Олена приходила до неї раз на два дні. Залишала їй їжу та воду біля ліжка і йшла геть.
У мене є сусідка на імя Олена. Її мати багато років живе сама. Колись вона вміла чудово готувати із задоволенням варила, пекла для всієї родини та завжди частувала сусідів.
Але Олені було соромно за свою матір, адже та була простою сільською жінкою, яка все життя працювала на землі. Після смерті чоловіка мати залишилася сама. Олена рідко навідувала її. А мати почала частіше забувати різні речі, іноді навіть несла якусь дурницю.
Одного разу Олена завітала до матері у хаті смерділо паленою. Виявилося, що та забула вимкнути духовку.
Що ти, чорт візьми, робиш? Навіть підігріти собі їжу не вмієш? Зіпсуєш всю хату! закричала Олена.
Доню, перепрошую! Перший раз таке трапилося! почала виправдовуватися мати.
З часом їй ставало гірше. Вона ледве пересувалася навіть по хаті. Одного дня вона подзвонила Олені:
Оленко, мені погано! Тиск підскочив! Прийдеш до мене?
Я тобі що, лікарка? Викликай швидку! відрубала Олена і кинула трубку.
Потім мати взагалі перестала виходити з хати, і Олені довелося їздити до неї що тижня. Вона купувала найдешевші продукти, трохи прибирала, виносила сміття і весь час сердилася:
Ну як так можна? Живеш одна, а скрізь такий безлад! Тобі не соромно?
Зазвичай Олена з грюком зачиняла двері й йшла. Врешті мати перестала навіть вставати з ліжка. Олена приходила до неї раз на два дні залишала їжу, воду і йшла. Одного разу вона прийшла, а мати вже не дихала.
Після похорону Олена почала часто ходити на могилу.
Як же я сумую за своєю рідною, любимою мамочкою! Вона була найріднішою і найдорожчою для мене людиною! повторювала вона.
Та чи справді вона памятає лише добре? Чи забула, як знехтувала матірю, як не хотіла допомагати, як не хотіла доглядати? Як таке взагалі можливо?
