Але ж ти розумієш, Марисю, що на таких, як ти, не одружуються, спокійно сказав Арсеній. Є жінки для кохання й приємного проведення часу, а є ті, хто бережуть себе до весілля. На жаль, ти до такої не належиш.
Що в мені тобі не підходить, Арсеній? Я ж смачно готую, виглядаю чудово, в домі чисто. Чи я тобі, як жінка, до вподоби? Марисе дивилася на чоловіка, якого вважала коханим.
Ось саме це й погано! Ти вже «заплямована». Пойми: таких, як ти, не беруть за дружин. З такими лише зустрічаються без зобовязань. А одружуються з цнотливими дівчатами, у яких ти перший. Щоб ти готова була ноги чоловіку мити й ту воду пити, як у прислівї, сказав Арсеній, задоволений останнім словом, і, відвернувшись до стіни, захропів.
Тиждень тому Марисю сиділа з подругами в кавярні на Подолі, розповідаючи про плани: «Життя налагоджується. Тридцять вже не дівчина, а карєра, квартира, авто, виглядаю чудово. Можна і заміж, і дітей мати!» Серед подруг була Катерина, яка познайомила Марисю з Арсенієм. Він ніколи не був одружений, жив окремо, хоча квартиру спільно з мамою вже придбав. Чотирнадцять років різниці, красень, доглянутий, майже без шкідливих звичок і з серйозною посадою. Суцільне везіння.
Зустрілися вони на роботі: Арсеній прийшов до неї до стоматологічного кабінету пацієнтом, а вийшов уже закоханим. Марисі тоді працювало багато в поліклініці, в приватній клініці, тому часу на особисте почтивало. А він приніс квіти не звичні троянди, а півонії у лютому, запросив у ресторан і все закрутилось.
Лише одне турбувало: вже другий рік стосунків, а пропозиції руки й серця не було. Подруги натякали: пора Марисі заміж. Вона сама це відчувала, тож зважилась на розмову. Після вечері почула: вона «заплямована», «не для шлюбу».
У голові не вліталося що він собі дозволяє?! Наступного вечора Марисі знову зустрілась з подругами в кафе, шукала пораду.
Уявіть, дівчата, почала вона, він сказав, що я вже не та! Що на таких не одружуються!
Ти серйозно?! здивувалась Катерина. Ти ж красуня, розумна, самодостатня!
Каже, що лише на цнотливих одружуються, а я, мовляв, третій сорт бракована. І що тепер робити? У всьому іншому він мені підходить: розумний, з грошима, в ліжку все добре.
Марисо, кидай його, поки не зламав тобі самооцінку, хмикнула Ліка.
А ще краще привези його до нас! У нас з Михайлом, нашою парою, десять років шлюбу! Нехай подивиться, що таке сімя, додала Катерина.
Вирішили запросити. Арсеній, який зазвичай не любив подібних заходів, раптом погодився і навіть сам сів за кермо. Марися вже передчувала приємний відпочинок з подругами нарешті не вона буде вести назад.
На дачі у Катерини та Михайла було подомашньому: діти, шашлики, співаючі пташки, песик Шкіпер бігав, ніби під охотою батарейка. Застілля тривало з полудня до вечора. Старші розійшлися, діти заснули. За столом залишилися «свої» подруги, господарі й Арсеній. Пили чай з ягідним пирогом, розмовляли. І тут Арсеній знову розпочав:
От скажіть, Катю, чому Марисі досі не одружена? Ви ж вже десять років в шлюбі.
Не всім пощастило закохатися на третьому курсі, як мені, знизала плечима Катерина. Я тоді навчалась, працювала, часу не мала.
А ви вийшли заміж цнотливою?
Та ви що?! розсміялася Катерина. Ми з Михайлом з першого курсу разом!
Але ж він був першим?
А вам що, паспорт показати? обурився Михайло. Моєю дружиною стала, і крапка.
Ось бачите! Значить, вона була «чистою». Це повага. А як одружитись з жінкою, що мала кількох? Це сором для родини!
А що у вас за рід такий поважний, що без «минулого» треба подавай? засміялася Ліка. Так чого ти тоді Марисі надії давав?
Я нічого не обіцяв, знизав плечима Арсеній. Ваша подруга сама має зрозуміти: вона жінка другого сорту. Для шлюбу з нею потрібні серйозні причини, яких я не бачу.
А я, значить, третій сорт, розлучена з дитиною, усміхнулася Ліка. Жаль тебе, чоловіче. Тебе й твій рід.
Ти як з жінками в моєму домі розмовляєш? піднявся Михайло. «Сорти» у нього! Сам ти прострочений оселедець! Він схопив Арсенія й витягнув на двір, не важко два метри зросту, кремезний.
Геть звідси! Псувати свято не дам. Якби не дівчата, давно б набив тобі пику. Ти нам не гість.
Марисо, я їду. Ти зі мною чи залишаєшся? гордо виголосив Арсеній, підхоплюючи сумку.
Марися, заливаючись сміхом, не змогла відповісти. Арсеній, не дочекавшись підтримки, грюкнув хвірткою й поїхав.
Ну, Михайле, спасибі, хихикала Марися. Все! Жодного чоловіка більше! Навіть простроченого!
Погана ідея була просвітлювати його про шлюб, посміхнулася Катерина. Але ж який персонаж! Дівчата, чули? Я перший сорт! А ви вже як вийшло.
Жартів вистачило на цілий вечір. Пізніше Ліка відвезла Марисю додому. Життя повернулось до звичних прийомів пацієнтів і заповнення історій хвороби. Арсеній більше не телефонував.
Марисо Дмитрівно, вам залишили конверт на рецепції.
Дякую, Олено, перегляну пізніше.
Закінчивши прийом, Марися відкрила конверт. Усередині було
