витіснили з її серця образ Андрія. Вона нарешті відчула себе вільною.
Першого ж вечора в новому домі Оксана пішла до місцевого магазину за продуктами. На вузенькій вуличці до неї причепився крихітний кошеня. Його великі очі, сповнені голоду й страху, дивилися просто в душу. Оксана завмерла. Вона ніколи не планувала заводити тварин, але цей малюк, тремтячий і беззахисний, був ніби дзеркало її недавнього минулого — самотнього й загубленого.
— Візьми його, дівчино, бо місцеві собаки розірвуть, — почувся голос літньої жінки, що проходила повз. — Їх тут багато, цих бездомних псів.
Слова жінки влупили прямо в серце. Оксана, не роздумуючи, підхопила кошеня. Тепер вона була господаркою свого життя і могла приймати будь-які рішення. Так у її домі з’явилася Цвіта — маленький клубочок тепла, який дивився на неї з безмежною відданістю і потребував її опіки.
Минуло пів року. Життя Оксани налагоджувалося, і раптом, як грім серед ясного неба, з’явився Андрій. Він прийшов із квітами й словами про те, що готовий почати все спочатку. Оксана, пам’ятаючи минулий біль, все ж вирішила дати йому шанс. Він став частіше говорити про спільне життя, і в її серці знову зайнялася іскорка надії.
І ось настав день, якого вона так чекала. Андрій, стоячи на одному коліні, зробив їй пропозицію. Оксана була на сьомому небі від щастя, сльози радості застилали очі. Але його наступні слова розбили її мрії вщент:
— Тільки Цвіту з дому прибери. В мене з дитинства алергія, та й взагалі я котів не переношу.
Оксана завмерла. Світ навколо неї розсипався. Вона пережила стільки болю, стільки розчарувань, і ось, коли щастя здавалося таким близьким, він ставить їй ультиматум.
— Якщо не хочеш викидати, можна віддати її комусь чи… усыпити, — продовжив Андрій, сприймаючи її мовчання за нерішучість.
— Ти при здоровому глузді? — голос Оксани тремтів від гніву. — Вона ж жива! Вона моя родина!
— Родина? — Андрій усміхнувся, намагаючись пом’якшити тон. — Це просто кішка, Оксанко. Вибирай: або вона, або я.
Сльози покотилися по її щоках. Андрій турботливо витирав їх, але вона дивилася тільки на Цвіту. Кішка сиділа в кутку, і її погляд, сповнений довіри, ніби промовляв: «Ти все зробиш правильно». Оксана різко відсторонилася від Андрія.
— Я обираю Цвіту, — промовила вона твердо, хоч голос і тремтів. — Вона не зраджує, не ставить умов і любить мене такою, яка я є. Я була дуркою, що знову повірила тобі. Іди. Нам більше нічого говорити.
Двері з глухим стуком зачинилися за Андрієм. Оксана опустилася на підлогу, а Цвіта одразу ж стрибнула їй на коліна, голосно муркочучи. У цю мить Оксана зрозуміла: вона зробила єдино правильний вибір. Сльози висохли, а серце наповнилося впевненістю — попереду її чекає нове, щасливе життя. І Цвіта буде поруч, нагадуючи, що справжнє коханВона обійняла свою кішечку, усміхнулася крізь сльози і зрозуміла, що справжнє щастя ніколи не вимагає вибору між коханням і власною гідністю.
