Алло Артеме?
Це не Артем. Це Соломія
Соломія? А ви хто?
Вибачте, а ви ким будете? Я дівчина Артема. Вам щось терміново потрібно? Чоловіка нема, він затримався на роботі
Я аж запаморочилась, як це почула, глянула на підлозі капельки крові. Живіт нестерпно болів, аж скручувало Відчувала, що ось-ось маю народити маля.
Мій чоловік Артем вже пять років, як їздить на заробітки. То в Німеччині на фурі гасав, то у Польщі ремонти робив. Виїхав, бо грошей хотів більше. У нас двоє синів, мріяли їм забезпечити гарне життя. І чітко розуміли, що вдома, на Україні, не дуже щось заробиш.
Уявляєш, а там йому й пощастило трохи. На місяць присилав нам посилки: консервація, крупи, олія, якісь солодощі для дітей. Іще гроші кидав мені на картку, щоб я їх у банк за відсотками клала. Вдалося непогану суму назбирати купили старшому сину квартиру у Львові.
Все ніби добре, а кілька місяців тому щось дивне сталося зі мною. Перше, що подумала клімакс Але ні. Стала швидко набирати вагу, вічно хотіла їсти, спати і настрій скакав як на гойдалці. Інтернет підсуває думку вагітна. Я в шоці: яка вагітність у сорок пять? Але зробила тест дві чіткі червоні смужки.
Ні дітям, ні невісткам розповідати не хотіла. Та й нащо, щоб рідні мене підсміювали і казали, що мати на старості років розум втратила? Вирішила все приховати. Зима якраз вдягала все тепле і широке, з-під пуховика живіт ховалися і не виднівся.
Але народжувати дитину не хотіла. Можеш думати, що я Бога не боюся, але мені сорок пять, я вже не молода. У мене сини та онуки, хочу на них час витрачати, а не з немовлям мучитися. Та й грошей вистачає тільки на двох дітей. Артем знову мав би їхати до Європи, а я без нього не можу.
В поліклініці сказали, що термін вже надто великий, ризикований. Невідомо чи переживу таку операцію. Трохи заспокоїлась, думала може, чоловік навпаки зрадіє новині? Вирішила зателефонувати Артему. У Skype тільки мікрофон включила, щоб обличчя не видно було.
Алло, Артеме
Це не Артем. Це Соломія.
Соломія? А ви хто?
Вибачте, ви хто така? Я його дівчина. Він не вдома, лишився на роботі.
Я як почула кинула слухавку й розплакалась Буває, що мужик скрізь і з ким завгодно може зрадити Хотіла одразу подати на розлучення, позбирати його речі і виставити за двері.
А тоді ще закралася надія може, коли дізнається про маля, захоче повернутися у сімю? Знала, що в лютому він приїде у нас у хлопців день народження і Артему дали відпустку. Снився сон, що ми гуляємо в парку всі разом: він за одну руку веде донечку, а я за іншу.
Ось 14 лютого, на День Святого Валентина, Артем приїхав додому. Я романтичну вечерю зробила, свічки розставила, музику включила хотіла, аби атмосфера була затишною.
Артеме, а в мене для тебе несподіванка Я вагітна. Кажуть буде дівчинка.
Ах ти ж! кричить чоловік.
Він почервонів від злості, гепнув тарілки на підлогу, стукав кулаком по столу:
То я там, як кінь, працюю, а ти тут по чоловіках бігаєш?! І цей байстрюк теж на мені буде?!
Артеме, я все поясню
Відійди від мене, не хочу бачити! він штовхнув, і я животом вдарилась у гострий кут столу та впала.
Артем зібрав валізу, грюкнув дверима і пішов. А мені так паморочилось в голові, червоні краплі вже були на підлозі. Боліло сильно, ледве додзвонилась до швидкої. Відчувала маля от-от зявиться
Коли медики приїхали, я вже тримала донечку на руках. Маленька тихо лежала, спокійна і міцно спала
Ну що, матусю, їдете з нами?
Ні Забирайте дитину, вона мені не потрібна
Як це?!
Ось так. Хай забирають, не хочу бачити! Це дитя мені сімю розвалило. Може, хтось її полюбить, але не я. Все, забирайте!
Я без докорів сумління віддала малу лікарці. Мене оглянули, все добре, роди пройшли тихо. Коли швидка поїхала, я прибрала в хаті, прийняла душ і лягла спати.
Діти нічого не знають. Щодня ходжу до церкви, молюся, аби моя донечка виросла здоровою і знайшла люблячу родину. Бо знаю я вже не справлюся сама, не хочу знову материнських тягарів. Хочу одне аби Артем повернувся. Але він знову подався у Німеччину, з синами спілкується, а зі мною ні.
Можеш думати, що я божевільна мати Але вибираю чоловіка, а не дитину. Бог мені суддяДовго думаю, чи правильно вчинила. Кожен день згадую ту ніч донечка на руках, її тепле тільце, серце бється так ніжно А потім порожнеча. Пустота, яку не заповнити ні церквою, ні молитвами, ні слізьми. Колись у вікні бачу, як чужі жінки ведуть за руку донечок у кіно, по магазинах, просто гуляють між дерев, і щось у мене стискаєтся всередині так, що хочеться кричати.
Одного разу весною мені снився сон: я йду в садок, а під яблунею сидить дівчинка з золотим волоссям, схожа на того малятка. Вона дивиться на мене ясними очима і сміється, бігає навколо, збирає квіти. Я простягаю їй руку, а вона шепоче: “Я тебе люблю, мамо.” І в цей момент ненадовго стає так легко.
Може, я стала не тією матірю, яку хотіла бачити моя донька. Але вірю, що їй стане добре там, у чужій родині, де їй подарують те, чого я вже дати не могла. А мені залишаться тільки сни та відчуття, що вибір це завжди біль, але й надія попереду.
І кожен день починаю з молитви: “Боже, бережи мою донечку. Дай їй щастя, якого я не змогла дати.” І так живу з вірою, що колись вона пробачить, хоч і незнайома мені. А серце моє вчиться любові по-новому: відпускати і бажати щастя тому, кого любиш мовчки та здалека.
