**Щоденник**
«Агов, Оленко, приїдь, мені недобре» голос матері звучав слабко. Дмитро з Марічкою залишили мені Тарасика й пішли гуляти, а додзвонитися не можу.
«Знову?!» вибухнула я. «Зараз приїду, мамо.»
За пів години була в неї.
«Тиск зашкалює, голова розколюється»
«Може, швидку викликати?»
«Ні, просто полежу. А Тарасик скаче, лізе всюди, малий ще»
Я забрала онука до іншої кімнати. Знову ці двоє пішли гуляти, а хвору бабусю навантажили. Серце стискалося від злості.
Через годину зявилися син із дружиною. Під «градусом», звісно.
«Дмитре, бабусі погано, а ви телефони вимкнули! Навіщо знову Тараса їй залишили?»
«Та годі, мамо! Бабуся просто примхлива, а так здорова як бичок!»
«Як ти смієш?! Безсовісні! Оселилися в неї, ще й на старість турбуєте!»
«А де нам жити? Ви ж квартиру не купуєте!»
«Може, знайдете роботу? Тараса у садочок, а ви заробляти!»
«Ми працюємо! Ведемо блог із Марічкою! Ось розкрутимося гривні рікою підуть!»
«Дурниці! Зараз кожен другий блогер. Квартиру ми не купимо, самі знаєте. Треба було думати, перш ніж дитину робити!»
«Та я не винен, що Марічка так швидко завагітніла! Довелося одружитися!»
«Тобто це не твоя провина? Я сама це зробила?!» встряла Марічка, від неї смерділо перегаром.
«Годі! Я казав тобі про захист Сама винен»
«Не хочу слухати ваші пяні мови! Бабусю не чіпайте!» я пішла. Мама вже спала таблетка подіяла.
Коли Марічка завагітніла, все пішло шкереберть. Весілля зробили швидко, без розкоші.
В оренду йти не схотіли напросилися до баби Галини.
«Бабусю, у тебе дві кімнати. Ми допомагатимемо. Марічка прибиратиме, готуватиме. Це ненадовго!»
Я дізналася, коли вони вже переїхали. Вони боялися мого гніву.
«Доню, не лютуй. Не на вулиці ж їм ночувати»
«Дарма погодилася. Дмитро б роботу знайшов, а не блогерів удавав. Живуть на дитячі та від її батьків»
Син кинув навчання, в армію не вз
