Алло… Тарасе…
Це не Тарас. Це Ярослава…
Ярослава? Хто ви?..
Пані, а ви хто? Я наречена Тараса. Може, ви щось хотіли? Чоловіка нема, він затримується на роботі…
У голові запаморочилося, помітила багряні краплі на підлозі. Живіт тягнуло так, що аж корчило… Я вже знала: донька от-от народиться.
Мій чоловік Тарас пять років поспіль їздить на заробітки. То у Львові фуру водив, то в Польщі ремонти робив. Привела його туди нужда хотів заробити грошей. У нас двоє синів, мріяли дати їм гідне життя. Розуміли, що вдома, в Івано-Франківську, самотужки не впораємось.
Та там Тарасові і справді пощастило. Раз на місяць передавав нам посилки консервація, крупи, олія, шоколадки. Ще й кидав гривні на картку, щоб я клала під відсотки у банк. Вдалося відкласти пристойну суму купили старшому синові квартиру.
Здавалося, усе добре. Та кілька місяців тому щось у моєму тілі змінилося. Думала клімакс, але ні. Сильно поправилася, постійно хотіла спати, все дратувало. Перечитала інтернет ознаки вагітності. «Ну яка вагітність у 45?» обурилася. Але все ж купила тест. Дві яскраві червоні смужки не залишили сумнівів.
Ні синам, ні невісткам нічого не казала. Нащо? Щоб мене висміяли, мовляв, мама в такому віці несусвітнє виробляє? Вирішила приховати новину. Зима наближалася, одягала тепле і просторі светри. З-під пальта живота не було видно.
Я не хотіла народжувати цю дитину. Хтось скаже, що я безсердечна. Та мені 45, вже не дівчина. Є онуки, яких люблю і хочу їм приділяти час, а не повертатися до пелюшок. До того ж, не вистачає гривень на утримання третьої дитини. Тарас мав би знову їхати за кордон, а я залишалася сама.
Лікарі сказали, що час надто пізній, ризикувати небезпечно. Довго намагалася переконати себе, що все буде добре. Може, навпаки, Тарас зрадіє донечці? Вирішила подзвонити йому у Viber, розповісти. Але вмикала лише мікрофон, без відео.
Алло, Тарасе…
Це не Тарас, це Ярослава.
Ярослава? Хто ви?
Пані, а ви хто? Я дівчина Тараса. Чи ви щось хотіли? Чоловік на роботі, його нема.
Я одразу кинула слухавку, розплакалася отаке буває, коли чоловік під чужим дахом заводить інше життя… Хотілося одразу розлучитися, викинути всі речі Тараса, забути його.
Та все ж надія залишалася: може, коханий повернеться, коли дізнається про дитину. Знала, що в лютому Тарас приїде додому у синів дні народження, дали відпустку. Мріяла уві сні: ми втрьох гуляємо по Вічевому майдану, Тарас тримає за руку нашу донечку, я за другу.
14 лютого, на День Святого Валентина, Тарас приїхав. Я накрила романтичну вечерю вареники з грибами, узвар, поставила свічки, тихо грала лемківська музика.
Тарасе, у мене для тебе несподіванка. Я вагітна. Кажуть, буде донечка…
Ах ти! закричав чоловік.
Він аж посірів від гніву, перекинув тарілки, бив по столу кулаками:
То поки я гарую на чужині, ти з кимось крутить роман? Хочеш мені підсунути це дитя?
Тарасе, я зараз усе розкажу…
Відходь! Не можу тебе бачити!
Він штовхнув мене так, що я животом вдарилася об край стола та впала.
Тарас пішов, забрав сумку, гучно грюкнув дверима. А я ледве від болю піднялася, помітила червоні краплі на підлозі… Тягнуло живіт, я корчилася й молилася. Вхопила телефон, подзвонила у швидку відчувала, донька вже народиться.
Лікарі приїхали, а я вже тримала донечку на руках. Спокійна, тихенька, міцно спала.
Ну що, мамо, їдете з нами?
Ні. Заберіть дитину, я не зможу її виховати…
Як це?
Просто заберіть її! Це дитя розвалило мою сімю.
Без жалю передала донечку лікарці. Мене оглянули, пологи минули легко. Швидка поїхала, я прибрала вдома, прийняла душ, лягла спати.
Діти досі не знають, що я віддала сестру. Я щодня навідуюся у церкву, молюся, щоб донька росла здоровою, щоб знайшла добру родину. Я усвідомила, що не впораюся, не хочу знову тих тяжких буднів материнства. Мрію лише, щоб Тарас повернувся, але він поїхав знову у Польщу, спілкується тільки із синами.
Хтось скаже, що я жорстока. Я обрала чоловіка, а не дитину. Бог мене розсудить.
Мені важко з моїм вибором, але життя вчить не завжди той шлях, що здається правильним, приносить щастя. Проте зрозуміла: справжнє щастя не в матеріальних благах, а в любові і турботі про тих, хто поруч, кому ти потрібна.
