Або ти вселяєш у нашу квартиру мого брата, або збирай речі та йди звідси! гукнув чоловік.
Марія затрималася у салоні на цілих дві години. Дві нові клієнтки записалися до неї після відгуків подруг.
Ми хочемо лише до вас, Маріє Іванівно! Ви безперечно найкращий перукар у нашому місті! ці слова змусили жінку посміхатися всю дорогу додому.
Може, справді час відкрити власну справу? Годі боятися та чекати “кращих часів”.
З цими думками Марія несвідомо дійшла до дому. У підїзді вона почула незнайомі голоси з квартири. Швидко відчинила двері й від несподіванки завмерла на порозі. У передпокої валявся пошарпаний рюкзак, на підлозі брудні кеди, з кухні пахло перегаром.
Маряно, впізнаєш родича? Олег повернувся! чоловік визирнув із кухні, якось дивно посміхаючись.
Молодший брат Тараса сидів на кухонному диванчику, відсторонено дивлячись на стіл. Той самий Олег, який три роки тому пішов із дому до танцівниці з нічного клубу.
Привіт, дівер навіть не підняв очей.
Мам, а хто це? пошепки запитала донька, яка щойно повернулася з художньої школи.
Це твій дядько Олег, татів брат, Марія намагалася говорити спокійно. Ти його навряд чи памятаєш. Була замала, коли він поїхав.
А чому він такий дивний? Софійка знизила голос.
Іди до себе, донечко. Поговоримо пізніше.
Жінка зайшла у ванну кімнату й відкрила воду. Їй потрібен був хоч трохи часу, щоб прийти до тями. У дзеркалі на неї дивилося втомлене обличчя. Вона повільно провела рукою по волоссю: пора підфарбувати корінці, але зараз думки були зовсім про інше.
Три роки тому, коли Олег пішов із дому, дружина бачила, як важко це далося Тарасу. Він місяць не розмовляв із батьками, звинувачував їх у тому, що відштовхнули брата. А потім ніби змирився, перестав згадувати про Олега, не відповідав на рідкісні дзвінки. Але, здається, тепер усе змінилося.
Чоловік зайшов у спальню слідом за дружиною, трохи вагався, а потім тихо промовив:
Він поживе у нас. Так треба. Хоч якийсь час. Братові потрібна підтримка. Олегу дуже погано. Вона йому зраджувала, тому розлучилися. До батьків іти не може.
І ти вирішив це сам? Навіть не запитавши мене? Не обговоривши? Марія розвернулася до чоловіка. Не вважаєш це нахабством?
А що було питати й обговорювати? Він мій брат, йому нікуди йти.
Тарас, у нас донька-підліток. Ти бачив, у якому він стані? Ти думаєш, це нормально, що вона кожного дня буде бачити подібне? Олег
Саме тому йому потрібна допомога. Родина! Тарас вперше за вечір подивився дружині в очі. Ти ж розумієш, що я не можу його кинути. Неможливо!
Скільки це триватиме?
Скільки буде потрібно. Братові треба прийти до тями.
А як же Софійка? Ти про неї подумав? Вона в такому віці
Маряно, годі! чоловік підвищив голос, чого раніше ніколи не робив. Це мій брат. Мій молодший брат. Я не залишу його одного в біді.
Марія розплющила рота, щоб відповісти, але завмерла. Щось у голосі чоловіка змусило її зупинитися. За тринадцять років, що вони були разом, вона вперше почула такі жорсткі нотки.
Гаразд, жінка відвернулася до вікна. Тільки попереди його, хай не пє вдома. І знайде роботу.
Тарас нічого не відповів і мовчки вийшов із кімнати. Крізь стіну дружина чула, як він про щось тихо розмовляє з братом на кухні. Дуже тихо. Напевно, щоб вона не чула.
На кухонному годиннику було далеко за північ, коли голоси нарешті змовкли. Марія лежала без сну, прислухаючись до кроків у коридорі. Тарас ляг не одразу. Довго ходив туди-сюди, мабуть, влаштовуючи брата у вітальні.
Усе буде добре, прошепотів чоловік, залазячи під ковдру. Але дружина вже не була в цьому впевнена.
***
Ранок почався із запаху перегару на кухні. Жінка мовчки готувала сніданок доньці, намагаючись не помічати порожніх пляшок на столі та брудної попільнички.
За місяць вона майже звикла, що їхня кухня перетворилася на цілодобовий бар для двох.
Мам, я до школи, Софійка промайнула повз сплячого на дивані дядька, притискаючи до грудей рюкзак. Останнім часом дівчинка намагалася бувати вдома рідше: записалася у гурток і зависала в подруг.
Марія ще раз спостерігала, як донька квапливо вибігає за двері, і відчувала, як усередині закипає злість.
Цей “тимчасовий” гість встиг за місяць зруйнувати все, що вони будували роками: затишні сімейні вечори, спільні вечері, щирі розмови з Софійкою.
Добрий ранок, Тарас вийшов із спальні вже в костюмі. Кава є?
Там залишилася. Вчорашня, дружина ки
