Був у нас в офісі один хлопець, працював у нашій компанії. Звали його Артем Івасюк. Він очолював один із відділів у нашому київському офісі, і не скажу, що заробляв копійки зарплата в нього була пристойна. Артем їздив на гарній машині, вдягався в модних бутиках на Хрещатику, завжди виглядав акуратно і доглянуто. Але за цим усім крилася одна велика вада був він страшенним скупердяєм. Особливо, коли мова йшла про їжу.
Під час обідньої перерви Артем неспішно прогулювався між кабінетами та столами, уважно придивляючись, де що смачненьке стоїть. Ставав коло столу, “випадково” сідав поруч, і, навіть якщо його не запрошували, починав їсти те, що перед ним траплялося. Часто казав голосно класичні свої фрази, які вже всі впізнавали: “О, як смачно пахне!”, або “Ого, курячі крильця! Дайте й мені спробувати!” А ще “То чим ви тут ласуєте?” і вже рука його сама тягнеться до їжі.
До речі, на дні народження колег Артем ніколи не скидався на подарунок, але до столу приєднувався один із перших, піднімав келих, виголошував тости і смакував усе із апетитом, наче усе купив сам. Колеги помітили ще таку його звичку: телефон він заряджав лише в офісі, щоб вдома не витрачати електроенергію, а перед вихідними завжди залишався в компанії якомога довше ніби справ багато, але насправді просто намагався уникати додаткових витрат води й світла у себе вдома.
Словом, жлоб рідкісний. А сам вважав, що це “раціональна економія”.
На останній корпоратив у Львові Артем перебрав з алкоголем. Один знайомий запитав його:
То як, Артеме, ти не думаєш одружуватися?
Артем усміхнувся й відказав:
Навіщо мені дружина? Вона ж тільки гроші тягне то на продукти проситиме, то на одяг. А ще, не дай Боже, дитину народить будемо без штанів сидіти! Нащо мені ті зайві витрати? Сам собі господар, і так добре.
Колега не витримав і додав:
Ти, може, й живеш, як пан, тільки за наш рахунок.
Тут Артем розлютився:
Правильно, живу з розумом! Машина крута, квартира як із журналу, а ви все на ковбасу свої гроші спускаєте!
Після цієї розмови у відділі всі від нього відсторонились перестали з ним спілкуватися й працювати. Так і довелося Артемові шукати нове місце жодна економія не допомогла.
З того випадку я для себе зробив висновок: не можна заощаджувати на людяності, бо справжні багатства це добрі стосунки із людьми, а не повний гаманець.
